Тернопільщина. Тернопіль.
До Тернополя добрався без проблем, маршрут до центру був прокладений по карті загодя і приблизно запам’ятований, хотілося побачити Тернопільський став, пройтися по парку да і побачити саме місто в цілому, щось мало вціліти з старих часів , щось створене в новий…
Карта казала, що повинна бути якась стоянка поруч з парком Шевченка, звідки хотілося розпочати маршрут, але я її успішно проскочив, тому прийшлося зупинитися уже на майдані Волі, звідки і почався огляд міста.
Головною прикрасою площі безперечно є Домініканський костел
побудований у 1749-1779 роках, він став окрасою міста і до сьогодні лишається нею. Сподобалося оформлення покрівлі двох його веж, робить дійсно оригінальним і не схожим на будь-які інші костьоли своїми пірамідальними формами. Особисто мене вразило відношення мешканців до служби, якраз була неділя, і купа народу повертала до костьолу, було бажання подивитися зсередини, але можливості такої не було…
Більш загальний вигляд майдану
зліва видно пам’ятник Данилу Галицькому, справа привернув увагу етакий висячий сад у вигляді конуса, купа горшків з якимись квітами підвішеними на металевій фермі. Цікаво, так усохли вони від того, що вже осінь, чи від того, що довго не було дощів і їх ніхто не поливав?
Часу вже було багато і пізнувато, тому спочатку рішили подивитися парки, а потім місто. Одразу, практично через дорогу знаходиться, парк ім.. Шевченка, замок, та став, відповідно туди і пішли.
Десь недалеко від сходів з фонтаном, знаходиться невелика скульптура
Вже не пам’ятаю хто і в честь чого її поставив, ну, хоча в принципі, в честь чого і можна здогадатися…
Зверху відкривається огляд на величне плесо Тернопільського ставу
воно рукотворне , історія тягнеться ще з початку заснування самого міста, коли його засновник, Тарновський, перегородив дамбою річку Серет і підсилив, завдяки йому, оборонну міць місцевого замку. Крім того озеро стало добрим господарчим об’єктом - ловили рибу, ставили млини… В міжвоєнний період став почав занепадати, під час 2-гої світової був взагалі знищений, але внаслідок післявоєнної відбудови повноцінно відновив своє функціонування. Зараз по ньому катають народ два теплоходи, проводяться різні змагання. На теплоходах, на жаль не покатався :( , не вистачало часу на все.
Бомбезно зроблено вхід на територію парку, водяні сходи фонтану, вода в які поступає від струменів верхнього
в народі «Сльози Гронського», по імені архітектора даного фонтану. Взагалі, в мене склалося враження, що Тернопіль - це місто фонтанів і парків, куди не піди, попадаєш або в парк, або бачиш фонтан, або ж маєш і те, і інше :)
Поруч на березі, знаходиться споруда, в якій складно вгадати те, чим вона була насправді, це Тернопільський замок, схожий сьогодні на звичайний багатоповерховий будинок із старовини
єдине, що видає таки те, чим була насправді ця будівля - це товщина стін, яка досягає 4 метрів. Під час тих всіх подій які йому довелося пережити, замок втратив оборонні мури, башти, браму, лишилася тільки центральна будівля, яка і пережила навіть останні дві світові війни. З будівництво замку пов’язана перша згадка про місто - 1540 р. будувався він протягом 8-ми років, для того, щоб компенсувати витрати на спорудження місцеві мешканці на тривалий час були звільнені від всяких податей. Крім того з власником замку пов’язана назва міста, Ян Тарновський - Тарнополь, це вже потім, в 1944 році радянська влада перейменувала місто офіційно в Тернопіль, щоб відійти від буржуйських коренів, а до того називався Тарнополь.
Тут же на березі ставу знаходиться парк ім.. Шевченка, з купою зелені, дитячими містечками, катамаранами і нещодавно створеним фрішним Wі-Fi, видно специфічні оптокабеля розтягуті по парку і ящики на стовпах, де скоріш всього стоїть обладнання :).
Парк, на вигляд, нещодавно реконструйований, гарний, нові асфальтовані доріжки, стовпи, акуратна зелень справляють враження гарного для відпочинку місця.
В парку є два острови - Чайка і Кохання, якщо острів Кохання знаходиться на території ставу, то Чайка - на території парку, скоріш всього створений штучно, оточений водним каналом, але від цього не стає гіршим.
