Історія Петриківки від Нової Січі до 1970-х років
Підготували для Вас витяг про Петриківку з книги "Історія міст і сіл Української РСР. Дніпропетровська область" 1969 року. В тексті детально розкривається історія виникнення селища, його мистецька спадщина, та цікаві статистичні дані про мешканців селища різних років.
Декоративне панно "Петро Калинишевський", автор Федір Панко
Виникнення селища пов’язане з історією Нової Січі. Місцевість по лівобережжю Дніпра та річки Чаплинки, де тепер розташована Петриківка, входила тоді до складу земель Протовчанської козацької паланки. Власники стад і табунів, взявши в коші «білет» на право зайняття землі, засновували тут зимівники, або хутори. Саме такий хутір козака Петрика був першою оселею на місці сучасного селища. Згодом навколо цього зимівника стали осідати з родинами селяни-втікачі з Слобожанщини. Ті, хто не вступив до запорізького товариства, утворили прошарок посполитих, або «військових підданих».
Перші писемні відомості про заснування Петриківки знаходимо в документах XVIII століття. Це - клопотання кошового отамана Петра Калнишевського та військової старшини перед митрополитом київським від 20 лютого 1772 року про відкриття церкви в новому селі - Петрівці на річці Чаплинці. Сюди, на місце запорізького зимівника Петриківки, переселилися мешканці сусідньої Курилівки, зруйнованої повіддю,- всього 35 дворів сімейних козаків та 50 дворів посполитих. Уже в 1775 році тут налічувалося 203 двори та 110 бездвірних хат підсусідків; загальна кількість населення становила 2445 чоловік.
Центр селища Петриківка, на фото вказано майбутнє місце пам'ятника Калиншевському, що був встановлений уже в 2000-х роках
На цей час Петриківка стала важливим торговельним центром Протовчанської паланки, тричі на рік тут збирався ярмарок. Великим попитом у покупців користувалися вироби місцевих промислів: петриківські мальовані скрині, прикрашені барвистим розписом, килими, рядна, сукна. Вже у XVIII столітті на основі самобутнього запорізького декоративного мистецтва складався неповторний петриківський художній орнамент.
Напередодні скасування Січі до Петриківки було переведено управління Протовчанської паланки. У селі розмістили невеликий гарнізон. Із скасуванням Протовчанської паланки в Петриківку було переведено Херсонський пікінерський полк, сформований з колишніх запорізьких козаків. Сліди колишніх військових укріплень-земляних редутів - збереглися тут і досі.
Архівні фото з фабрики "Дружба", на фото є В.Соколенко, Л.Горбуля, подружжя Чернуських
У першій половині XIX століття Петриківка була казенним селом, що у господарському відношенні підпорядковувалось казенній губернській палаті, а в правовому - нижньому земському суду із справником на чолі. У 1842 році в Петриківці проживало 8082 чоловіка. За даними на 1862 рік в селі працювало 20 вітряних і 5 водяних млинів, 2 олійниці, просорушка.
Зростали місцеві кустарні промисли. Петриківські майстри славилися своїми килимами, попит на які був далеко за межами села й повіту. У Петриківці також виробляли полотна.
Щороку на початку травня відбувався великий ярмарок. У 1862 році сюди було завезено товарів на 24 900 крб., але через низьку купівельну спроможність селян продано тільки на 12 500 крб. Крім ярмарку, у селі постійно збиралися ринки, де торгували сільськогосподарськими продуктами. Розвинута була також торгівля озимим житом, ярою пшеницею, ячменем.
У 1901 році в Петриківці мешкало вже 10 359 чоловік. За переділом 1901 року подушний наділ становив 2 десятини, тобто зменшився у 2,3 раза порівняно з 1862 роком.
Фото центральної частини Петриківки 1930-х років
У 1936 році в селі відкрили школу декоративного розпису, призначену для відродження стародавнього мистецтва петриківського орнаменту. Композицію декоративного орнаменту в школі викладала літня селянка Т. Я. Пата, яка за свої чудові малюнки здобула в 1936 році почесне звання майстра народного мистецтва УРСР. Випускники школи працювали в різних галузях художньої промисловості України.
У 1940 році в центрі села спорудили новий Будинок культури на 400 місць. При ньому відкрився музей петриківського художнього орнаменту, працювали самодіяльні гуртки: хоровий, драматичний, народних інструментів. Книжковий фонд бібліотеки налічував у 1940 році 26 тис. примірників. На кожну сім’ю припадало в середньому по 2 передплатні видання.
Архівні світлини про життя Майстрів з етнографічного музею в Петриківці
В центрі Петриківки - площа, від якої бере початок головна вулиця. Тут височать двоповерхові житлові будинки, універмаг, книжковий магазин та магазин культтоварів, аптека, відділення банку, Палац культури.
Важливе значення для виховання молоді має історико-краєзнавчий музей. Багаторічна робота по вивченню історії селища, дослідження пам’яток петриківського художнього промислу,- все це дало змогу зібрати значний краєзнавчий матеріал.
Федір Панко та його учні
У 1958 році відкрився філіал дитячої художньої школи, де через 4 роки відбувся перший випуск. Всі 16 випускників - учні Ф. Панка - дістали за екзаменаційну роботу розпис шкатулок відмінні оцінки. І зараз, куди б ви не пішли в Петриківці - в школу чи Будинок культури, в бібліотеку чи контору - скрізь побачите панно або малюнок народного орнаменту. Люблять його і в Петриківці і за її межами.
