Орв'єто (Orvieto). Місто
Давнє місто Орв’єто, відоме ще з етруських часів (воно було першою столицею етрусків) є, без сумніву, одним з найживописніших міст не лише Умбрії, але й усієї Італії.
Проблема лише в тому, що усю мальовничість розташування (Орв’єто міститься на обривистому плато із ламаної вулканічної скали) можна оцінити з далекої відстані.
Старе місто - це уся центральна частина Орв’єто, яка занесена до списку історичної спадщини ЮНЕСКО. Піднятись туди із залізничної станції можна лише на фунікулері.
І перед тим як заглибитись у лабіринти вузьких вуличок, варто оглянути розташовану неподалік фінукулеру одну з найцікавших пам’яток міста - колодязь Святого Патрика (Il Pozzo di san Patrizio). Останній являє собою величезний колодязь, споруджений з 1527 по 1 537 роки на замовлення папи Климента VIII для забезпечення міста водою на випадок осади.
Монументальна споруда, побудована у вигляді вежі, видовбаної в скелі. Глибина колодязя 53 метра, ширина трохи більше 13 метрів.
Цікаво, що для доступу до води були побудовані не один, а два незалежних проходи, що спускаються по спіралі уздовж стін колодязя. Таке рішення дозволило одночасно порожнім возам спускатися, а наповненим водою - підніматися, перетинаючись в дорозі.
Треба сказати, що в цій криниці Сан-Патріціо зі мною ледь не стався один прикрий випадок, який міг покласти край не лише моїм дописам в ЖЖ, а й кардинально змінити усе життя. Звично у піших мандрівках я в сумку для фотоапарата кладу два об’єктиви, але цього разу узяв ще й третій - важкий довгофокусний, бо мав наміри ще зробити панорамні фото усього міста (за іронією долі через брак часу так ним і не скористався). Та заміняючи об’єктиви, я підважив ремінцем до сумки довгофокусний об’єктив так, що той «вилетів» із сумки і, зробивши при цьому пірует в повітрі, вдарився об основу отвору (на фото видно праворуч) і ледь не полетів униз, але в останній момент я його спіймав… Все вийшло якось автоматично і якби перед цим я знав, що таке може статися, то не впевнений, що об’єктив вдалося б зловити… А в цей час унизу, не підозрюючи нічого лихого, саме фотографувались дві туристки… Але свідки були - з тих туристів, що були вище за мене і по їхній реакції я зрозумів, що вони прекрасно зрозуміли що могло статися на їхніх очах… Ще пізніше в поїздці у мене буквально мороз по шкірі проходив, коли я згадував цей епізод з об’єктивом, що відбувся на самому початку моєї подорожі.
Інша непередбачена історія сталася зі мною вже в місцевому соборі. Побачивши, що священний корпорал «під замком», я вирішив поцікавитися у місцевої монахині чи є якась можливість його побачити. Вона відповіла, що ні, бо вівтар з покровом відкривають лише на великі свята - 4 рази у році. А далі ми ще трішки розговорилися й дізнавшись, що я з України (у їхнього згромадження є монахині і з Україні), вона вирішила мене «ощасливити», не поцікавившись навіть чи мені це потрібно і чи є у мене на це час - провести для мене екскурсію по собору. На зауваження охоронця, що однієї людини для екскурсії мало, монахиня знайшла для цієї цілі ще якусь італійську родину. Не поспішаючи, познайомила мене з ними і почала вже розповідати вдвічі повільніше, бо двома мовами - італійською й англійською. Інформація в цілому була банальною, я відверто нудьгував, а головне - думав, що не встигну до сієсти оглянути ще кілька запланованих церков. Було вже 10:30... У мене, по суті, був вибір: або ввічливо все дослухати і на все життя затаїти зло на монахиню :)), або перепросити і попрощатися, а отже виглядати невдячним разом з усіма українцями. Я вибрав останнє… Згодом з цією монахинею (ось вона на фото спереду) я ще кілька раз перетинався, але вона вдавала, що мене не бачить :).