Тут можна покататися на катамарані, човні, цікаво, чому їх не випускають на плесо озера?
Одна з алей привела до іншого входу в парку, оточеного будівлями податкової
та обласної ради
на якій згідно її ж рішення в протест проти мовного законопроекту вивішено синьо-жовтий та червоно-чорні прапори поруч з входом. Міська прокуратура щось заявила проти , але коли я був, ще все знаходилося на місці. Цікаво, висять вони зараз досі?
Тут же пам’ятник Бандері
Від нього повернулися назад в парк, на центральній алеї відвідувачів знов зустрічає ще один фонтан
Панорама міста і плесо з набережної
зліва Воздвиженська церква, ще одна древня будівля Тернополя, побудована вперше на цьому місці 1570 р. та неодноразово руйнована внаслідок бойових дій, що проходили в цих місцях.
По набережній шлях лежав до дороги, щоб минувши її, попасти в гідропарк Топільче.
На шляху траплялися цікаві артефакти - місця для замків закоханих
Тераса, зроблена місцевими жителями практично над набережною…
Отак вийшов собі з будинку і п’єш якийсь чайок літнього вечора, споглядаючи відпочиваючих людей внизу, пейзажі міста та плесо озера….
До речі, що сподобалося в парку Шевченка - так це водяні канали, вони чисті та не замулені, жодної ряски, якоїсь цвілі, чи ще іншої гидоти на воді, хоч і не прозора, але чиста, що не може не радувати.
Вхід в гідропарк Топільче
парк створений в 70-х роках, раніше на цьому місці добували торф, скидали землю викопану земснарядом з ставу, да і взагалі була свалка. Зараз це місце перетворилося на ще одну зелену зону міста, помережану купою водяних каналів, мостів, затишних місць з лавочками з атракціонами, космічним містечком для малечі, галявиною казок і живим кутком.
Експонати того, що я назвав галявиною казок
Дід, баба і…
курочка з золотим, мабуть, яєком.
Зоокуток, в принципі, з стандартним набором тварин та птахів, з нестандартних відмічу наявність якихось білих оленів
та страусів.
Космічне містечко являє собою металеві засоби для розвитку координації рухів, лазання і.т.д. малечі та швидкості реакції у їх батьків. Металеві громадіни у вигляді літаючих тарілок, космічних кораблів і.т.д. , на жаль не сфотографув.
З атракціонів присутня постійна моя заздрість відсутності в Хмельницькому - електроавтомобілі, чи як там воно правильно називається…
Після парку опинилися поруч якогось ТЦ, звідки по вуличкам забудованим типовими хрущовками попали назад на майдан Волі, етакий круг вийшов…Хрущовки, до речі, цікаві, побудовані не з цегли, а з якогось іншого матеріалу - великих сіруватих блоків, що надає їм якогось більш презентативного вигляду, ніж якби з звичайної цегли.
Тут же, на майдані знаходиться медичний університет
З реліктом радянської епохи на стіні
Все зображене можу більш менш логічно зрозуміти, незрозуміло одне, яке відношення до Тернополя має фігура в будьонівці, якщо ними тут навіть і не пахло?
Від площі помітив якийсь купол, зганяв до нього подивитися що то таке, виявилося , що то торговий центр Атріум
Зведений за кошти, знайдені в 12-тому легендарному стільці…
та за сприяння міського водоканалу
Поруч з ним, як виявляється, любить погуляти - людина-невидимка
Гарний гумор у власників, як різко побачив того завмерлого сантехніка під ногами, бо йшов задерши голову до гори, то таки сіпнуло трохи…
Далі по пішохідній вуличці поруч з костелом, здається то була Сагайдачного, пішли дивитися центр
Цікаві фасади будинків
вперше бачу так декоровано будинок, якимось пірамідальними цятками
Загальна панорама вулички
На ній же знаходиться пам’ятник І. Франку
Увагу до себе притягнула якась півкуля, виявилося, тут запустили якесь багато-D кінозал, цікаво, які там спец ефекти?
Від цієї ж вулиці відходить ще одна пішохідна вуличка, також забудована цікавими будинками і яка виводить прямо до церкви Різдва Христового.
побудована на початку XVII ст..
