(Untitled)

[irengloria]

Один з френдів, пишучи про зливу, в назві запису сказав, що дощ лиє, а в тегах було лляє. Спершу подумала, що це першоквітневе знущання над грамнаці, але все ж обидві ці форми змушують замислитись - як вони виникли, і чому, зрештою, найпоширенішим варіантом стала не котрась із них, а ллє?

Comments

[maksymus]

Фонетичне варіювання основи часто трапляється: лити - лляти, гнати - гонити, ламати - ломити, сяяти - сіяти, садити - саджати.

У випадку лляти, можливо, йдеться про підтримку з боку церковнослов’янського лѣяти. Дієслово лляти, за зауваженням Шевельова, одне-єдине, що зберегло нове подвоєння в корені, на відміну від інших нових подвоєнь зі скупчень типу «пом’якшений приголосний + [j]» (кутя, попадя, свиня). Варіант лиє з лити, на відміну від норми ллє, це і є таке діалектне усунення подвоєння.

[irengloria]

Дякую!

[maksymus]

До речі, якщо лити - ллє, ллю, то лляти - лляє, лляю.

Тут є іще одна цікавинка. В сучасній мові різниця між мити, рити й бити, пити не одразу зрозуміла. Але тут у першій парі -и- перших складів походять з ы, а в других з и. Й при відмінюванні це чудово видно: мити - мию, рити - рию, але бити - б’ю, пити - п’ю. Колишній звук [i] у цій слабкій позиції занепав. Лити теж походив з давнього и й зник - ллю.

[irengloria]

Але згадується жити - виходить, що жию мало б бути літературним, а не діалектним варіантом?