Історія міст і сіл Української РСР. Дніпропетровська область. - К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1969. - 959 с.
Декоративне панно "Петро Калинишевський", автор Федір Панко
Виникнення селища пов’язане з історією Нової Січі. Місцевість по лівобережжю Дніпра та річки Чаплинки, де тепер розташована Петриківка, входила тоді до складу земель Протовчанської козацької паланки. Власники стад і табунів, взявши в коші «білет» на право зайняття землі, засновували тут зимівники, або хутори. Саме такий хутір козака Петрика був першою оселею на місці сучасного селища. Згодом навколо цього зимівника стали осідати з родинами селяни-втікачі з Слобожанщини. Ті, хто не вступив до запорізького товариства, утворили прошарок посполитих, або «військових підданих».
Перші писемні відомості про заснування Петриківки знаходимо в документах XVIII століття. Це - клопотання кошового отамана Петра Калнишевського та військової старшини перед митрополитом київським від 20 лютого 1772 року про відкриття церкви в новому селі - Петрівці на річці Чаплинці. Сюди, на місце запорізького зимівника Петриківки, переселилися мешканці сусідньої Курилівки, зруйнованої повіддю,- всього 35 дворів сімейних козаків та 50 дворів посполитих. Уже в 1775 році тут налічувалося 203 двори та 110 бездвірних хат підсусідків; загальна кількість населення становила 2445 чоловік.
Центр селища Петриківка, на фото вказано майбутнє місце пам'ятника Калиншевському, що був встановлений уже в 2000-х роках
На цей час Петриківка стала важливим торговельним центром Протовчанської паланки, тричі на рік тут збирався ярмарок. Великим попитом у покупців користувалися вироби місцевих промислів: петриківські мальовані скрині, прикрашені барвистим розписом, килими, рядна, сукна. Вже у XVIII столітті на основі самобутнього запорізького декоративного мистецтва складався неповторний петриківський художній орнамент.
Напередодні скасування Січі до Петриківки було переведено управління Протовчанської паланки. У селі розмістили невеликий гарнізон. Із скасуванням Протовчанської паланки в Петриківку було переведено Херсонський пікінерський полк, сформований з колишніх запорізьких козаків. Сліди колишніх військових укріплень-земляних редутів - збереглися тут і досі.
Архівні фото з фабрики "Дружба", на фото є В.Соколенко, Л.Горбуля, подружжя Чернуських
У першій половині XIX століття Петриківка була казенним селом, що у господарському відношенні підпорядковувалось казенній губернській палаті, а в правовому - нижньому земському суду із справником на чолі. У 1842 році в Петриківці проживало 8082 чоловіка. За даними на 1862 рік в селі працювало 20 вітряних і 5 водяних млинів, 2 олійниці, просорушка.
Зростали місцеві кустарні промисли. Петриківські майстри славилися своїми килимами, попит на які був далеко за межами села й повіту. У Петриківці також виробляли полотна.
Щороку на початку травня відбувався великий ярмарок. У 1862 році сюди було завезено товарів на 24 900 крб., але через низьку купівельну спроможність селян продано тільки на 12 500 крб. Крім ярмарку, у селі постійно збиралися ринки, де торгували сільськогосподарськими продуктами. Розвинута була також торгівля озимим житом, ярою пшеницею, ячменем.
У 1901 році в Петриківці мешкало вже 10 359 чоловік. За переділом 1901 року подушний наділ становив 2 десятини, тобто зменшився у 2,3 раза порівняно з 1862 роком.
Фото центральної частини Петриківки 1930-х років
У 1936 році в селі відкрили школу декоративного розпису, призначену для відродження стародавнього мистецтва петриківського орнаменту. Композицію декоративного орнаменту в школі викладала літня селянка Т. Я. Пата, яка за свої чудові малюнки здобула в 1936 році почесне звання майстра народного мистецтва УРСР. Випускники школи працювали в різних галузях художньої промисловості України.
У 1940 році в центрі села спорудили новий Будинок культури на 400 місць. При ньому відкрився музей петриківського художнього орнаменту, працювали самодіяльні гуртки: хоровий, драматичний, народних інструментів. Книжковий фонд бібліотеки налічував у 1940 році 26 тис. примірників. На кожну сім’ю припадало в середньому по 2 передплатні видання.
Архівні світлини про життя Майстрів з етнографічного музею в Петриківці
В центрі Петриківки - площа, від якої бере початок головна вулиця. Тут височать двоповерхові житлові будинки, універмаг, книжковий магазин та магазин культтоварів, аптека, відділення банку, Палац культури.
Важливе значення для виховання молоді має історико-краєзнавчий музей. Багаторічна робота по вивченню історії селища, дослідження пам’яток петриківського художнього промислу,- все це дало змогу зібрати значний краєзнавчий матеріал.
Федір Панко та його учні
У 1958 році відкрився філіал дитячої художньої школи, де через 4 роки відбувся перший випуск. Всі 16 випускників - учні Ф. Панка - дістали за екзаменаційну роботу розпис шкатулок відмінні оцінки. І зараз, куди б ви не пішли в Петриківці - в школу чи Будинок культури, в бібліотеку чи контору - скрізь побачите панно або малюнок народного орнаменту. Люблять його і в Петриківці і за її межами.
Історія міст і сіл Української РСР. Дніпропетровська область. - К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1969. - 959 с.