Ужгородський скансен
Ужгородський скансен (офіційна назва - Закарпатський музей народної архітектури і побуту) - музей під відкритим небом, який розташовується зовсім поруч з замком, під його південно-східною стіною. На сьогоднішній день скансен займає площу 5.5 га, а на його території розміщується понад два десятки споруд різного призначення, які відображають традиції народного зодчества на Закарпатті. Також в музеї зібрано велику кількість предметів побуту. Експонати яскраво ілюструють народні звичаї та культурні здобутки різноманітних етнічних груп, які проживають на Закарпатті.
Музей було відкрито у 1970 році, проте його створення розпочалось на п"ять років раніше - у 1965 році. У ХІХ столітті місцевість, на якій зараз розташовується скансен, використовувалась під кладовище і згадується під назвою Могильний Сад. Під час створення музею кладовище з могилами було знищено.
Без сумнівів найбільш цінною спорудою скансену сміливо можна вважати Михайлівську церкву з села Шелестів (зараз це частина селища Кольчино у Мукачівському районі). Храм було зведено у 1777 році, і він є яскравим представником традиційних лемківських церков Закарпаття. Будівля складається з трьох дубових зрубів, а над бабинцем височіє 22-метрова вежа-красуня.
Церква є дуже вишуканою, а вдале поєднання барокових рис з традиційним лемківським зодчеством робить її просто незабутньою. Храм справді є унікальним, адже з колись великої кількості лемківських дерев"яних церков до наших днів в Україні збереглось лише два старих храми - Шелестівська церква в Ужгороді і церква з села Плоске, яка зараз перебуває в Київському музеї архітектури і народного побуту в Пирогово. Ще три дерев"яні лемківські церкви у 1920-1930-их роках було вивезено до Чехословаччини, і зараз вони прикрашають парки Праги і Нової Паки, а також містечко Кунчіце.
Переїзд у скансен був не єдиною мандрівкою церкви. Першу свою подорож храм здійснив у 1928 році, коли його було викуплено і перевезено у Мукачево православною громадою міста. В радянські часи церква перебувала у занедбаному стані, аж поки у 1972 році її не перевезли в Ужгород до музею, де зробили грунтовну реставрацію.
На жаль, іконостас церкви до наших днів не зберігся, також невідома доля церковних ікон. Сьогодні храм прикрашає іконостас з Святодухівської церкви з Колочави.
Поруч з церквою на землі стоять два старих дзвони. Також неподалік від храму розташована цвинтарна дзвіниця (кінець ХІХ ст.), яку було перевезено з села Вільховатий Рахівського району.
Перед церковним подвір"ям можна побачити каплицю (перша половина ХІХ ст.) з села Новоселиця Міжгірського району:
А тепер перейдемо до короткого перегляду решти споруд скансену. Розпочнемо з традиційної криниці-журавля:
Реконструкція гончарної печі з села Великі Ком"яти Виноградівського району:
Хата з села Довге Іршавського району (друга половина ХІХ ст.):
Цікавої форми голуб"ятник:
Хата з села Стеблівка Хустського району (кінець ХІХ ст.):
Корчма з села Верхній Бистрий Міжгірського району (1860-ті роки):
Хата з села Гукливий Воловецького району (1850-ті роки):
Оборіг (споруда на чотирьох стовпах для зберігання сіна):
Хата з села Тибава Свалявського району (кінець XVIII ст.):
Гуцульська хата із селища Ясіня (присілок Кевелів) Рахівського району (середина XVIII ст.):
Гуцульська гражда з села Стебний Рахівського району (XVIII-XIX ст.):
Водяний млин з селища Колочава Міжгірського району (кінець ХІХ - початок ХХ ст.):
Хата з села Вишково Хустського району (1879 р.):
Хата з села Середнє Водяне Рахівського району (початок ХХ ст.):
Хата з села Горіховиця Ужгородського району (кінець XVIII ст.):
На цьому і попрощаємось з музеєм, який виявився справді гідним уваги.
