Художні особливості петриківського розпису - лінія і колір
Публікуємо уривок з книги Мистецтво петриківського розпису, яку можна придбати у нас в крамничці.
Лінія
Лінію можна розглядати як один з основних засобів у образотворчому мистецтві загалом. Лінія всіма своїми точками розміщена на поверхні аркуша паперу і цим немовби утримує зображення в межах формату, підкреслюючи двомірність площини. Однак лінія може передавати і враження об’єму. Це досягається тим, що лінія змінюється за товщиною й силою звучання. Вона здатна виконувати водночас декілька функцій: відмежовувати форму, компонувати зображення, визначати характер і рух усього зображення, пропорції форми тощо. Плинність та плавність ліній дає змогу виявляти пластичні можливості зображуваного.
У петриківському декоративному розписі лінія як композиційний засіб
також має велике значення. Б. Бутнік-Сіверський наводить уривок зі статті
про розписи майстринь П. Глуїценко та В. Павленко, вміщеної у журналі “Народна творчість” (1940 р. № 5), у якій ідеться саме про лінію:
“...Рука спокійними, легкими, плавними рухами наносить лінію такої бездоганної чистоти і пружності, що деякі імітатори народного мистецтва зіпсували б десятки аркушів кальки, перш ніж зробити щось таке, що тільки віддалено нагадувало б цю лінію”.
Треба зауважити, що досягти досконалості в нанесенні ліній петриківчанам допомагає саморобний пензлик, виготовлений із котячої шерсті. Про його чудодійні властивості йшлося вище.
Колір
Колір є провідним початком, який організовує простір і який здатен викликати в глядача активні кольорові асоціації, що пов’язані з етнічною належністю, віком і темпераментом людини.
Кольорові асоціації можуть бути фізіологічними (стійкими) й емоційними (мінливими). Вони, своєю чергою, під час сприймання кольорових композицій породжують певні зорові ілюзії. Так, при затемненні кольори стають теплішими, а при додаванні до них білого кольору - "холоднішими". Поняття теплоти кольору завжди відносне. Наприклад, зелений колір сприймається порівняно з жовтим або жовтогарячим - як холодний, а порівняно з синім - як теплий; фіолетовий є теплим стосовно синього й холодним поруч із червоним.
Кольори поділяють на легкі (світлі, ненасичені) та важкі (темні, насичені). У кольоровому спектрі найлегшим кольором є лимонно-жовтий, найважчим - фіолетовий.
Знання цих властивостей кольорів допомагає в побудові стійкої композиції: важкі кольори доцільно розміщувати в нижній частині малюнка, а що вище - то кольори мають бути легшими.
Перебуваючи в одній площині, на однаковій відстані від глядача, одні кольорові плями здаються розміщеними ближче, а інші - віддаленішими. Таке сприйняття залежить також від тла. На білому або світло-сірому тлі наближеними будуть здаватися плями червоного кольору, потім - жовтого, зеленого, синього. На чорному тлі найближчим буде сприйматися жовтий колір як найсвітліший, створюючи тоновий контраст із чорним.
Неабияке значення мас також освітленість: світлі хроматичні кольори здаються розміщеними ближче, ніж темні. Наприклад, за однакової насиченості червоний колір сприйматиметься як наближений, порівняно із синім. Однак, якщо синій поступово висвітлювати, то він спочатку зрівняється з червоним, а потім за наступного висвітлювання стане ближчим, ніж червоний.
Порівнюючи теплі і холодні кольори, останні сприймаються як такі, що знаходяться далі. Форми, які мають червоне, оранжеве й жовте забарвлення, завжди сприймаються як такі, що знаходяться ближче до глядача.
Замислюючи кольорову композицію, важливо вирішити, який ефект ми хочемо отримати: якщо в композиції треба зберегти відчуття єдиної площини, то потрібно застосовувати кольори з однаковою мірою наближення. Якщо прагнемо створити ілюзію елементів, які виступають із площини, то треба використати поєднання наближених і віддалених кольорів.
Підбір кольорів у традиційному петриківському малюванні доволі обмежений: найбільше використовували червону, синю, жовту, зелену, рожеву, жовтогарячу та іноді фіолетову фарби. Майже завжди підбирали чисті кольори.
У квіткових композиціях майстри дотримували відповідних правил щодо врівноваженості кольорів. Якщо якийсь колір посідає домінантне місце з одного краю композиції, то й з іншого краю він має бути присутнім у якихось деталях або в незначних елементах. Для оформлення країв композиції хоч би частково треба добирати ті самі кольори, що використовували і в її центральній частині. Найчастіше в роботах петриківських майстрів гармонійно поєднуються основні й додаткові кольори. Їх контрастність створює виразні та яскраві малюнки.
З часом представники середнього й молодшого поколінь петриківських майстрів почали шукати нові, складніші поєднання кольорів, урізноманітнювати їх, виконуючи свої композиції в холодній або теплій гамі.
