Михаїл, Пьотр, Лєв та інші Андрєї
А кияни достойно відплатили Михайлові Булгакову за кота та кита, за перукарню та цирюльню. На пам’ятнику ім’я написано з тим особливим орфографічним знущанням, яке важко зрозуміти, якщо не знати підоснову суперечок навколо відтворення сучасних східнослов’янських імен.
Слід зазначити, що традиційно в українській мові імена російського та білоруського походження адаптувалися, а не транскрибувалися. Так, Пётр ставав Петром, а не Пьотром, Алексей - Олексієм. Причини такого особливого ставлення можна шукати в кириличній графіці, у тому, що поруч народних завжди існували імена церковні, в протиріччі між етимологічним написанням та фонематичним, а також у тому, що імена східнослов’янського походження не сприймаються як зовсім вже чужі. Михайло Ломоносов класичний тому приклад.
Сьогодні ж зіштовхнулися дві течії. Українське псевдопатріотичне мовне відштовхування, що прагне очужити все, що так чи так зв’язане з колишньою метрополією, аж до власних імен. Та російський псевдопатріотизм, глухий до української мови у прагненні наполягти на ісконно російському звучанні. (Пригадується, навіть були судові позови від Єлєн та Анн, які не хотіли ставати українками Оленами та Ганнами.) Виходить досить кумедно, коли ці течії зіштовхуються. І для українських вух та очей фонетичний запис потішний, і росіяни задоволені, не відчуваючи підступу.
Так і існують разом вшанування та неприязнь (а могли б і Міхаїлом обізвати):
