прийменник у-в

[o_rest]

В статті "Засоби евфонії в сучасній українській мові" ("Доля моєї мови", ІФ, 2004) М.Лесюк пише: " треба пам’ятати, що в українській мові є прийменник у, а прийменник в - це його варіант." Звідки пішло це твердження, де і коли обгрунтовано?

Comments

[an_pti4ka]

В школі нас навчали, що прийменник "В" ставитья після слова, яке закінчується на голосну, а слово, яке йде за ним, починається теж на голосну. Відповідно, прийменник "У" ставиться після слова, яке закінчується на приголосноу, а слово, яке йде за ним, теж починається на приголосну. В іншому разі ці прийменники застосовуються в довільному порядку. В цьому разі назва статті "Засоби евфонії в сучасній українській мові" виглядає зовсім... якось... як непотріб. Особливо, звукосполучення "всуч".

[raw_stick]

А чим "усуч" кращий від "всуч"?

[nekrashevych]

Якраз "...евфонії у сучасній мові..." гірше ніж "...в...".

[maksymus]

Це твердження має підстави через перехід [w] в [ў] та [у]. Два окремі прийменники, у і в, кожен зі свого боку, зблизилися ще в давньокиївські часи, а згодом і злилися в один прийменник у (фонетичний варіант в), обумовивши сучасне чергування у-в.

Як пише Жовтобрюх в «Історичній граматиці» (С. 243): «Із занепадом у прийменнику въ зредукованого ъ білабіальний в перед словами з початковим приголосним став вимовлятись як лабіалізований голосний у і цим наближався (через стадію ў) до іншого давньоруського прийменника - у, з яким імена вживалися у формі родового відмінка і виражали інші відношення

[o_rest]

про ў, прийменник в/у і його етимологію зрозуміло, додатково можна глянути в ЕСУМ і в Шевельовій "Історичній фонології укр.мови" (див. також тут.
Питання про те, що "в - факультативна форма у", тобто звідки пішло твердження про пріоритет у, що його 1993 року винесено в норму укр. правопису.
Чи йде за традицією від Грінченкового "Словаря", чи як нав'язуваний пуристами спосіб підвищити милозвучність укр.мови, чи підкреслення риси, що відрізняє укр. мову від російської? Чи, може, були якість більш-менш наукові дослідження на цю тему?

[maksymus]

Не дуже розумію запитання. Дослідження того, якою літерою переважно треба передавати звуки [ў] та [у]? Здається, в українській це напевно буде основна літера у, з фонетичним варіантом в, обумовленим, з одного боку, етимологією, а з другого - правописними унормуваннями.

[harnack]

Чи йде за традицією [ЗАКОННИКИ] від Грінченкового "Словаря", чи як нав'язуваний пуристами [САМОЗВАНЦІ] спосіб підвищити милозвучність укр.мови, чи підкреслення риси, що відрізняє укр. мову від російської [АНТИ-КАСНАЗВАНЦІ]?

Пуристи, законники й самозванці й касназванці й анти-касназванці й мовозванці й мовоносці - люблять та кохають і рясноту і у/в-роду (бо бач не касна-“у-роду”) української мови та української душі:

У/В
УВ
ВВІ СНІ
УВІ СНІ
УВЕСЬ/ВВЕСЬ

1) анти-касназванці: У/В

Вкраїнський повстанче, в бою не відступай!

2) (а) Самозванці в Огієнка: УВ:

Стережіться фальшивих пророків, що приходять до вас ув одежі овечій, а всередині хижі вовки. (МАТВІЯ 7:15)

(б) Законники у Огієнка:

Він поставив засвідчення в Якові, а Закона поклав ув Ізраїлі, про які наказав був Він нашим батькам завідомити про них синів їхніх, (ПСАЛОМ 77:5

[beilendekunst]

Твердження радше безглузде, позаяк «оу» і «въ» од самого початку вживалися взаємозамінно.

оу - praep.
B) c. acc. praecipue in monum. serbicis pro [въ] originali
1. de loco, de regione motus in partern interiorem - in, ad (оу воду... оу тмоу кромѣшьноую...).
C) c. loc.
1. de loco, in quo quid geritur - in, super, de (въ тмѣ... оу тмѣ... оу сѣни.. прѣбывати оу нємъ...).

Цікаво, що [оу] також позначала латинське [v]:

оуалєрии -ия m. nom. propr. Valerius
оуалєрииянъ, -а m. nom. propr. Valerianus
оуалъ, -а m. nom. propr. Valens
оуаръ, -а m. nom. propr. Varus

Звідки випливає, що скажімо літописне «оукраина» слід розуміти як *vъkrájьna.