Каміно де Сантьяго. Вечір в Саморі. Півтори доби до старту
Читать по-русски здесь
Дива Каміно починаються :). 15 вересня, неділя, до старту - півтори доби. Хоч приїхали ми в Самору (Zamora) вже надвечір, о 18.03, але закохалися в місто з першого погляду. Самора, місто, де всього 66 тисяч мешканців, і в такому невеликому місті більше 12 об"єктів, збудованих в 11-13 століттях, десять з них занесено до Всесвітньої спадщини Юнеско. Уявляєте, скільки краси на квадратний метр!
1. Йдемо по Саморі, крутимо головами.
2.
3.
4.
5.
6. Шукаємо свою вулицю.
7. Плаца Майор (головна площа). Від неї нам трохи вниз і ми на місці.
8. Неділя. Тут відбувається щось цікаве, головні учасники - діти.
9. Мерія і поліція в одній будівлі. Будівлі кількасот літ.
Поселились ми в самому серці старого міста, в чудовій двокімнатній крихітній квартирці.
10. Ось наші двері. Як бачите, житло здається цілком офіційно, це показує та синя табличка вгорі.
11. Маленька спальня з малесеньким вікном, але затишна, як і вся квартира, і без запаха тютюну.
12.
13. Вид з балкона вітальні.
14. Кухня.
15. А такий вид з балкона кухні. Нічого собі! Скільки в цій стіні різних років і віків!
16. А внизу от такий антураж.
Приготували вечерю з супів і каш " Їжа4ок".
І пішли трохи подивитись місто, доки не зовсім стемніло.
- А спробуймо знайти альберге (приют для паломників), раптом купимо там креденсіаль (паспорт пілігрима). Карти Гугл пишуть, що туди 350 м, але вийдемо з хати - в офлайні пішохідного маршруту не буде.
Трохи пройшли - велика річка Дуеро, і міст арочний 13 століття. Аж ось вперше побачили знак Каміно, а поруч стрілки на альберге. Йдемо по такій величній старовині, аж дух перехоплює.
17. Перший знак Каміно.
18. . Міст через річку Дуеро. З давніх часів тут проходив паломницький маршрут і торговий шлях Віа де ла Плата (її частиною є наш Санабрес), ще раніше, в 3-му столітті - римська дорога, відома як Маршрут Антонія. Будівництво моста El Puente de Piedra закінчено в 13-му столітті. У 20-му столітті міст реконструювали, і він втратив деякі архітектурні елементи.
19. Ідемо по набережній в старе місто.
20.
21. А ось і альберге, зачинено, але вікно відкрите, стоять чоловік шість за столом, спілкуються, видно, що закінчують їсти-пити.
Я їм через ґрати у вікно , мовляв, вибачте, добрий вечір.
Підходить дядечко з сивою бородою і в футболці.... трам-тада-дам! ...з написами "Київ, Kyiv" і з картинками Києва.
Ну ясно, що контакт відразу відбувся, бо "сомос де Укранія" (ми з України).
Питаю, чи зможемо завтра купити в них Креденсіаль. Зможемо. А може ми сьогодні хочемо? Ну, звичайно. Цей чоловік - оспітальєро, тобто господар альберге. Звати його Карлос, він місяць працював у Львові і Києві, в розмову вставляє російські слова.
Допомагає йому в роботі волонтер Боб.
Карлос сказав, щоб ми обійшли альберге, там він відчинить. Зайшли, сказала, що я - тревел-блогер, чи дозволить подивитись все і сфотографувати. Звичайно. Фото альберге покажу згодом.
Штампує нам креденсіаль, питаю, скільки коштує. Донатіво, тобто , за пожертву в скриньку. Знаючи, що ціна від 1,5 до 3є. за один, я вкинула 3є. , по мінімуму, бо на що ще здатні українські пенсіонери?
