Енциклопедія галицького життя
Лайка та прокльони
Відразу ж відмічу. що представлене далі є не прикладом з буденщини, а зразком високого мистецтва. Щоб ним оволодіти, потрібний багатовіковий генетичний відбір, вроджений талант, сприятливі зовнішні обставини і старанне навчання. Зайве й казати, що в наш деградований час все це майже втрачене і замінене кількома низькопробними ерзацами, найчастіше запозиченими. Але навіть 100 років тому становище було не надто краще, мистецтво ще мало шанси квітнути лише в досить ізольованих регіонах і ми, можливо, і не уявляли б собі всіх досягнутих предками вершин, коли б не старання окремих подвижників. Один з них - Гнат Хоткевич, а представлене далі - уривок з першої дії його п’єси «Гуцульський рік». Дійові особи: Параска (звернути увагу), Іван - її чоловік, Єлена - пасербиця, Микула - наймит, Василина - сусідка. Починаємо:
Дія І
Половина сцени - зимова декорація, подвір’є; друга половина - середина хати. Іван застелює стіл отавою, Параска пораєть ся коло печі, Єлена учічковує образи, Микула так собі топчеть ся.
Параска. Мику! А шляґ би тє поганий трафив у вутробу - ти чьо стоїш? А ти би си не взєв до йкої роботи? Біжи борзо шє отави.
Иван. Та пошо? Та же доста того.
Параска. Мовчи! Ти мині у сварку меш заходити? Може, бе-с си й бив шє? А хороба би тє втєла лихенька на три кути, четвертий пень! А ци ти того не знаєш, шо цес день у мирности має бути спроваджений та у тихости та у злагоді. Богу дєкувати, шо сми діждали такого дня, а ти у посвар? Та же з того цілий рик на бийку може піти. Господи сєтенький та любий! Шо замкла вже собі губу, мала гадку, шо не буду вже й озивати си ані раз. Най їх шляк трафить, думаю собі, йк я маю грих на свою голов затєгати. Але ж бо з цими дідьками хіба добров злагидков шо вґієш? (До Єлени) Ти, мой, закукурічена! А калюхи би ті випали в суботу рано - шо ліпиш? Шо ліпиш на клинок, дідько би тє хапав спереду і ззаду? Ци ти того не знаєш, шо на клинку не має нічьо висіти сегонне, бо би птаха сідала уліті на городовину?
Єлена. Та коли ж то так файно віглєдає.
Параска. «Файно віглєдає, файно віглєдає…» То така ти ґаздиня, дідько би ті в плоду си вплодив? То тебе нічьо не обходит, шо птаха кукурудзи порубаєт? То такі тут ґазди у цій хакі. (До Йвана) То таку ти собі доньку виховав на встидовишє люцке, омразо ти свіцка?
Йван. Дай міні покій сєтенький, Пара… Дай міні покій…
Параска. А коли ж я матиму покій спредь вас, дідьків, гнало би вами в смерічє та в бердо? Коли ж я матиму вид вас спокій? (До Єлени) Знов тулиш? Знов тулиш? То така ти поцтива супроти мене? То така міні пошана від тебе си належит? То так ти мене слухаєш? Оце тобі квіти… Оце тобі квіти… (зриває і топче ногами).
Єлена (зі сльозами). Такі файні чічі… Шо то вам шкодило?..
Параска. Шо то міні шкодило, шо то міні шкодило? А то міні нічьо не шкодит, шо ми на зиму без кукурузи й та без хліба си зостанемо? (Засукує рукава) А чекай-но, я ті покажу. Прости мені, Госпитку, шо я такої днини у бийку заходжу (шукає, чим ударити).
Иван. Кікай, синку. Кікай. (Єлена виховзуєть ся)
Параска. О, то так легко не пидет! Вид мене так легко не втечеш (з буком біжить за Єленою, в дверях натикаєть ся на Микулу).
Микула (з сіном) Господи Сусе! (Упав, кричучи)
Параска. Людочьки добрі! Рєтуйте!.. А-а-а! То се ти, лайдаку, щез би та скаменів, смага би тє втєла напопереки (Б’є)
Микула. Та шо сте си роззіпали на мене? Та шо я винен? Та дайте мині покій… Та не бийте вже мене!
