Leave a comment

Comments 8

oles_barlig February 8 2013, 17:05:32 UTC
Читаю твої роздуми (ми ж, наче, на «ти»?) про «безглузду» смерть і перш ніж дійти до згадки про Борхеса, думаю - «Наче, у Борхеса щось таке було», але що саме - згадати не можу. І вже потім бачу «Смерть і бусоль ( ... )

Reply

quetzal_ltd February 11 2013, 16:20:33 UTC
Дякую за моральну підтримку! Бо таке враження, що довкола самі садисти (мазохісти?), які лише за наявністю анхепі-енду і оцінюють добротність твору :)

Все ж таки людська природа вимагає компенсації за моральні втрати, а коли автор не хоче її запропонувати (навіть бодай-би у формі злої іронії), то почуваєшся ошуканим.

А жорстокі життєві умови - мені здається, з ними можна якось змиритися, коли є якийсь промінчик надії... Жорстокість, це, зрештою - теж метод вирішення задачі, але якщо задача не вирішується навіть у такий спосіб - то, здається, щось тут не те.

Reply

oles_barlig February 13 2013, 18:03:38 UTC
щодо умов життя і безвиході - пригадую у того ж Борхеса в оповіданні, що російською мовою звучить як "Хуандо Прикованный" - була така цитата:
"Она знала, что заключение окончится и стало оканчиваться очень давно. Едва только он вошел в тюрьму, срок начал кончаться. Но не кончается. Никак не кончается…"

а щодо смертей персонажів - зринає у пам'яті цитата з оповідання Тані Скрипченко "Руперт Нобл":
"Руперт подкрался к Дону Чипли и секретарше и всадил в них несколько пуль. Они умерли так же, как и родились - ничего не понимая и негодуя в глубине души"

Reply

quetzal_ltd February 15 2013, 15:02:55 UTC
Як на мене, остання фраза - геніальна :)

Втім, здається, що моральна травма (ну, або бажаний катарсис) у читача виникає тоді, коли у нього - сильна емпатія з персонажем. Навряд чи вона виникне, якщо персонаж а) непривабливий, б) другорядний, в) час його "перебування на сцені" занадто короткий, аби перейнятися - останнє найчастіше в коротких оповіданнях, тому там насправді більше можливостей для безкарного смертовбивства. :)

Reply


irishillusion February 11 2013, 18:29:26 UTC
Фаулз - постмодернист, он принципиально играл не по правилам и писал не-литературу, или пытался во всяком случае. "Автор умер" (с), так что ублажать читателя хэппи-ендом некому, пускай кушает что есть - авторская фантазия максимально стилизована под реальность, где не действуют законы жанра. Точнее, действуют, но постмодернистские

Миранда умирает, потому что зло иногда побеждает, что бы герой ни делал - кивок в сторону жизни-как-она-есть. Такой роман - это не завязка-кульминация-развязка+катарсис, это контрастный душ, а катарсис - бонусом. если хватит бюджета :) или если читатель сам не помер к финалу :))
Это все конечно ИМХО. Хочется, безусловно, спросить автора, пошто он животину тиранил, но он и живым-то вряд ли ответил бы, а уж теперь и подавно

ЗЫ. Очень хорошо написала. Просто-таки замечательно

Reply

quetzal_ltd February 12 2013, 14:08:56 UTC
В мене немає претензій до Фаулза. Це автор такої кваліфікації, коли йому, як і маніяку, уже все можна :)
Ну а з "Колекціонером" іще в тому річ, що там героя навіть і немає по великому рахунку. Вся ця ситуація сприймається, як лабораторний експеримент, і в результаті настає не відчуття горя, а відчуття бридливості.

Але все це не заперечує моєї теорії. :) Катарсис - очищення, а якщо автор принципово прагне протилежного, то якраз цього він і досягає - відчуття забруднення, гидливості, нудоти. Але, здається, література уже поглинула постмодерні експерименти, і читач готовий "їсти" навіть і брудне. Я просто намагалася показати коли і чому це відчуття виникає.

Reply

irishillusion February 12 2013, 16:26:26 UTC
Фаулз-маньяк - это пять!!! :)
Впрочем, читателю тоже можно все. В частности, вне зависимости от квалификации автора, сказать ему (ну, условно "ему"), что эксперимент его оказался не таким уж и крутым. Я писала не в плане поспорить с твоей теорией (с ней я как раз согласна), а подумать на тему того, что же это было, в Коллекционере. Поспекулировать, так скать :)

В точку - потмодернизм уже утомил и читателя и авторов. Но я не думаю, что читатель готов кушать все подряд. В смысле, да, привык, и шока эти эксперименты (гы, прорифмовала с экскрементами, поохала на свое дурновкусие :) уже не вызывают, но "съесть" текст и получить от него удовольствие - это две большие разницы.
И мне кажется, в какой-то момент своей "карьеры2 читатель становится именно что гурманом, то есть кушать что попало больше не хочет. А хочет положенного ему катарсиса. Может, постмодерн потому и заглох, что "караул устал", кто знает...

Reply

quetzal_ltd February 13 2013, 15:23:55 UTC
Десь я зустріла цікаве твердження, що є дві причини для читання книг - для задоволення і аби було чим похвалитися :) Так що в читача є свої мотиви їсти некошерне :) Тому, я думаю, в різного роду експериментів завжди буде своя аудиторія, якщо, звісно, експеримент подати як явище високостатусне.

Понад тим, в успішних першопрохідців завжди є послідовники, часто зовсім не такі "круті". Ну от, скажімо, Дереш замочив свого головгера, сподіваючись, схоже досягти такого ж ефекту, як сенсей Лавкрафт :) Ну випендрився, ок... але я краще почитаю сенсея :))

Ну і зрештою, я напевне, просто гуманіст :) Тому я - за евтаназію :)))

Reply


Leave a comment

Up
[]