Вони такі чудові, всі різнокольорові...
А я тєбє говоріл, што когда-нібудь етот дєнь настанєт, ето будєт, а ти нє вєріла
(с) Лесь Подерв'янський.
І я знав, що цей день настане. Тому років зо дванадцять збирав ці кришечки в трилітрові банки на полиці в підвалі. Спочатку в надії, що й в нас їх колись таки збиратимуть принаймі по супермаркетах. Бо як недипломований спеціяліст з управління відходами знав, яка від них шкода, коли вони лежать в сміттєвих товщах. (Хто не в курсах - вони ще більше уповільнюють розкладання пластикових пляшок, а ще, будучи закрученими, призводять до перевезення сміттєвозами по суті повітря, а ще, а ще...). Далі, втративши надію, збирав, "аби було" - наприклад, для якоїсь інсталяції.
І дочекався того, з чого починав - в Ужгороді ці кришечки таки почали збирати, приєднавшись до ініціятиви Києва та інших міст України.
Із першою нагодою передав мішок кришечок (всього 5 кг вийшло) ужгородському ентузіасту Андрію - до зібраних ними вже скоро як півтонни.
От стільки вийшло:
Лук перед розставанням із скарбом:
Тепер думаю, як розгорнути роботу на рівні міста.
А ужгородці зробили файний агітаціний кліп. І як після цього не почати збирати кришечки?
Click to view