Feb 15, 2011 11:42
Зима закляклими пальцями розбинтовує собі рани.
Видно над вечір небо закривавить.
Впівголоса плачуть стрітенські свічки. Віск розтягнуто, як зачарований, скапує на сніг.
Шкло тоншає. Теплим дотиком до шибки малюється завтра.
Більшає сил тягнутися до звука і світла.
думання,
зима
Leave a comment
Comments 5
(то так, про всяк випадок, абись не забувала :)
Reply
Reply
Багато що тут забувається. Хоча, не варто!..
Reply
Reply
Reply
Leave a comment