Іспанія - Еспанія - Гішпанія
Іспанія. Серед цікавих вивертів на межі мови та політики знаходиться назва цієї піренейської країни.
Останнім часом з-за кордону назва Іспанія приходить (повертається з еміґрації, якщо хочете) у досить незвичній для українців формі Еспанія. Заміна відбувається переважно в тих же марґінальних групах, які відмовляються від сучасної мовної норми та обґрунтовують свої новації очищенням мови після штучного зближення з російською. Зрозуміло, саме тому, що відрізняється, Еспанія стає в уяві таких діячів «справжньою українською назвою». З усіма сумними наслідками для оточення. Але я не хочу тут про сучасні дискусії, де учасникам усе і так зрозуміло.
Річ у тім, що особливий варіант Еспанія, що заховався в старих словниках та на діаспорі, може трохи пролити світло на те, яким чином відбувалося мовне унормування на початку XX ст. Як і в багатьох інших випадках адаптації абстрактних понять та віддалених географічно назв, що їх українці знаходили хіба що в книжках, остаточний вибір лежав між церковнослов’янщиною, підтриманою російською мовою, та польщизною, через яку відбувався вихід на країни латинської традиції. Отже, з одного боку, була власна тисячолітня книжна традиція (Іспанія прийшла з грецької через церковнослов’янську книжність), а з другого - польська мова (Гішпанія з латини). Цікаво відмітити, що білоруська норма, як і українська, віддає перевагу першому, а їхня тарашкевиця другому способу.
Дивним чином, Еспанія не належить ані до першого, ані до другого. Тому маємо тут справу з якимось новітнім перезапозиченням, де відкидалися обидві конкуруючі традиції.
Огієнко свідчить, що це західноукраїнська вигадка: «у Галичині у новітніх часах почали вимовляти й писати не згідно з його грецькою (і з нашою) вимовою, а з романською вимовою артикла жіночого роду при цій назві, цебто з вимовою не і, а е. І тому в Галичині почали писати й вимовляти Еспанія.» [Етимологічно-семантичний словник, Т. 2, С. 152. Див. також репліку про грецький вплив]. Його свідченню можна довіряти як вказівці на західноукраїнське походження, а також на те, що нашою вимовою була Іспанія. Мені вдалося прослідкувати найдавніші приклади друкованого вживання з Е- тільки до 1905-го року. А значить, приблизно на початку XX ст. існував якийсь потужний фактор, який не дозволяв писати за зразками традиційної книжності Іспанія, але відкидав і часто вживану в староукраїнській літературі польську форму Гішпанія. Можливо, ця Еспанія з’явилася завдяки західноукраїнській боротьбі за мову з москвофілами, які були ще настільки впливовими, щоб поширювати сприйняття Гішпанії як смішної застарілої назви, за прикладом російської мови, але і достатньо вже відразливими, щоб змогли утримати процес унормування від відштовхування, знов-таки від російської. Цікавий приклад одночасного впливу.