Не потрапивши у ті самі церкви, що й не потрапив sibeaster, і втративши при цьому ще трохи дорогоцінного часу, я попрямував до найвіддаленішої (можна сказати протилежної до колодязя Сан-Патріціо) церкви Сан-Джовенале (chiesa di San Giovenale).
Це найдавніша церква в місті, датується вона 11 ст. Фото з вікіпедії.
У середині в пресбітерії тривав ремонт, тому не все вдалося оглянути, але трохи фресок XII - XV століть, я там пофотогарфував. Ось ті, що найцікавіші (ІМХО).
Від церкви відкриваються пасторальні види.
А от як це виглядає з протилежного боку. Фото, звісно, не моє.
Сант-Андреа - ще одна цікава церква Орв’єто. Цікаво також відзначити, що площа перед церквою за часів етрусків і дотепер залишається цивільним центром міста.
Церкву Сант-Андреа в 1013 р. освятив папа Бенедикт VIII; в XII столітті вона була перебудована. Фасад церкви також зазнав перебудови в 1487 р., ну й додалася реконструкція вже в ХХ ст.
Орв’єтський храм св. Андрія був місцем декількох історичних подій:
- в 1216 р. папа Інокентій III закликав вірних звільнити Єрусалим. На жаль, його заклик ні до чого доброго не призвів - П'ятий хрестовий похід завершився погано: хрестоносці загрузли під єгипетської Дамє’тою. Також тут 23 березня 1281 р. тут був інтронізований папа Мартін IV.
Люнет над входом відтворений в 1928 р.
Особливо вражає дванадцятигранна вежа. Будівництво її будо здійснено в 1013 р. Ця дзвіниця спочатку була міський вежею (вона прилягає до Палаццо Коммунале), в 1216-1220 рр. її перебудували в храмову, в 1514 р. вона була зруйнована землетрусом і потім була побудована заново.
З інтер’єру найбільше сподобався амвон - плід реставрації після 1926 р., хоча з використанням оригінальних плит косматеско.
Від площі св. Андреа видно вежу міста Torre del Moro.
Вежа, висотою близько 47 м. На вежі викарбувані герби 25 Цехів ремісників, які брали участь у витратах по виплавці нового дзвони в 1313 році.
Про походження назви башти - в буквальному перекладі «Вежа Мавра» - складено безліч легенд. Однією з найпопулярніших на протязі багатьох років була легенда про ревнивого Маври, який нібито жив тут. Деякі історики вважають, що назва походить від ляльки мавра (або сарацина), яку чіпляли до башти під час середньовічних лицарських турнірів. Але загально визнаною є версія про те, що назва башти походить від імені Рафаеля Гуальтеріо, відомого як «Іль Моро», який жив тут в 16 столітті. Що стоїть поруч з Торре дель Моро палац, колись знаходився у власності сімейства Гуальтеріо, був відомий під тим же ім'ям - Палаццо дель Моро.
З цивільних споруд мені також дуже сподобався Палаццо дель Капітано дель Пополо. Початки його сягають 80-их рр. ХІІІ ст, проте те, що ми можемо бачити результат реставрації ХХ ст.
Ще одна відома церква Орв’єто - Сан-Доменіко. Домініканці облаштувалися в Орв’єто в 1232 р., а сам храм був збудований в 1264-1285 рр. Проте, те що можна бачити сьогодні це наслідок перебудови 1934 р. Тоді церкву, за винятком трансепта, знесли, щоб звільнити місце для будівництва казарм. Тому тепер фасад церкви - це колишній південний рукав трансепта, а апсида нині являє собою дуже велику каплицю.
Частково збереглися фрески XV ст., зокрема Мучеництво св. Петра Веронського.
Тут також є також дві пам'ятки дуже високого мистецького рівня:
1) каплиця сієнського купця Джироламо Петруччі (1516-1524), що втілює собою ренесансне прагнення до архітектурного досконалості: в плані це - правильний восьмикутник, від якого униз в поховання ведуть сходи.
Як слушно зауважує sibeaster, іконографія тут похмуро-похоронна: три з чотирьох євангелістів тримають в руках книгу і череп, четвертий же - змію.
