Вибачте, перепрошую, даруйте
Скільки пам’ятаю, завжди вважав що перепрошують (даруйте як синонім) задля тактовності і перед тим як щось має відбутися (як попередження), або через якусь дрібничку. Вибачатися слід уже після того як щось відбулося, і серйозне, скажімо, наступив комусь на ногу.
Але тут натрапив на книжечку «Боліти болем слова нашого» (Тернопіль, «Мандрівець», 2008) Роксолани Зорівчак.
Вона пише таке:
Уживаємо дієслово «перепрошую» доволі часто, не задумуючись над тим, що це дієслово - незугарна калька польського «prepraszam», непрозора щодо своєї семантики («пере - прошую?»). Доречнішими є словоформи дієслова ширшої семантики «вибачати» - «вибач (будь ласка)», «вибачте», «прошу вибачити», «прошу вибачення», напр.: «Нахилявся над дитям, погладив голівку і крізь сльози прошептав: «Вибач, маленька, не знатимеш татка» (О. Маковей); «Вибачте, будь ласка, яким рейсом приїдуть французькі туристи до Борисполя?» (з живих уст).
ст. 77
Борис Антоненко-Давидович:
Люди, що не дбають за культуру власної мови, часто помилково кажуть: «Я вибачаюся». Так сказати не можна, бо частка -ся означає себе, отже, виходить, що людина вибачає саму себе, тимчасом як уважає, що завинила чи помилилась перед кимось. Треба казати: вибачте мені, пробачте мені, простіть мені, даруйте мені або я перепрошую. Цей останній зворот - характерний для подільського, волинського та інших південно-західних говорів, де він поширився підо впливом польської мови.
Так само не можна казати: «За ці слова треба вибачатись», - а слід: «треба попросити вибачення» або «треба перепросити».
Ваша думка, панове?
Але тут натрапив на книжечку «Боліти болем слова нашого» (Тернопіль, «Мандрівець», 2008) Роксолани Зорівчак.
Вона пише таке:
Уживаємо дієслово «перепрошую» доволі часто, не задумуючись над тим, що це дієслово - незугарна калька польського «prepraszam», непрозора щодо своєї семантики («пере - прошую?»). Доречнішими є словоформи дієслова ширшої семантики «вибачати» - «вибач (будь ласка)», «вибачте», «прошу вибачити», «прошу вибачення», напр.: «Нахилявся над дитям, погладив голівку і крізь сльози прошептав: «Вибач, маленька, не знатимеш татка» (О. Маковей); «Вибачте, будь ласка, яким рейсом приїдуть французькі туристи до Борисполя?» (з живих уст).
ст. 77
Борис Антоненко-Давидович:
Люди, що не дбають за культуру власної мови, часто помилково кажуть: «Я вибачаюся». Так сказати не можна, бо частка -ся означає себе, отже, виходить, що людина вибачає саму себе, тимчасом як уважає, що завинила чи помилилась перед кимось. Треба казати: вибачте мені, пробачте мені, простіть мені, даруйте мені або я перепрошую. Цей останній зворот - характерний для подільського, волинського та інших південно-західних говорів, де він поширився підо впливом польської мови.
Так само не можна казати: «За ці слова треба вибачатись», - а слід: «треба попросити вибачення» або «треба перепросити».
Ваша думка, панове?