"Мистецтво петриківського розпису"
Автори: Олена Харченко та Наталія Горшкова Кандаурова
Лінія
Лінію можна розглядати як один з основних засобів у образотворчому мистецтві загалом. Лінія всіма своїми точками розміщена на поверхні аркуша паперу і цим немовби утримує зображення в межах формату, підкреслюючи двомірність площини. Однак лінія може передавати і враження об’єму. Це досягається тим, що лінія змінюється за товщиною й силою звучання. Вона здатна виконувати водночас декілька функцій: відмежовувати форму, компонувати зображення, визначати характер і рух усього зображення, пропорції форми тощо. Плинність та плавність ліній дає змогу виявляти пластичні можливості зображуваного.
У петриківському декоративному розписі лінія як композиційний засіб
також має велике значення. Б. Бутнік-Сіверський наводить уривок зі статті
про розписи майстринь П. Глуїценко та В. Павленко, вміщеної у журналі “Народна творчість” (1940 р. № 5), у якій ідеться саме про лінію:
“...Рука спокійними, легкими, плавними рухами наносить лінію такої бездоганної чистоти і пружності, що деякі імітатори народного мистецтва зіпсували б десятки аркушів кальки, перш ніж зробити щось таке, що тільки віддалено нагадувало б цю лінію”.
Треба зауважити, що досягти досконалості в нанесенні ліній петриківчанам допомагає саморобний пензлик, виготовлений із котячої шерсті. Про його чудодійні властивості йшлося вище.
Колір
Колір є провідним початком, який організовує простір і який здатен викликати в глядача активні кольорові асоціації, що пов’язані з етнічною належністю, віком і темпераментом людини.
Кольорові асоціації можуть бути фізіологічними (стійкими) й емоційними (мінливими). Вони, своєю чергою, під час сприймання кольорових композицій породжують певні зорові ілюзії. Так, при затемненні кольори стають теплішими, а при додаванні до них білого кольору - "холоднішими". Поняття теплоти кольору завжди відносне. Наприклад, зелений колір сприймається порівняно з жовтим або жовтогарячим - як холодний, а порівняно з синім - як теплий; фіолетовий є теплим стосовно синього й холодним поруч із червоним.
Кольори поділяють на легкі (світлі, ненасичені) та важкі (темні, насичені). У кольоровому спектрі найлегшим кольором є лимонно-жовтий, найважчим - фіолетовий.
Знання цих властивостей кольорів допомагає в побудові стійкої композиції: важкі кольори доцільно розміщувати в нижній частині малюнка, а що вище - то кольори мають бути легшими.
Перебуваючи в одній площині, на однаковій відстані від глядача, одні кольорові плями здаються розміщеними ближче, а інші - віддаленішими. Таке сприйняття залежить також від тла. На білому або світло-сірому тлі наближеними будуть здаватися плями червоного кольору, потім - жовтого, зеленого, синього. На чорному тлі найближчим буде сприйматися жовтий колір як найсвітліший, створюючи тоновий контраст із чорним.
Неабияке значення мас також освітленість: світлі хроматичні кольори здаються розміщеними ближче, ніж темні. Наприклад, за однакової насиченості червоний колір сприйматиметься як наближений, порівняно із синім. Однак, якщо синій поступово висвітлювати, то він спочатку зрівняється з червоним, а потім за наступного висвітлювання стане ближчим, ніж червоний.
Порівнюючи теплі і холодні кольори, останні сприймаються як такі, що знаходяться далі. Форми, які мають червоне, оранжеве й жовте забарвлення, завжди сприймаються як такі, що знаходяться ближче до глядача.
Замислюючи кольорову композицію, важливо вирішити, який ефект ми хочемо отримати: якщо в композиції треба зберегти відчуття єдиної площини, то потрібно застосовувати кольори з однаковою мірою наближення. Якщо прагнемо створити ілюзію елементів, які виступають із площини, то треба використати поєднання наближених і віддалених кольорів.
Підбір кольорів у традиційному петриківському малюванні доволі обмежений: найбільше використовували червону, синю, жовту, зелену, рожеву, жовтогарячу та іноді фіолетову фарби. Майже завжди підбирали чисті кольори.
У квіткових композиціях майстри дотримували відповідних правил щодо врівноваженості кольорів. Якщо якийсь колір посідає домінантне місце з одного краю композиції, то й з іншого краю він має бути присутнім у якихось деталях або в незначних елементах. Для оформлення країв композиції хоч би частково треба добирати ті самі кольори, що використовували і в її центральній частині. Найчастіше в роботах петриківських майстрів гармонійно поєднуються основні й додаткові кольори. Їх контрастність створює виразні та яскраві малюнки.
З часом представники середнього й молодшого поколінь петриківських майстрів почали шукати нові, складніші поєднання кольорів, урізноманітнювати їх, виконуючи свої композиції в холодній або теплій гамі.
"Мистецтво петриківського розпису"
Автори: Олена Харченко та Наталія Горшкова Кандаурова