Неверагодна нагадвае стылістыкай "канапы", якія былі папулярныя ў Заходняе Беларусі канца 19 ст. Між іншым: украінская мова мае слова "канапа" ("диван" расейскай)? Тое, што на здымках 1-3 - тыповая "канапа". Але ж "дыван" у нас - "ковёр" менавіта на сцяне, а "кілім" - "ковер", который на полу, з канапай ясна, "фатэль" - "кресло" расейскай, "крэсла" - венскі стул. Фраза "дываны вісяць па сценах" здольная забіць тыповага маскаля...
і мене вражає... а в мене, до речі, по маминій лінії більше польської крові, ніж української )) дрібна шляхта з-під Фастова. як тато жартує, "за плугом у камізельці") і теж були (і є) якісь відзіґорні меблі, але щоб самі робили - не чула...
о, у ваших краях особливо різьблять.. у наших скромніше.. навіть "спеціальності" такої не було. Тим не менш як не прикрасами то формою, самою фактурою дерева, зрівноваженістю "добиралася" краса виробу.
Креденс/креденц - знайоме слово, у моєї закарпатської подружки із Свалявського району так в селі кажуть на сервант.. У нас казали "сервант". ..теж не нашеньске слово, до речі. :)
:)) ага, така. Дивно так спостерігати як "не бачиш" того що "зажди було", і тому не вважається за щось особливе чи цінність.. Те саме і з "етно-культурою", до речі. Самі носії не вважають те що співають, мову якою говорять, традиції за якими живуть чимсь особливим.. треба це все втратити, побачити "здаля" - щоб почати цінувати, "носитися з ним", записувати, писати про це, досліджувати і т.і. Якось спробувала згадати всіх видатних відомих етнографів і дослідників.. всі вони почали займатися цією справою тільки звідавши життя у місті чи в еміграції, не у своєму селі де народилися.. Виходить що ностальгія за втраченим органічним середовищем викликає інтерес до нього як до того що можна (збоку) вивчати.. а поки в ньому перебуваєш і існуєш органічно- що там вивчати.. просто живеш у цьому, все звичайно.
але ж поки живеш в "своїй тарільці" - залишаєшся її частиною, і в тому ще більша цінність, якщо усвідомлюєш... як на мене, ти маєш рацію щодо міста/еміграції, ми всі в певній мірі опинилися у еміграції, і помітили своє народне, коли нам режим став нав'язувати ті штучні віночки і шаровари, і кАзаків а-ля Ступка-Бульба...
Були такі в селах, завжди було шкода, коли їх викидали, рубали на дрова і заводили собі нові, міські. І дідо мій меблі робив, і хату зі своїм батьком побудував, в тої хаті були стовпчики з візерунком, дідом вирізбляним. Нема вже ніц.
Так, шкода.. та і взагалі якщо так подивитися углиб століть і тисячоліть: скільки-то тієї праці і візерунків, вишиття. різьблення, ткання, праці людської і буденної і творчої, пішло в небуття.. але не може воно все геть пропасти без сліда - ота творча радість, ота довершеність - як у природи довершеність так і в тих майстерних лініях у дерев'яних і інших виробах.. десь вона є і живе: як не в генах (наших), так у "етері" десь. Правда ж?.
Comments 19
Але ж "дыван" у нас - "ковёр" менавіта на сцяне, а "кілім" - "ковер", который на полу, з канапай ясна, "фатэль" - "кресло" расейскай, "крэсла" - венскі стул. Фраза "дываны вісяць па сценах" здольная забіць тыповага маскаля...
Reply
Reply
а в мене, до речі, по маминій лінії більше польської крові, ніж української )) дрібна шляхта з-під Фастова. як тато жартує, "за плугом у камізельці")
і теж були (і є) якісь відзіґорні меблі, але щоб самі робили - не чула...
Reply
..у моїх бабусь були камізельки - з плису, із сукна.. зараз не бачу давно, певно зносилися.
Reply
(The comment has been removed)
(The comment has been removed)
Креденс/креденц - знайоме слово, у моєї закарпатської подружки із Свалявського району так в селі кажуть на сервант.. У нас казали "сервант". ..теж не нашеньске слово, до речі. :)
Reply
Reply
Дивно так спостерігати як "не бачиш" того що "зажди було", і тому не вважається за щось особливе чи цінність..
Те саме і з "етно-культурою", до речі. Самі носії не вважають те що співають, мову якою говорять, традиції за якими живуть чимсь особливим.. треба це все втратити, побачити "здаля" - щоб почати цінувати, "носитися з ним", записувати, писати про це, досліджувати і т.і. Якось спробувала згадати всіх видатних відомих етнографів і дослідників.. всі вони почали займатися цією справою тільки звідавши життя у місті чи в еміграції, не у своєму селі де народилися..
Виходить що ностальгія за втраченим органічним середовищем викликає інтерес до нього як до того що можна (збоку) вивчати.. а поки в ньому перебуваєш і існуєш органічно- що там вивчати.. просто живеш у цьому, все звичайно.
Reply
як на мене, ти маєш рацію щодо міста/еміграції, ми всі в певній мірі опинилися у еміграції, і помітили своє народне, коли нам режим став нав'язувати ті штучні віночки і шаровари, і кАзаків а-ля Ступка-Бульба...
Reply
Reply
Reply
Leave a comment