Врешті, по Сагайдачного вийшли на бульвар Шевченка, мабуть головну прогулянкову зону міста. Бульвар розпочинається пам’ятником Соломії Крушельницькій і закінчується будівлею драматичного театру. Оскільки на бульвар потрапили посередині пішли до початку. Для відпочинку встановлені цікаві лавочки
з рекламою автора :).
Далі, на самому початку знаходиться пам’ятник Соломії Крушельницькій
Площа, само собою прикрашена чим? Ну а чим вона ще може бути прикрашена в Тернополі, звичайно фонтанами, фото їх трохи нижче, вже з вечірньою підсвіткою.
З бульвару опинилися на якійсь ще вулиці з також декількома цікавими будинками
І через сквер з пам’ятником Пушкіну потрапили на Театральну площу, головну площу міста, на якій відбуваються всякі мітинги і.т.д.
Частково площа оточена такими сталінками
І на ній же знаходиться пам’ятник, мені незрозумілий
Після лишалося зачекати темноти, щоб традиційно оглянути місто в вечірньому світлі, особливо чекав на підсвітку «сліз Гронського», хотілося побачити ті водяні сходинки підсвіченими.
І ось, нарешті стемніло, чекало розчарування, той фонтан взагалі банально виключили :(((
Взагалі місто підсвічено цікаво, здивувала та вуличка, по якій йшов до церкви Різдва - по середині попарно , як розмітка, знаходилися вздовж всієї фонарі, які лупили вверх - цікаве рішення, звичайно, але якесь неоднозначне, на фоні освітлений місць , як чорна дира стояв сквер з пам’ятником Пушкіна, не горіло жодної лампи, хотів сфотографувати пам’ятник Д. Галицькому в освітлені раніше, але теж фіаско, проектора були, проте мало…
Але це таке, насправді практично всі історичні пам’ятки не тонули в темноті, що замок, що костьол, що центральні вулиці з будинками.
В темноті найшов вже місцеву міську раду на шляху до фонтанів на бульварі
Ну а в якості розради всім попередні розчаруванням вечірнього Тернополя виступили водограї на бульварі Шевченка. Вони переливалися різними кольорами, мерехтіли струменями води, супроводжувалися музичними творами, що тут говорити, тільки дивитися і насолоджуватися…
Ну і на такій позитивні ноті закінчу про Тернопіль.
Все.
Карта казала, що повинна бути якась стоянка поруч з парком Шевченка, звідки хотілося розпочати маршрут, але я її успішно проскочив, тому прийшлося зупинитися уже на майдані Волі, звідки і почався огляд міста.
Головною прикрасою площі безперечно є Домініканський костел
побудований у 1749-1779 роках, він став окрасою міста і до сьогодні лишається нею. Сподобалося оформлення покрівлі двох його веж, робить дійсно оригінальним і не схожим на будь-які інші костьоли своїми пірамідальними формами. Особисто мене вразило відношення мешканців до служби, якраз була неділя, і купа народу повертала до костьолу, було бажання подивитися зсередини, але можливості такої не було…
Більш загальний вигляд майдану
зліва видно пам’ятник Данилу Галицькому, справа привернув увагу етакий висячий сад у вигляді конуса, купа горшків з якимись квітами підвішеними на металевій фермі. Цікаво, так усохли вони від того, що вже осінь, чи від того, що довго не було дощів і їх ніхто не поливав?
Часу вже було багато і пізнувато, тому спочатку рішили подивитися парки, а потім місто. Одразу, практично через дорогу знаходиться, парк ім.. Шевченка, замок, та став, відповідно туди і пішли.
Десь недалеко від сходів з фонтаном, знаходиться невелика скульптура
Вже не пам’ятаю хто і в честь чого її поставив, ну, хоча в принципі, в честь чого і можна здогадатися…
Зверху відкривається огляд на величне плесо Тернопільського ставу
воно рукотворне , історія тягнеться ще з початку заснування самого міста, коли його засновник, Тарновський, перегородив дамбою річку Серет і підсилив, завдяки йому, оборонну міць місцевого замку. Крім того озеро стало добрим господарчим об’єктом - ловили рибу, ставили млини… В міжвоєнний період став почав занепадати, під час 2-гої світової був взагалі знищений, але внаслідок післявоєнної відбудови повноцінно відновив своє функціонування. Зараз по ньому катають народ два теплоходи, проводяться різні змагання. На теплоходах, на жаль не покатався :( , не вистачало часу на все.
