Лицар і королева
Лицар і королева
(за всякими джерелами. в тому числі за «Картинами з життя чеського народу» Вл.Ванчури, Н.Пушкаревою і випадково почутою радіопередачею)
Благородні панове і прекрасні дами, чи не хочете ви
почути оповідь про зраду і любов, про любов і зраду?
Якщо хочете і якщо любите романтичні, але строго історичні оповіді - то для вас про королеву Кунгуту, короля Пшемислава і лицаря Завішу. Починаємо.
Першою дружиною чеського короля Пшемислава Оттокара ІІ була Маркета (Маргарита) Австрійська. Шлюб уклали винятково з політичних причин: королева, жінка мудра і благородна, була значно старша від чоловіка і не могла вже подарувати йому сина. Побоюючись залишити державу без спадкоємця, король добивався від папи визнання таким свого позашлюбного сина Миколая. Однак, після довгих вагань, папа не згодився. Тоді великодушна Маргарита, чи то під тиском ззовні, чи з власної волі пішла в монастир, що вважалося достатнім приводом для розірвання шлюбу і дало змогу королю одружитися вдруге (щось там ще говорили, що розлученій королеві не повернули її посагу, але уточнити цього я не змогла). Він поїхав в Угорщину до свого давнього союзника, короля Бели, з наміром просити руки його дочки, яку звали теж Маргаритою. Однак побачив іншу, внучку короля від його дочки Анни і князя Ростислава Михайловича, - і знайшов для Чехії ідеальну королеву.
(Необхідний відступ. З причин напівруського походження обраниці короля ми маємо підстави вважати її своєю землячкою. Отож: наша князівна є внучкою дуже відомого князя Михайла Чернігівського. Думаю, всі, хто має щастя волею чи неволею слухати передачі українського радіо, чув зворушливу історію про відважного чернігівського князя, котрий їздив у Батиєву ставку, відмовився виконувати якісь антихристиянські обряди, претерпів великі муки за віру і був канонізований як мученик. Звичайно, це версія «ад дофінем», було воно трохи інакше. Всієї передісторії мученицького подвигу князя переказати не зможу, але - він внук Святослава Всеволодовича, згаданого у «Слові…» і Марії Васильківни, яка за однією з численних гіпотез вважається автором «Слова…». Одружений був з княжною Оленою, рідною сестрою Данила Галицького, що дало змогу йому і його синові Ростиславові претендувати на Галицький стіл у сум’ятні для Галицької Русі часи. На якийсь час Ростиславу навіть вдалося зайняти стольний град, але на звістку про наближення Данила він втік аж в Угорщину, там опинився при дворі короля Бели і одружився з його донькою. Під час монгольського нашестя Михайло Чернігівський намагався шукати притулку в Ростислава, але син прийняв його холодно і розгніваний князь волів монголів, ніж таку гостинність. Признаюся, що причина загибелі князя Михайла давно мене інтригувала: при тому, що монголи для завойованих ними народів були нещастям, гіршим від мору, землетрусу і потопу разом взятих, віротерпимість була чи не єдиною їх позитивною рисою, що ж такого неуявного вимагали вони від чернігівського князя? Зрештою, в ханську ставку їздило чимало достойних людей, хоч би і наш Данило - і нічого з ними не сталося. Неясно згадувалася якась історія про вбивство монгольських послів, нібито здійснене за наказом князя, але знаючі люди мене запевнили, що це цілковито неможливо: не такі були обставини, щоб князь Михайло міг такий наказ віддати і щоб його стали виконувати. Залишилося єдине пояснення - князь став жертвою власного надмірного гонору, відмовившись виконати цілковито штатну для монгольського «протоколу» процедуру - проходження між двома вогнищами з метою виявити і вигнати злих духів. Далі все було і справді так. як нам розповідають, але варто б ще уточнити. що канонізація князя відбулася при активному сприянні його доньки, Марії, за участю якої було складене «Житіє Михайла Чернігівського і боярина Федора». Ще вона гіпотетично була одним з авторів Ростовського літописного зводу. Друга дочка князя Михайла, Єфросинія Суздальська, теж була канонізована).
Хресним іменем угорської королівни було досить тяжкувате «Кунегунда». Однак рідні ласкаво називали її Кункою, що, мабуть, мало нагадувати про кунів-половців, братів мадярів. На батьківщині чоловіка королева дістала ім’я Кунгута (Kunhuta). Гіпотетичний рік народження Кунгути - 1245.
