Макарони 2011 - Фотки і коментарі (ужо всьо)
Для тих, хто в танку: частина перша, частина друга.
Зранку одна з румунок до намету на підносі принесла каву з вершками та цукром -- я був в шоці!
План на сьогодні: полазити по залишках греблі Вайонт (Vajond Dam) та села Кассо (Casso). Щоб добратись туди треба трохи піднятись:
Почекати, поки реверсивний світлофор не включить зелене світло, і проїхати вузьким тунелем. В нормальних країнах розуміють, що всі малюнки на асфальті треба видовжувати в напрямку руху, бо водії на них дивляться під кутом, а не зверху. Це також стосується і стоп-лінії:
В горах дофігіще велосипедистів, які крутять педалі вгору. Всі вони вдягнуті в попсові світловідбиваючі жилети.
Історія греблі трагічна: коли наповнювали водосховище, йшли сильні дощі і береги розмокли. В один момент 250 мільйонів кубічних метрів грунту та лісу сповзли зі швидкістю більше 100 км/год в резервуар:
Від цього 50 мільйонів кубічних метрів води виплюснулись через греблю і спричинили повеневу хвилю висотою 250 метрів. Це як для блохи злив води в унітазі. Думаю не треба пояснювати, що сталося із селами в долині. А кому цікаво, може почитати на вікіпедії.
На протилежному до зсуву березі є плато, а на ньому село Кассо, яке трохи постраждало і всі, хто вижив, були евакуйовані. Потім нарід почав заселятись знову.
Я б там жив.
Промаркований піший маршрут:
І веде він до невеличкого городу, де росте картопля і ше якась фігня:
Таких городів я там зустрів як мінімум п’ять.
Просто шикарні сходи до туалету:
Облазивши все село і з’ївши морозиво, спустився до греблі:
Але швидко обламався:
Будка, де мали б організовуватись екскурсії, була зачинена, хоча сієста ще не настала.
Залишки водосховища:
Гребля:
Пів гори хлюпнуло у водосховище:
Оскільки ми нє іщєм льогкіх путєй, було вирішено їхати старою дорогою, тобто по ту ж сторону, де був зсув. ДжіПіЕс казав, що там дороги взагалі нема, але я її бачив на гуглокарті. Все було добре поки не почались тунелі: ширина 3 метри, горбатий асфальт, нема світла, зі стін тече вода -- було страшно.
Траплялись навіть будинки, в яких хтось живе і сушить сіно:
В деяких місцях дорогу відновлюють, але асфальт ще не поклали, тому довелось їхати по дрібненькому щебені. Як би ви знали, як очко грає, коли зносить переднє колесо на такому покритті.
Я там їхав:
Потім ще було кілька перевалів та доріг, де я не зустрів жодного транспорту.
І потрохи заїхав в Астрію, дощ також не забарився.
Перечекав, проїхав трохи далі і розбив табір на іподромі. Ні коней, ні людей в той час там не було.
Австрія, сука, красива. Якщо Італія -- гаряча, але місцями неохайна і грубувата дівчина, то Австрія вихована, легко зваблює красою та інтелектом і в ліжку приємно дивує.
Справа на опорах -- чотрирьохсмуговий автобан, але я віддаю перевагу другорядним дорогам:
Їду далі, в’їжджаю в невеличке містечко, завантажуюсь у фунікулер:
Піднімаюсь:
Роздивляюсь:
Обідаю:
Спускаюсь:
З цього місця починається дорога додому, яка була скучною і без фотографій. Покажу хіба ще як виглядає типове австрійське село:
Зранку одна з румунок до намету на підносі принесла каву з вершками та цукром -- я був в шоці!
План на сьогодні: полазити по залишках греблі Вайонт (Vajond Dam) та села Кассо (Casso). Щоб добратись туди треба трохи піднятись:
Почекати, поки реверсивний світлофор не включить зелене світло, і проїхати вузьким тунелем. В нормальних країнах розуміють, що всі малюнки на асфальті треба видовжувати в напрямку руху, бо водії на них дивляться під кутом, а не зверху. Це також стосується і стоп-лінії:
В горах дофігіще велосипедистів, які крутять педалі вгору. Всі вони вдягнуті в попсові світловідбиваючі жилети.
Історія греблі трагічна: коли наповнювали водосховище, йшли сильні дощі і береги розмокли. В один момент 250 мільйонів кубічних метрів грунту та лісу сповзли зі швидкістю більше 100 км/год в резервуар:
Від цього 50 мільйонів кубічних метрів води виплюснулись через греблю і спричинили повеневу хвилю висотою 250 метрів. Це як для блохи злив води в унітазі. Думаю не треба пояснювати, що сталося із селами в долині. А кому цікаво, може почитати на вікіпедії.
На протилежному до зсуву березі є плато, а на ньому село Кассо, яке трохи постраждало і всі, хто вижив, були евакуйовані. Потім нарід почав заселятись знову.
Я б там жив.
Промаркований піший маршрут:
І веде він до невеличкого городу, де росте картопля і ше якась фігня:
Таких городів я там зустрів як мінімум п’ять.
Просто шикарні сходи до туалету:
Облазивши все село і з’ївши морозиво, спустився до греблі:
Але швидко обламався:
Будка, де мали б організовуватись екскурсії, була зачинена, хоча сієста ще не настала.
Залишки водосховища:
Гребля:
Пів гори хлюпнуло у водосховище:
Оскільки ми нє іщєм льогкіх путєй, було вирішено їхати старою дорогою, тобто по ту ж сторону, де був зсув. ДжіПіЕс казав, що там дороги взагалі нема, але я її бачив на гуглокарті. Все було добре поки не почались тунелі: ширина 3 метри, горбатий асфальт, нема світла, зі стін тече вода -- було страшно.
Траплялись навіть будинки, в яких хтось живе і сушить сіно:
В деяких місцях дорогу відновлюють, але асфальт ще не поклали, тому довелось їхати по дрібненькому щебені. Як би ви знали, як очко грає, коли зносить переднє колесо на такому покритті.
Я там їхав:
Потім ще було кілька перевалів та доріг, де я не зустрів жодного транспорту.
І потрохи заїхав в Астрію, дощ також не забарився.
Перечекав, проїхав трохи далі і розбив табір на іподромі. Ні коней, ні людей в той час там не було.
Австрія, сука, красива. Якщо Італія -- гаряча, але місцями неохайна і грубувата дівчина, то Австрія вихована, легко зваблює красою та інтелектом і в ліжку приємно дивує.
Справа на опорах -- чотрирьохсмуговий автобан, але я віддаю перевагу другорядним дорогам:
Їду далі, в’їжджаю в невеличке містечко, завантажуюсь у фунікулер:
Піднімаюсь:
Роздивляюсь:
Обідаю:
Спускаюсь:
З цього місця починається дорога додому, яка була скучною і без фотографій. Покажу хіба ще як виглядає типове австрійське село: