Скористаймося з нагоди й звернімось до справжніх українських текстів та умів, які розуміють і кореляції і когерентність і глибинні структури наказового способу української мови, приміром - до мови Огієнка:
(Буття 1:26): І сказав Бог: Створімо [Творимо, Створимо] людину за образом Нашим, за подобою Нашою, і хай панують над морською рибою, і над птаством небесним, і над худобою, і над усею землею, і над усім плазуючим, що плазує по землі.
Отут сучасний суржикостиль би сказав: Створимо людину - бо ось саме отак є і в російській, де нема форми наказового способу для цього випадку: 1:28 И сказал Бог: Сотворим человека по образу Нашему по подобию Нашему...
Ба й ще краще: Глибинна стуктура українського наказового-закличного способу - також структурує Шевченкову поетичну риторику: Ану віршуймо ми всіма разом, соборно, не тілька я один і не тільки ви віршуйте, каже Шевченко:
Анумо [і ви і ми і я - всіма разом, соборно] знову віршувать. Звичайне, нишком. Нумо знову, Поки новинка на основі, Старинку божу лицювать. А сиріч... як би вам
( ... )
Я б на мову біблійного Бога не орієнтувався, бо він має доволі своєрідну.
Знову добра нагода для нюансів та різниць. Отож - Мовопієтетною мовою: Не мовохульмо! - Бо справжня слов’янська мова українців (де закличний спосіб дієслова та кличний відмінок іменника - мають сакаральний статус) та мова Огієнка - ото не жодна мова бога Ягве (до речі: в гебрейській - отут також нема закличного способу, як і в російській, а індоєвропейські переклади - мають і вживають закличний спосіб).
Отак, нарешті: Якби українці зрозуміли, що калібр перекладу Огієнка - рівномогутній перекладові Лютера (який згерманізував Німеччину), то Україна б була вже зукраїнізованою та мовомогутньою. Але українці (маубть через совєтозабобони), не спроможні до диференціацій - і плутають українську Огієнка чи то з Ягве (“Богом”) чи то з Біблією!
І була Істота, яка знала все що було, що є й що буде. І називала себе ця Істота на Ми. І вживала ця Істота до себе способу закличного. І називав мову своєрідну таку українською Гарнак. Але не бачив у мові своєрідній такій української Дрюндя. Але бачив він у мові своєрідній такій мову біблійну, у слова українські покладену вдало.
Та то вже питання чи то суржикособорності чи то суржикосоліпсизму - нездоланне й найгеніальнішим українським розумом! Справжня українська творчість та справжнє українське міркування отими видами суржика - неможливі.
(Буття 1:26): І сказав Бог: Створімо [Творимо, Створимо] людину за образом Нашим, за подобою Нашою, і хай панують над морською рибою, і над птаством небесним, і над худобою, і над усею землею, і над усім плазуючим, що плазує по землі.
Отут сучасний суржикостиль би сказав: Створимо людину - бо ось саме отак є і в російській, де нема форми наказового способу для цього випадку: 1:28 И сказал Бог: Сотворим человека по образу Нашему по подобию Нашему...
Ба й ще краще: Глибинна стуктура українського наказового-закличного способу - також структурує Шевченкову поетичну риторику: Ану віршуймо ми всіма разом, соборно, не тілька я один і не тільки ви віршуйте, каже Шевченко:
Анумо [і ви і ми і я - всіма разом, соборно] знову віршувать.
Звичайне, нишком. Нумо знову,
Поки новинка на основі,
Старинку божу лицювать.
А сиріч... як би вам ( ... )
Reply
Шевченко правдиво звіршував, Сосюра таки неправдиво. Тим не менш у контексті цього допису форми вибрано правильно.
Reply
Знову добра нагода для нюансів та різниць. Отож - Мовопієтетною мовою: Не мовохульмо! - Бо справжня слов’янська мова українців (де закличний спосіб дієслова та кличний відмінок іменника - мають сакаральний статус) та мова Огієнка - ото не жодна мова бога Ягве (до речі: в гебрейській - отут також нема закличного способу, як і в російській, а індоєвропейські переклади - мають і вживають закличний спосіб).
Отак, нарешті: Якби українці зрозуміли, що калібр перекладу Огієнка - рівномогутній перекладові Лютера (який згерманізував Німеччину), то Україна б була вже зукраїнізованою та мовомогутньою. Але українці (маубть через совєтозабобони), не спроможні до диференціацій - і плутають українську Огієнка чи то з Ягве (“Богом”) чи то з Біблією!
Reply
І називала себе ця Істота на Ми.
І вживала ця Істота до себе способу закличного.
І називав мову своєрідну таку українською Гарнак.
Але не бачив у мові своєрідній такій української Дрюндя.
Але бачив він у мові своєрідній такій мову біблійну, у слова українські покладену вдало.
Reply
Reply
Reply
Leave a comment