2) мавзолей кардинала Гійома де Бре - найраніша з підписаних робіт Арнольфо ді Камбіо. Те, що ми бачимо сьогодні це гіпотетична реконструкція; бо якісь частини з надгробка були загублені, а якісь були визнані не автеничними.
Все ж центральна частина оригінальна. На ній можна бачити фігуру кардинала, який лежить на смертному одрі, і аколіти (церковні служки), що запинають фіранки, назавжди приховуючи померлого від світу живих. Такий художні прийом вперше був застосований Арнольфо ді Камбіо в Орв’єті і невдовзі знайшов наслідування в сотнях пам'ятників по усій Європі.
Всередині церкви можна побачити також катедру з якої святий Тома Аквінат у період 1263-1264 рр., коли він проживав в Орвієто, одразу після Больсенового чуда, проводив уроки богослов’я.
Тоді, як я вже згадував в минулому пості, за наказом папи Урбана IV він написав Officium de festo Corporis Christi (Чин Урочистості Пресвятої Євхаристії).
Також в Орв’єто він написав й інші богословські твори, а саме: «Catena Aurea» («Золотий ланцюг») коментар до Євангелій чотирьох євангелістів.
Для довідки: катени це такі витяги з творів святих отців християнської Церкви та інших стародавніх авторів як коментарі на певний фрагмент Святого Письма, Їх розміщували на полях поруч з біблійним текстом.
І власне першу відому катену саме склав св. Тома в Орв’єто.
«Contra errores graecorum " («Проти помилок греків»), полеміка, спрямована проти православних візантійців. Книги цю відносно недавно видали в Україні «Против ошибок греков» / Комментированный пер. Ильи Бея. - К.: Кайрос, 2017. - 190 с. Російською мовою (з українськими перекладами св. Томи взагалі біда) і цікаво, що автор перекладу твору є також дописувачем у жж - https://illyabey.livejournal.com/63319.html
«Сумма проти поган», яка була посібником, призначеним для місіонерів у мусульманському світі.
Воістину працездатності св. Томи не було меж!
Як стверджують орв’єтці в церкві св. Домініка біля цього Розп’яття з ХІІ ст. , з св. Томою сталося містичне одкровення. Проте більш імовірно, що це чудо все ж відбулося не тут, а в Неаполі. І маю надію, ще детально про це розповім ще згодом, в одному з постів про Неаполь.
Далі - деякі експонати з Папського палацу в Орв’єто - комплексу будівель, що прилягають до собору з південного боку. Це остання моя точка відвідин у Орв’єто. Я вже на той момент (після безсонної ночі) був досить втомлений, тому далеко не все в музеї сфотографував.
При вході вражає скульптурна композиція з фасаду собору Богородиці з Немовлявляс під киворієм, який тримають ангели.
Усі чудові деталі скульптури можна оглянути у пості https://j-j-j.livejournal.com/341793.html (щоправда фото там з яндекс ресурсу).
А цей архангела Михаїла (1561 р.) авторства Рафаелло да Монтелупо був призначений для правого порталу західного фасаду собору.
Інші експонати - дуже давні й сучасні.
Як і j-j-j, мені крім скульптури Богородиці, особливо сподобались фрагменти дерев'яного інкрустованого хору.
Є в музеї і ще одне цікаве приміщення - бібліотека Альбер. Її побудували в 1499 р. за наказом єпископа Антоніо Альбера для зберігання більше 300 рукописних книг (велика частина яких була з часу втрачено).
В якості теми для монохромних фресок були взяті символи і майстри т.зв. "Вільних мистецтв": поезії, філософії, астрології, історії і т.д.
Але найвідоміший фрагмент, знаходиться у віконному отворі - це ось така вчена мавпочка - символ «духовної сліпоти».
Фото шановного sibeaster
В центрі бібліотеки - Релікварій для Корпорала.
Фото шановного j-j-j. У цього ж автора ще можна оглянути цей релікварій в усіх деталях.
А насамкінець просто фото людей (туристів і місцевих) й самого міста. Тоді все виглядало так безтурботно…