Параска. Се покій з такими слугами! Се нещестє віворочене! Такого нездобного ше сми й не вигіла!
Микула. А то служба раз, вороги би мої вигіли таку..
Иван. Мовчи, сарако… мовчи ліпше…
Параска. А ти шо тут за професір обібрав си навчати? Дивіт ци на него - адукант єкий си вішукав! Мовчи ліпше сам, бо меш жалувати, шо й на світ си народив. (Виходить на подвір’є) Утекла? Чкай, чкай, галяпо паскунна! Чькай, прийдеш вечеру їсти, я тє вірехтею! Я тє вілагоджу шє й не так. А грали би ті ребра та й зуби ті данцували (Бачить горшки на колах). А шо то у дідьчої мами ту висит? А то шо ми тут висит? Не має міні нічьо висіти, не має міні нічьо висіти (Б’є горшки)
Василина (показуєть ся повісоку) Парасочько! А шо ви там з горшками вуюєте?
Параска. А тебе чьо там віперло, суко ошпарена? Шо ти ид’ мені зуби вішкірєєш, паськудо ти онна? Городами пасеш люцкими? Городами? Я ґаздиня була й буду, а ти шо? Замітавка хатєна?
Василина. Шо вас вівертаєт, Парасочько? Дайте покій та не кажіт здоров, йк до вас не п’ют.
Иван (на порозі). Пара! А йди-но т’хаті! Вже сми отаву постелили - шо тепер далі робити?
Параска (До Василини). Зачькай на мене трішьки, я зара’ верну. Я тобі ше видспіваю.
Василина. Пхе! Не мала бих роботи та на тебе чекати (Іде)
Параска. (входить в хату) Дідьки оден з другим…не знают і порєдку у хаті. Без мене й ладу нема ніде. Насіня тепер треба ружного на отаву сипати (Сипле насінє) А тепер скатерть застелити (Микула з Йваном кидають ся за скатертев) У - дідьки! Й лоби собі раді порозтріскувати! Я сама застелю. Дай чєснику ліпше, бо то тра по зубцеви чєснику на кожнім розі покласти. А тотій пересмішниці проклєтій я ше покажу. (Кладе чєсник) Ше під стив отави треба наметати (Микула кидаєть ся до отави) Ігій на тебе! Куда тобов фурнуло? Сиди на місци, торбо ти дірава, поки ше тебе не вібила порєнно. То ґазда має робити. Но? Чьо стоїш, як закукурічений? Бери отаву. (Іван хапає все сіно і хоче запихати під стіл) А то так идет? А то так у вас си робит? То такий газда з тебе, шо нічьо не знаєш?
Иван. Та вже шо сми знав, то забув - так ти мене…
Параска. Бери потрішьки. Мечи пид стив на оцім розі, на оцим - о! Ричи, йк корова. (Іван кидає сіно і рикає). На оцім розі мечі та блій, єк вивца. (Иван блеїт) А на оцім розі ірзи, єк кинь. (Иван ирзет) А тут пій, єк когут (Иван пієт) А ти (до Микули) неси єрем та рєд кінцкий - треба пид стив покласти, аби маржину у дорозі не напало нічьо та й аби ніхто не врік. Е, знай, тебе неволно до комори самого пускати, бо ти би іше шо вкрав (Іде в комору).
UPD - от ще один уривок. Це з "Непростого"
Люде добрі, кілько вас тутеньки є! А ци має хто з вас жинку відьмов, от їк я? Ей, може, не один має, сарака, лиш не хоче си признати.
(Вони таки справді відьма, а він досить простодушний селянин, тим не менше, живе це подружжя досить мирно)
UPD 2 - дублюю один з коментарів
Моя пропозиція: якщо комусь з глибокошановних читачів якийсь з моїх постів сподобався, то він, з ласки своєї, дає на нього лінк в своєму ЖЖ, каже мені, і коли таких лінків набереться хоч 5, я тему продовжую :-) Звичайно, такого благодійника френджу беззастережно. Обіцяю, наскільки в моїх силах - нудно не буде.
А любителів романтично-історичних оповідей з літературними продовженнями запрошую заглянути на наступний пост. Як на мене, винятково цікаві герої, до того ж мають стосунок до нашої рідної історії.