Бомбезно зроблено вхід на територію парку, водяні сходи фонтану, вода в які поступає від струменів верхнього
в народі «Сльози Гронського», по імені архітектора даного фонтану. Взагалі, в мене склалося враження, що Тернопіль - це місто фонтанів і парків, куди не піди, попадаєш або в парк, або бачиш фонтан, або ж маєш і те, і інше :)
Поруч на березі, знаходиться споруда, в якій складно вгадати те, чим вона була насправді, це Тернопільський замок, схожий сьогодні на звичайний багатоповерховий будинок із старовини
єдине, що видає таки те, чим була насправді ця будівля - це товщина стін, яка досягає 4 метрів. Під час тих всіх подій які йому довелося пережити, замок втратив оборонні мури, башти, браму, лишилася тільки центральна будівля, яка і пережила навіть останні дві світові війни. З будівництво замку пов’язана перша згадка про місто - 1540 р. будувався він протягом 8-ми років, для того, щоб компенсувати витрати на спорудження місцеві мешканці на тривалий час були звільнені від всяких податей. Крім того з власником замку пов’язана назва міста, Ян Тарновський - Тарнополь, це вже потім, в 1944 році радянська влада перейменувала місто офіційно в Тернопіль, щоб відійти від буржуйських коренів, а до того називався Тарнополь.
Тут же на березі ставу знаходиться парк ім.. Шевченка, з купою зелені, дитячими містечками, катамаранами і нещодавно створеним фрішним Wі-Fi, видно специфічні оптокабеля розтягуті по парку і ящики на стовпах, де скоріш всього стоїть обладнання :).
Парк, на вигляд, нещодавно реконструйований, гарний, нові асфальтовані доріжки, стовпи, акуратна зелень справляють враження гарного для відпочинку місця.
В парку є два острови - Чайка і Кохання, якщо острів Кохання знаходиться на території ставу, то Чайка - на території парку, скоріш всього створений штучно, оточений водним каналом, але від цього не стає гіршим.
Тут можна покататися на катамарані, човні, цікаво, чому їх не випускають на плесо озера?
Одна з алей привела до іншого входу в парку, оточеного будівлями податкової
та обласної ради
на якій згідно її ж рішення в протест проти мовного законопроекту вивішено синьо-жовтий та червоно-чорні прапори поруч з входом. Міська прокуратура щось заявила проти , але коли я був, ще все знаходилося на місці. Цікаво, висять вони зараз досі?
Тут же пам’ятник Бандері
Від нього повернулися назад в парк, на центральній алеї відвідувачів знов зустрічає ще один фонтан
Панорама міста і плесо з набережної
зліва Воздвиженська церква, ще одна древня будівля Тернополя, побудована вперше на цьому місці 1570 р. та неодноразово руйнована внаслідок бойових дій, що проходили в цих місцях.
По набережній шлях лежав до дороги, щоб минувши її, попасти в гідропарк Топільче.
На шляху траплялися цікаві артефакти - місця для замків закоханих
Тераса, зроблена місцевими жителями практично над набережною…
Отак вийшов собі з будинку і п’єш якийсь чайок літнього вечора, споглядаючи відпочиваючих людей внизу, пейзажі міста та плесо озера….
До речі, що сподобалося в парку Шевченка - так це водяні канали, вони чисті та не замулені, жодної ряски, якоїсь цвілі, чи ще іншої гидоти на воді, хоч і не прозора, але чиста, що не може не радувати.
Вхід в гідропарк Топільче
парк створений в 70-х роках, раніше на цьому місці добували торф, скидали землю викопану земснарядом з ставу, да і взагалі була свалка. Зараз це місце перетворилося на ще одну зелену зону міста, помережану купою водяних каналів, мостів, затишних місць з лавочками з атракціонами, космічним містечком для малечі, галявиною казок і живим кутком.
Експонати того, що я назвав галявиною казок
Дід, баба і…
курочка з золотим, мабуть, яєком.
Зоокуток, в принципі, з стандартним набором тварин та птахів, з нестандартних відмічу наявність якихось білих оленів
та страусів.