Що стосується її зовнішності, то тут маємо лише найзагальніші описи: струнка постать, овальні очі, ніжні руки, пишне волосся. Майже єдине, що достовірно відомо - Кунгута найбільше любила одяг блакитного й зеленого кольору. Чи можна припустити, що була вона світловолосою?
При спільному правлінні королівської пари країна процвітала, до її складу в той час входили Штірія, Карінтія, Країна. Королева, фактична співправителька чоловіка, народила довгожданого сина, а пізніше й дочку. Мало того, Кунгута стала першою в чеській історії жінкою-поетесою (З цього, власне, і почалося моє знайомство з нею: я випадково почула радіопередачу про переклад «Молитви Кунгути» українською мовою. На жаль, знайти цей переклад я так і не зуміла, а зі слуху запам’ятовую дуже зле. Одне тільки і вдалося - знайти оригінал).
Та земля наша - місце скорботне, нічого постійного на ній нема - і в році 1275 на короля й країну посипалися всеможливі біди.
Саме тоді помер попередній імператор, а новим був вибраний Рудольф Габсбург. Однак багато хто волів бачити імператором Пшемислава, а сам Пшемислав вимагав від папи визнати обрання Рудольфа незаконним, оскільки представник Чехії не брав участі у виборах (Ще одним претендентом на імператорський титул був Альфонс Х Кастильський, далекий предок моєї улюбленої героїні, заодно і улюбленої письменниці Наталени Королевої. Але про це коли-небудь пізніше). Звичайно, стосунки між претендентами-суперниками були якнайгірші. Раптово від руки вбивці загинув найвідданіший союзник Пшемислава, брат Кунгути. Король виступив з військом в Угорщину, щоб відомстити за смерть друга і родича - і тут, після блискучої перемоги, до нього дійшла звістка про бунт в самій Чехії. Повстали наймогутніші пани (відповідає польському «магнати»), привід був доволі звичайним: король не нагороджує своїх вірних слуг, які проливали за нього кров, не нагороджує їх здобиччю, воліє іноземців і безрідних городян. Майже одночасно в країну вдерся Рудольф. а зрадники його підтримали. Після облоги, вимучений голодом, здався Відень. Хоча король боровся зі всіх сил, перевага явно була за ворогами, особливо після того, як на бік Рудольфа перейшов останній союзник Пшемислава, Генріх Баварський. Король загинув у битві на Моравському полі. В осиротілій країні почалися кровопролитні усобиці, мор і голод - звичайні супутники воєн, в котрих, однак, побачили Божу кару за зраду. Королева і юний принц фактично стали в’язнями, владу в Чехії переможець-Рудольф віддав своєму наміснику, єпископу Празькому. Але в такий гіркий час обставини раптом змінилися - в гру втрутився новий гравець. Його звали Завішою з Фалькнштейну, його гербом була троянда - квітка кохання. (Не плутайте цього Завішу з поляком Завішою Чорним, який жив півторастами років пізніше. Троянда, ружа в якості герба була взята Завішею на честь одного з його володінь, Ружемберку).
За народженням Завіша належав до молодшої вітки могутнього клану Вітковців, однак, хоч був дуже молодим і порівняно небагатим, швидко став фактичним вождем своїх численних родичів. Такого положення він добився винятково завдяки своїм особистим рисам - був він безмірно талановитим, володів невичерпною енергією і таким же честолюбством, зневажав щастя без сили і добро без слави, визнавав тільки такі ігри, ставкою в яких є власне життя чи смерть, вірив, що зрадниками називають тільки переможених. З початком магнатського бунту Завіша не тільки перейшов на бік повстанців, а й став їх вождем, натхненником і організатором. Тим дивнішими і неймовірнішими були чутки, які одна за одною пролітали по змученій країні. - Завіша проголосив себе захисником королеви і визволив її з ув’язнення. - Ці двоє уклали політичний союз. - Їх союз не тільки політичний, вони люблять одне одного і таємно обвінчалися. - Їх зв’язок більше не таємний, вони ні від кого не ховаються, королева народила Завіші сина, Яна.
