"goto the White raBBit" в Грузії
"І це все?" - питання, яке засіло в голові наприкінці походу. Після хардкорного квітневого похода , який з легкістю затьмарив собою зимові походеньки гірським Кримом, цей похід був відносно "легким", хоча і проходив вже не у малих горах: навколо нас височіли вершини понад 5к і погрозливо супроводжувала Ушба.
Звичайно ж в перші дні так і хотілось, щоб десь тут біля стежки спокоїлось твоє тіло (хоча б якась стабільність від походу до похода) і муки скінчились, але йшли дні, тікали кілометри і організм виходив на потрібний рівень, відповідно питання втечі відходило з першого місця.
Задача стояла така сама як і в квітні - пройти необхідну дистанцію в 100км і подолати дві перешкоди категорії 1А. Гори вищі, перешкоди складніші, чому ж тоді було "легше"?
- А може це все гостинність грузинів, може вас там катали від вершини до вершини, а ви лише фоткались по дорозі і на вершинах? - скаже людина-підозрєвака і недовіряка.
- Ага, чудо лаваш? І там точно така ж накатана дорога як в нас на Петросі, - буде їй відповідь після ляща ломом.
Ну і вершина в нас була всього одна, але і та як варіаційна ділянка (в результаті на неї і пішли не всі, а лиш ті хто захотіли).
Отже, що саме планувалось зробити: