Макарони 2011 - Фотки і коментарі (продовження)
Дойшли руки до компіляції другої частини звіту. Якщо хтось не читав/дивився першої, то велкам -- http://radip.livejournal.com/115937.html
Кемпінгів в Європі міліон, вони різні за розміром, кількістю та якістю додаткових послуг і, відповідно, ціною. Кемпінги, як і готелі, оцінюються зірками. Той, в якому я зупинився, чотирьохзірковий, бо є окрема кімната, де можна покупати свого коханого песика:
і ще купа всього:
Тому безпантовий європейський середній клас завантажується цілими сім’ями в трейлери і табориться в кемпінгах:
В мене всього лиш був наметик, а ті хто з машинами, можуть підключитись до водопроводу, каналізації та електромережі.
Зранку мене порадував здоровенний вгодований кошак з блискучою шерстю. Кльовий такий:
Кошак -- це кльово, але мене чекає перевал Стельвіо. Снідаю, пакую манатки і вирушаю. Погода не радує, але хоча б нічо не падає на голову. Хмари низько і з тексту на обеліску стає зрозуміло, що висота гірки на фоні -- 3905 метрів.
Їду далі з нетерпінням очікуючи кілька десятків поворотів-шпильок. Ну ось вони:
Epic fail! Перевал в хмарі, падає сніг, дорога мокра і холодна. Сюди треба їхати знову.
Нагорі лежить сніг та стоять кілька десятків таких же офігівших, як і я, мотоциклістів.
Тим не менше, там красиво:
Ще в кемпінгу зустрів голландця Роберта, який має свою будівельну фірму і великого гуся (BMW R1200GS), яким хоче приїхати в Україну. Йому було цікаво якомога більше взнати про неї, тому ми десь годину просиділи в кафешці розмовляючи під халявний чай/каву від італійців.
Посиділи, побалакали і треба їхати далі. А далі все так же красиво:
Знову версис на фоні нєєбічєскої краси:
Ну і знову чим нижче, тим тепліше і зеленіше.
В Італії дуже гармонійно товаришують розвалюхи та будинки поновіше:
І взагалі є купа мість, де деталі милують око:
Гірські озера -- моя слабість. Море -- хуйня.
В Європі, зокрема в Італії, на мотоцикл і райдера не показують пальцем, як на оленя, який втік із бомжуючого цирку, бо мотоциклів та іншої двохколісної техніки там просто тьма. Сидиш собі біля озера і чуєш жужання, ревіння, булькання та трахкотіння їхніх моторів.
В багатьох місцях непервний потік мотоциклів витісняє автомобілі на обочину. Але я автомобілістам не співчуваю, бо в них є кондиціонер.
Отак я катався півдня навколо озер по вузьких вуличках, петляючих гірських дорогах, тунелях, які сягали 8 кілометрів і в яких гарячі італійські байкери йшли на обгон. Зупинятися і фотографувати було просто лінь -- я кайфував.
І так кайфуючи доїхав до кемпінгу, бо намет розставив прямо на березі озера. Всім сосати -- сьогодні я король світу:
Серед ночі довелось пригостити п’яну австійську молодь, яка голосно тринділа в сусідньому наметі, порцією сочних матюків під гострим соусом. Зранку вони три рази ходили до мене просити пробачення.
Їдемо далі і цього разу в рівнинну італійську провінцію. Виглядає вона зазвичай так:
Трапляється така краса:
А зазвичай там ферми:
З’їзди з доріг до ферм, а також просто в поля виділені такими колонами:
Їхав, їхав і доїхав до Болоньї:
І тут зрозумів, що дуже хочу додому, бо там якось все простіше. Навіть якщо не простіше, то хоча б таких знаків нема.
Вирішив ночувати десь біля ферми, бо шось кемпінги підзадовбали. От знайшов гарне місце, підійшов до людей, привітався і запитав чи можна тут біля них розкласти намет. Вони мене не розуміють, бо вони -- румунські заробітчани. Спілкування тривало біля 30 хв і я вже думав звалювати в інше місце, але тут знайшлася дівчинка, яка добре говорить англійською і справи пішли набагато краще: мені показали місце під намет, а коли взнали, що я з України, то навіть принесли їсти і пиво.
