Шептицький, Сліпий, Хомишин та інші

[tin_tina]

Москвофіли і православні

На прохання читачів та частина показів Целевича, яка стосується москвофілів та кліру і прихожан православної церкви. Правда, не думала я вже цими показами займатися, але тепер і сама бачу, що дана частина також може виявитися цікавою і спростує деякі поширені міфи. Насамперед той про численних москвофілів, які лишень через

Comments

[iglusha]

"Интересно, что пропаганда православия имела бы (би, напевно, зайве) на Лемковщине, особенно в западной ее части, ныне отошедшей к Германии?"
Що "имела би", не зрозумiла:)

[tin_tina]

Я думаю, що це або помилка друку, або ж ті перекладачі налажали - самі бачите, як вони перекладали, кожне слово окремо, а як не підбирали властивого, то "русифікували" оригінал. Ця пропаганда дійсно мала певний успіх на Лемківщині у період перед 1 Світовою і після неї, там і позиції москвофілів були сильніші. Наскільки знаю, у міжвоєнний період в лемківських селах йшла доволі затята боротьба між християнами різних конфесій. От http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/slv/2011_12/st24.pdf до речі, доволі цікавий текст на цю тему

[tin_tina]

Ой, перепрошую, наїжджаю на авторів того документу, а помилилася я! "Имела бы большой успех на Лемковщине".

[oles_maslak]

ну, знову ж таки, документ цікавий...але як ілюстрація давно відомої тези про "суб'єктивізм історичних джерел"...ну от наприклад: "Среди всего священничества (православного) на Западной Украине украинцы представляют меньшинство. Нет ни одного украинского епископа в числе всего епископства". А як же Полікарп Сікорський і Олексій Громадський? Те саме і стосовно української мови в богослужінні. На кінець 1930-х "україномовних" православних гормад на Волині було вже досить багато. Так само як і двомовних, і "церковнословянських з українською вимовою". Хоча, звісно, і не більшість. Цікаву статистику приводить Іван Власовський (який теж не позбавлений суб'єктивізму) у своїй "Історії Української православної церкви". Та й взагалі там чимало цікавого (оскільки сам Власовський був членом волинської єпархіальної консисторії)...Не згадує чомусь автор тексту і про "Малого Юра" (до речі, досі не можу знйти десь більш менш повну історію тієї громади до 1939 року)...Тобто тут швидше можна говорити про сприйняття ПАПЦ з боку політика з табору УНДО

[tin_tina]

Ніхто й не заперечує своєрідності джерела. Врахуйте і те, в яких умовах цей документ складався, можливо, Целевич інколи говорив ті речі, яких від нього вимагали слідчі, а, можливо, і не все їм розповідав. Зрештою, як галичанин, міг бути не дуже в курсі волинських справ.
Мушу внести ясність по відношенню до показів Целевича про Назарука. В тексті згадується якась окрема доповідь (доклад) про нього, складена автором цих показань. Тому в основному тексті він майже не згадується.

[oles_maslak]

цікаво було б почитати ту доповідь...Назарук, взагалі був однією із найяскравіших постатей міжвоєнної Галичини (хоча, в деяких аспектах ця яскравість перетворювалася на відверту карикатурність)...

[tin_tina]

На жаль, в цій книжці її нема. Я б сама охоче почитала. Так, яскравість до карикатурності - це саме враз.

[iglusha]

До речi, а в Галичинi з соцiальним станом, освiтою лояльнiсь до православ'я корелювала якось?

[tin_tina]

Який час мається на увазі? Бо, якщо в загальних рисах, то з освітою і, посередньо, соціальним станом корелювала віротерпимість, доволі поширене переконання, що Бог один, а різниця тільки в обряді. Гарячі пристрасті з приводу часто незначних обрядових деталей - це швидше характеристика нижчих шарів населення. Але тут вже як карта ляже - хто протестуватиме проти слів "вас, православних християн", а хто, навпаки, вимагатиме їх проголошення. Ще до числа таких нібито й дрібних деталей відносилися використання дзвоників під час Причастя, спосіб його прийому - стоячи чи навколішки. Звичайно, особи, які здіймали рейвах з цього приводу, не виблискували ні освітою, ні високим суспільним статусом.

[iglusha]

1.перiод сталiнських репресiй.

2. Щодо стоячи/навколiшки. Думала, що ця проблема виникла вже пiсля 2 Ватиканського Собору. Читала про стояння пiд час причастя як маркер прогресивностi/опозицiйностi у франкicтськiй Iспанiъ. Знаю, що росiяни-католики у значнiй кiлькостi люблять навколiшки. А ось щодо греко-католикiв про це чую вперше. Про дзвоники взагалi не знаю нiчого

[tin_tina]

Проблема з дзвониками - це достатньо давня річ, про неї ще Франко писав як про явище кінця 70-х років 19 ст. Якщо коротко, греко-католицька церква переживала кілька хвиль латинізації (отоді й вводилися дзвінки) і візантизації (коли дзвінки викидали). Так само вводилися/викидалися органна музика, деякі своєрідні ікони, запозичені з римо-католицьких традицій. От причастя настоячи - навколішки таки дійсно є явищем останнього часу і, дійсно, причастя настоячи є маркером певної прогресивності. Хоча воно є потребою навіть з чисто медичних причин, старшим людям дуже нелегко і простояти на колінах не раз досить довгий час, доки до них дійде священник, а ще тяжче піднятися

[plauntago]

Пані Тіно, можливо я неуважно читав Ваші дописи, однак маю питання - Ви писали, що до Першої світової війни галичанська інтелігенція досить ставилась до Церкви досить скептично (тобто різниці у тенденціях з Наддіпрянщиною була незначною) і ситуація змінюється лише у міжвоєнний період. Однак я діло було з простим людом? наскільки він був побожним? Є хоч якісь дані (бодай нерепрезентативні) щодо того, яка доля тих, хто ходили до церкви була дійсно віруючими, а яка - просто дотримувалась обрядів як елементу традиції ("дід мій ходили до церкви, батько ходили до церкви, я ходжу і ти, сину, іди, бо що сусіди скажуть...")?

[tin_tina]

Я боюся, що якісь об"єктивні дослідження тут якщо й не неможливі, то досить складні - ані тепер, ані, тим більше, тоді, люди не були схильні до особливої відвертості під цим поглядом. Тому все воно приблизно і швидше суб"єктивно, покладаючись на всякі сімейні перекази :-). Якщо так, то тенденції серед простолюду загалом збігалися з тенденціями в середовищі інтелігенції, себто в передвоєнний (перед 1 світовою) період ставлення до релігії було прохолодніше, ніж після війни. Разом з тим, професія священника стрімко втрачала популярність, але тут була також маса зовнішніх факторів, наприклад, той злощасний целібат.

[plauntago]

Ага, дуже дякую.