Смерть
А в пам'яті моїй, ти житимеш завжди!
Зранку було похмуро - сиві повні дощем хмари збирались над містом. Сьогодні в Стефці був апетит. Вона зі смаком з'їла вівсяну кашку, випила улюблений сік. Близько одинадцятої розпогодилось. Хмаринки стали маленькими та непомітними, а небо неприродно блакитним. Пожалілась Гєникові, що їй зимно - страшно мерзли руки і ноги. Скриплячи старими паркетинами він пішов запалити духовку на кухні, щоб трохи прогрілось повітря в кімнаті. Поки чоловік порався коло плити, дивилась крізь вікно на антени телецентру... вишку... жовті скручені листки каштанів...
Сів коло неї. Взяв висохлі зморщені, але такі любі руки, які дарували тепло йому, дітям і внуками, а тепер чомусь були такі зимні-зимні, почав розтирати. Про щось говорили, згадували, особливо ті часи, коли вона у білосніжному халаті зустрічала його на порозі магазину і розповідала про минулий день, або про ряди повзунків на балконі, перші слова, кроки...
Розтирання не помагало, руки стали зимні вище зап'яска... Південь. Говорити не хотілось, пригорнулись один до одного, як колись. Десь далеко цвірінькали горобці і гуділи машини. Стефця молилась, перебираючи вервичку, ледь ворушила губами. Гєник дивився у вікно - з каштанів злітали останні скручені листки, на гаражах рудий сусідський кіт ганявся за горобцями і голубами.
Перша.. В кімнаті стало душно, повітря - сперте гаряче нагріте духовкою, а їй все холоднішало. Взяла його за руку, прощаючись, кілька разів важко дихнула.. і заснула..
Поцілувавши Стефцю, витер сльозинку і поскрипуючи паркетинами пішов до телефону дзвонити донці... тихий, наче сонний смуток і жахливе усвідомлення самотності в 4х стінах посеред чужого життя...
Зранку було похмуро - сиві повні дощем хмари збирались над містом. Сьогодні в Стефці був апетит. Вона зі смаком з'їла вівсяну кашку, випила улюблений сік. Близько одинадцятої розпогодилось. Хмаринки стали маленькими та непомітними, а небо неприродно блакитним. Пожалілась Гєникові, що їй зимно - страшно мерзли руки і ноги. Скриплячи старими паркетинами він пішов запалити духовку на кухні, щоб трохи прогрілось повітря в кімнаті. Поки чоловік порався коло плити, дивилась крізь вікно на антени телецентру... вишку... жовті скручені листки каштанів...
Сів коло неї. Взяв висохлі зморщені, але такі любі руки, які дарували тепло йому, дітям і внуками, а тепер чомусь були такі зимні-зимні, почав розтирати. Про щось говорили, згадували, особливо ті часи, коли вона у білосніжному халаті зустрічала його на порозі магазину і розповідала про минулий день, або про ряди повзунків на балконі, перші слова, кроки...
Розтирання не помагало, руки стали зимні вище зап'яска... Південь. Говорити не хотілось, пригорнулись один до одного, як колись. Десь далеко цвірінькали горобці і гуділи машини. Стефця молилась, перебираючи вервичку, ледь ворушила губами. Гєник дивився у вікно - з каштанів злітали останні скручені листки, на гаражах рудий сусідський кіт ганявся за горобцями і голубами.
Перша.. В кімнаті стало душно, повітря - сперте гаряче нагріте духовкою, а їй все холоднішало. Взяла його за руку, прощаючись, кілька разів важко дихнула.. і заснула..
Поцілувавши Стефцю, витер сльозинку і поскрипуючи паркетинами пішов до телефону дзвонити донці... тихий, наче сонний смуток і жахливе усвідомлення самотності в 4х стінах посеред чужого життя...