Пиво пішло, як в суху землю. Спалось кльово.
Решта розповіді буде в завершальній частині.
Кемпінгів в Європі міліон, вони різні за розміром, кількістю та якістю додаткових послуг і, відповідно, ціною. Кемпінги, як і готелі, оцінюються зірками. Той, в якому я зупинився, чотирьохзірковий, бо є окрема кімната, де можна покупати свого коханого песика:
і ще купа всього:
Тому безпантовий європейський середній клас завантажується цілими сім’ями в трейлери і табориться в кемпінгах:
В мене всього лиш був наметик, а ті хто з машинами, можуть підключитись до водопроводу, каналізації та електромережі.
Зранку мене порадував здоровенний вгодований кошак з блискучою шерстю. Кльовий такий:
Кошак -- це кльово, але мене чекає перевал Стельвіо. Снідаю, пакую манатки і вирушаю. Погода не радує, але хоча б нічо не падає на голову. Хмари низько і з тексту на обеліску стає зрозуміло, що висота гірки на фоні -- 3905 метрів.
Їду далі з нетерпінням очікуючи кілька десятків поворотів-шпильок. Ну ось вони:
Epic fail! Перевал в хмарі, падає сніг, дорога мокра і холодна. Сюди треба їхати знову.
Нагорі лежить сніг та стоять кілька десятків таких же офігівших, як і я, мотоциклістів.
Тим не менше, там красиво:
Ще в кемпінгу зустрів голландця Роберта, який має свою будівельну фірму і великого гуся (BMW R1200GS), яким хоче приїхати в Україну. Йому було цікаво якомога більше взнати про неї, тому ми десь годину просиділи в кафешці розмовляючи під халявний чай/каву від італійців.
Посиділи, побалакали і треба їхати далі. А далі все так же красиво:
Знову версис на фоні нєєбічєскої краси:
Ну і знову чим нижче, тим тепліше і зеленіше.
В Італії дуже гармонійно товаришують розвалюхи та будинки поновіше:
І взагалі є купа мість, де деталі милують око:
Гірські озера -- моя слабість. Море -- хуйня.
В Європі, зокрема в Італії, на мотоцикл і райдера не показують пальцем, як на оленя, який втік із бомжуючого цирку, бо мотоциклів та іншої двохколісної техніки там просто тьма. Сидиш собі біля озера і чуєш жужання, ревіння, булькання та трахкотіння їхніх моторів.
В багатьох місцях непервний потік мотоциклів витісняє автомобілі на обочину. Але я автомобілістам не співчуваю, бо в них є кондиціонер.
Отак я катався півдня навколо озер по вузьких вуличках, петляючих гірських дорогах, тунелях, які сягали 8 кілометрів і в яких гарячі італійські байкери йшли на обгон. Зупинятися і фотографувати було просто лінь -- я кайфував.
І так кайфуючи доїхав до кемпінгу, бо намет розставив прямо на березі озера. Всім сосати -- сьогодні я король світу:
Серед ночі довелось пригостити п’яну австійську молодь, яка голосно тринділа в сусідньому наметі, порцією сочних матюків під гострим соусом. Зранку вони три рази ходили до мене просити пробачення.
Їдемо далі і цього разу в рівнинну італійську провінцію. Виглядає вона зазвичай так:
Трапляється така краса:
А зазвичай там ферми:
З’їзди з доріг до ферм, а також просто в поля виділені такими колонами:
Їхав, їхав і доїхав до Болоньї:
І тут зрозумів, що дуже хочу додому, бо там якось все простіше. Навіть якщо не простіше, то хоча б таких знаків нема.
Вирішив ночувати десь біля ферми, бо шось кемпінги підзадовбали. От знайшов гарне місце, підійшов до людей, привітався і запитав чи можна тут біля них розкласти намет. Вони мене не розуміють, бо вони -- румунські заробітчани. Спілкування тривало біля 30 хв і я вже думав звалювати в інше місце, але тут знайшлася дівчинка, яка добре говорить англійською і справи пішли набагато краще: мені показали місце під намет, а коли взнали, що я з України, то навіть принесли їсти і пиво.
Пиво пішло, як в суху землю. Спалось кльово.
Решта розповіді буде в завершальній частині.