Знову про собаку...

[dubchack]

Моєму питанню передує ситуація. Сиджу собі на роботі й нікого не чіпаю (як правило, редактори саме цим і займаються). Тут - телефонний дзвінок. До слухавки запрошують мене. Перепрошую за некоректність, але саме ЯКАСЬ жіночка доволі агресивно запитує: "Ви - редактор видання N?!". - "Я". - "А от ви тут СТВЕРДЖУЄТЕ (!), що слово "собака" в українській

Comments

[skagenij]

так що вирішили стосовно походження? таки тюркське?
зі
а хіба обов"язково треба дотримуватись роду запозичуючи слова?

[mustafin_o]

В тюркських мовах, наскільки мені відомо, взагалі немає категорії роду

[hector_von_kyiv]

Не тюркське - іранське.

гм

[skagenij]

тобто якщо в іранських мовах воно було чоловічого роду то і нас має бути?

[dubchack]

Повністю погоджуюся. Зорієнтуватися не вийшло одразу)

[lsvkiev]

ну да, столько лет ждать, а тут "это прачечная?,,,"

[ashenlynx]

Підтримую. Ще можна поцікавитись, чому собака має бути саме жіночого роду (якщо говорити про конкретний приклад)? Наполягаючи на детальних роз'ясненнях :)

[sestra_yuliya]

а слово "мужчина" її не турбує? воно теж може бути жіночого роду з огляду на закінчення:-)

[skagenij]

мова СКЛАДНА(с) якась у них))

[dubchack]

я ж от і не встигла поспитати...

[tin_tina]

Я б радила подібним знавцям відловити цього собаку і перевірити стать. Якщо, пардон, сука, то собака жіночого роду, а якщо чоловічого - ну то й без питань. :-)
Можна ще додати, що то така властивість української мови: запозичені слова переважно дістають чоловічий рід, здається, по-науковому це називається "маскулінізація".

[maksymus]

Східнослов’янське собака найчастіше виводиться з іранських мов (див. Черних, djvu), але питання щодо роду українського слова не зв’язане з його походженням. (Про пізнішу зміну роду може свідчити, наприклад, староукраїнське собака жіночого роду в грамоті XV ст.: «собака єго укоусила».)

В українській мові є набір слів, які мають нормативний чоловічий рід, порівняно зі спорідненими російськими: собака, степ, дріб, ступінь, ярмарок, продаж, біль, літопис, пил, кір, Сибір. (Разом із тим, існують українські іменники жіночого роду, які в прекладі на російську набувать чоловічого роду: путь, адреса. А також численні змішування: зал-зала, дрож, харч, перл-перло, плес-плесо.)

У загальному випадку пов’язано це, скоріше за все, із певними зовнішніми ознаками, що вказуть на рід. (Скажімо, закінчення іменників на -а найпевніше вказуватимуть на жіночий рід.) Собака тут стоїть окремо. Причини, з яких цей іменник закріпив чоловічий рід неясні (можна шукати, наприклад, у протиставлені статей - собака/пес-сука, тоді як в російській є кобель-сука).

[dubchack]

Дякую. Зрозуміло, що формальна будова слова, зокрема закінчення у мовах окремого типу відіграє провідну роль в ідентифікації роду. Цікаві тут, безперечно, саме причини його закріплення. Тепер остаточно зрозуміло, що вони такі неясні)) Спасибі.

[maksymus]

Можна звернути увагу на преносне значення, про негідника. Жінку важко лайливо назвати собакою (тільки сукою).

[dubchack]

Маю знайомого географа (серед зацікавлень також і лінгвістична географія), який стверджує, що в якійсь із мов відповідної групи це слово (не так слово, як фонетичний еквівалент) застосовувалося свого часу як лайливе щодо осіб саме чоловічої статі.