Космічне містечко являє собою металеві засоби для розвитку координації рухів, лазання і.т.д. малечі та швидкості реакції у їх батьків. Металеві громадіни у вигляді літаючих тарілок, космічних кораблів і.т.д. , на жаль не сфотографув.
З атракціонів присутня постійна моя заздрість відсутності в Хмельницькому - електроавтомобілі, чи як там воно правильно називається…
Після парку опинилися поруч якогось ТЦ, звідки по вуличкам забудованим типовими хрущовками попали назад на майдан Волі, етакий круг вийшов…Хрущовки, до речі, цікаві, побудовані не з цегли, а з якогось іншого матеріалу - великих сіруватих блоків, що надає їм якогось більш презентативного вигляду, ніж якби з звичайної цегли.
Тут же, на майдані знаходиться медичний університет
З реліктом радянської епохи на стіні
Все зображене можу більш менш логічно зрозуміти, незрозуміло одне, яке відношення до Тернополя має фігура в будьонівці, якщо ними тут навіть і не пахло?
Від площі помітив якийсь купол, зганяв до нього подивитися що то таке, виявилося , що то торговий центр Атріум
Зведений за кошти, знайдені в 12-тому легендарному стільці…
та за сприяння міського водоканалу
Поруч з ним, як виявляється, любить погуляти - людина-невидимка
Гарний гумор у власників, як різко побачив того завмерлого сантехніка під ногами, бо йшов задерши голову до гори, то таки сіпнуло трохи…
Далі по пішохідній вуличці поруч з костелом, здається то була Сагайдачного, пішли дивитися центр
Цікаві фасади будинків
вперше бачу так декоровано будинок, якимось пірамідальними цятками
Загальна панорама вулички
На ній же знаходиться пам’ятник І. Франку
Увагу до себе притягнула якась півкуля, виявилося, тут запустили якесь багато-D кінозал, цікаво, які там спец ефекти?
Від цієї ж вулиці відходить ще одна пішохідна вуличка, також забудована цікавими будинками і яка виводить прямо до церкви Різдва Христового.
побудована на початку XVII ст..
Врешті, по Сагайдачного вийшли на бульвар Шевченка, мабуть головну прогулянкову зону міста. Бульвар розпочинається пам’ятником Соломії Крушельницькій і закінчується будівлею драматичного театру. Оскільки на бульвар потрапили посередині пішли до початку. Для відпочинку встановлені цікаві лавочки
з рекламою автора :).
Далі, на самому початку знаходиться пам’ятник Соломії Крушельницькій
Площа, само собою прикрашена чим? Ну а чим вона ще може бути прикрашена в Тернополі, звичайно фонтанами, фото їх трохи нижче, вже з вечірньою підсвіткою.
З бульвару опинилися на якійсь ще вулиці з також декількома цікавими будинками
І через сквер з пам’ятником Пушкіну потрапили на Театральну площу, головну площу міста, на якій відбуваються всякі мітинги і.т.д.
Частково площа оточена такими сталінками
І на ній же знаходиться пам’ятник, мені незрозумілий
Після лишалося зачекати темноти, щоб традиційно оглянути місто в вечірньому світлі, особливо чекав на підсвітку «сліз Гронського», хотілося побачити ті водяні сходинки підсвіченими.
І ось, нарешті стемніло, чекало розчарування, той фонтан взагалі банально виключили :(((
Взагалі місто підсвічено цікаво, здивувала та вуличка, по якій йшов до церкви Різдва - по середині попарно , як розмітка, знаходилися вздовж всієї фонарі, які лупили вверх - цікаве рішення, звичайно, але якесь неоднозначне, на фоні освітлений місць , як чорна дира стояв сквер з пам’ятником Пушкіна, не горіло жодної лампи, хотів сфотографувати пам’ятник Д. Галицькому в освітлені раніше, але теж фіаско, проектора були, проте мало…
Але це таке, насправді практично всі історичні пам’ятки не тонули в темноті, що замок, що костьол, що центральні вулиці з будинками.
В темноті найшов вже місцеву міську раду на шляху до фонтанів на бульварі
Ну а в якості розради всім попередні розчаруванням вечірнього Тернополя виступили водограї на бульварі Шевченка. Вони переливалися різними кольорами, мерехтіли струменями води, супроводжувалися музичними творами, що тут говорити, тільки дивитися і насолоджуватися…
Ну і на такій позитивні ноті закінчу про Тернопіль.
Все.