Попереднє повідомлення навело на думку, що ми з вами постійно згадуємо недобрим словом язичників у повсякденному мовленні. Нормативний український прикметник на позначення неґативних якостей і властивостей
поганий (та похідні: поганець, погань, поганка тощо) відсилає нас до довічної гани язичницьких вірувань. Саме слово поганий (стсл. поганъ «поганський») - давнє запозичення з латинської мови; pāgānus «сільський, простий, поганський». Завдяки функціонуванню в українській мові цього запозичення на позначення поняття «язичник» у цього слова розвинулися значення «брудний, бридкий, злий, неславити, безчестити, псувати». Ці «погані» значення були підтримані у нас власне слов’янськими утвореннями гана «образа, осуд, ганьба, сором» та ганити «докоряти, гудити, лаяти».
Сама українська мова виштовхує сучасні неопоганські культи та практики у царину чогось поганого, недоброго.