Навіть і при таких обставинах авторитет королеви залишився непохитним, так що вона, схоже, справді була винятковою особистістю. Завіша ж, опираючись на авторитет дружини, хоч і не назвався королем, але діяв як правитель. І, треба визнати, як мудрий правитель. Йому вдалося обмежити сваволю непокірних панів та повернути в країну мир і правосуддя. Він спершу дуже обмежив вплив Рудольфа Габсбурга, а потім змусив імператорського намісника забратися з Праги, а самого імператора - з Морави. І от - вінець діянь Завіші: він урочисто вводить у Празький Град молодого короля Вацлава і на весь світ оголошує про свій шлюб з королевою і побратимство з її сином. Присмирнілий Рудольф відразу ж пропонує Вацлаву шлюб зі своєю донькою, принцесою Гутою (за німецькими джерелами, звали її Утою, це те саме ім’я, що і в прекрасної Ут).
Здавалося б, процвітання і благополуччя нарешті повернулися в Чехію. Однак міра Господнього гніву ще не вичерпана: втілена надія королівства, жива гарантія Божого благословення, прекрасна королева раптово померла, хоча їй не було ще й 40 років. Судячи з опису, причиною її смерті була хвороба легень, ймовірно, туберкульоз (схильність до цієї хвороби успадкували син і внучка Кунгути). Для більш-менш нормального життя країни королева була настільки необхідна, що навіть не виникла звичайна версія про отруєння - таке діяння було б форменим самогубством. Трагічні наслідки не змусили на себе чекати.
Якийсь час видавалося, що положення Завіші залишається непохитним - король всіляко підкреслює свою вдячність і відданість рятівнику вітчизни, навіть допомагає йому у новому сватанні до Альшбети Угорської. Але насправді Завіша вже не потрібний, час його стікає.
Підозріливого Вацлава, який виріс в ув’язненні, неважко було переконати в тому, що вітчим намагається узурпувати королівську владу, а самого короля убити. До цього додалася ворожнеча між Завішею і королевою Гутою, яка почалася з того, що Завіша після королівського весілля вимагав, щоб королева відправила додому свій почет, небезпідставно припускаючи, що Рудольф оточив дочку своїми шпигунами. Королева обурилася, а король став на бік дружини. Намагаючись помиритися, Завіша запросив короля на хрестини свого новонародженого сина. Король згодився, але запропонував вітчиму спершу приїхати в Прагу, щоб потім разом вирушити у володіння Завіші. Тільки-но Завіша з’явився у столиці, як його звинуватили в зраді, схопили і ув’язнили.
Але в колишнього правителя ще залишалися могутні друзі і вірні союзники. І лише після того, як помер Генріх Братіславський, що підтримував Фалькнштейна, а його родич, угорський король, був убитий, Завішу видобули з тюрми і почали з великою неславою возити від твердині до твердині. Всюди, де ще трималися прихильники Завіші, з’являлися королівські війська, а разом з ними - кат і зв’язаний Фалькнштейн, і проголошувалося: або ви відкриваєте ворота, або Завішу негайно стратять. Нарешті, біля фортеці Глибокої Завіші вдалося перекричати глашатая і звернутися до свого родича Вітека.
-Не віддавай їм фортеці і нехай я краще загину від твоєї руки!
Фортеця не здалася, а Завішу стратили.
Так загинув лицар, який скоїв зраду і був погублений через зраду, лицар кохання, чиїм гербом була троянда - квітка кохання.
І до цього ж той варіант молитви Кунгути, який мені вдалося знайти (мова чеська, але перепрошую, не всі чеські букви можу відтворити)
Zasluhujem rany tvoje,
Boze! Viz, jak krest’an rada
ustupuje pred pohany!
Pane, s nami bdi, nas chran!
Pro tvou viru krestan voje
trpi, jejich vojsko strada,
jako kdysi pro tve rany
pres more jsme nesli zbran.
Radeji nebyt zrozeni,
viteztvi kdyz nase neni!
Boze, pro sve umuceni
odpust, posiln nas tvuj duch!
neb vi Buh,
Otakar kdyz nezvitezi,
pak jsme ztraceni.
Може, декого зацікавить ще й те, що саме Завіша Фалькнштейн називався в якості найбільш ймовірного автора знаменитого Краледворського рукопису, який пізніше був визнаний фальсифікатом.