22. Спальня в альберге. (Зараз, переночувавши в альбергах 16 ночей, я бачу, які зручні тут ліжка, нам такі попадалися лише разів три або чотири. Зручність в тому, що на нижьому можна рівно сидіти, а не зігнувшись у три погибелі через малу відстань між верхнім і нижнім.)
А Карлос запрошує нас пити вино. Я не хочу(я взагалі, алкоголь вживаю ДУЖЕ рідко і неміцний, саме моє - Proseco і Сидр :), зрідка сухе вино), Льоня погодився, трішечки.
І компанія весела - франко- і англомовні бабушата, одна француженка, мабуть в півтора рази менша і тонша за мене (ми теж не геракли, :) вага перед Каміно моя 50,1 кг, чоловіка 61,7кг).
Каміно ці бабусі вже пройшли (не знаю, яке), а це вирішили трохи пройти в зворотньому напрямку від Сантьяго.
Виніс Карлос нам і чудового сиру (я такий знаю), але ми щойно повечеряли, тому лише чоловік взяв крихітний шматочок.
Взагалі - оспітальєро, як я сказала, хазяїн альберге, але це не обов"язково його власник. Це той, що приймає пілігримів, знайомить з приміщенням , бере оплату, ставить печатку, видає одноразову постіль (якщо вона є), прибирає , готує спільну вечерю (якщо вона передбачена) і миє посуд. Нерідко це - волонтер. Йому можуть допомагати й пілігрими.
23. Справа - Карлос, поруч - Леонід, мій чоловік, а біля нього француженки.
24. Наша перша печатка в Креденсіаль. Тепер ми задокументовані пілігрими. Ура! Почалось. :)
25.
26. А це альберге вранці. Будете йти - уважно дивіться по стрілках. Дуже непрмітна будівля в старому місті.
27. Повертаємось на Плаца Майор.
28. Атмосфера - недільна, столики на вулицях, рух перекрито, всі їдять, п'ють, спілкуються, в барах ще й футбол дивляться.
Так закінчився перший день в Саморі. Зранку була Варшава, в обід - Мадрид...
Ну, уявляєте, які дива? - Оспітальєро майже земляк, бо футболка ж з Києвом, Креденсіаль купили в зачиненому альберге, вином і сиром один з нас пригостився, ще й мене розцілували, а Льоню пообнімали.
26. Знак Каміно на тротуарі.
Далі буде...
Дива Каміно починаються :). 15 вересня, неділя, до старту - півтори доби. Хоч приїхали ми в Самору (Zamora) вже надвечір, о 18.03, але закохалися в місто з першого погляду. Самора, місто, де всього 66 тисяч мешканців, і в такому невеликому місті більше 12 об"єктів, збудованих в 11-13 століттях, десять з них занесено до Всесвітньої спадщини Юнеско. Уявляєте, скільки краси на квадратний метр!
1. Йдемо по Саморі, крутимо головами.
2.
3.
4.
5.
6. Шукаємо свою вулицю.
7. Плаца Майор (головна площа). Від неї нам трохи вниз і ми на місці.
8. Неділя. Тут відбувається щось цікаве, головні учасники - діти.
9. Мерія і поліція в одній будівлі. Будівлі кількасот літ.
Поселились ми в самому серці старого міста, в чудовій двокімнатній крихітній квартирці.
10. Ось наші двері. Як бачите, житло здається цілком офіційно, це показує та синя табличка вгорі.
11. Маленька спальня з малесеньким вікном, але затишна, як і вся квартира, і без запаха тютюну.
12.
13. Вид з балкона вітальні.
14. Кухня.
15. А такий вид з балкона кухні. Нічого собі! Скільки в цій стіні різних років і віків!
16. А внизу от такий антураж.
Приготували вечерю з супів і каш " Їжа4ок".
І пішли трохи подивитись місто, доки не зовсім стемніло.
- А спробуймо знайти альберге (приют для паломників), раптом купимо там креденсіаль (паспорт пілігрима). Карти Гугл пишуть, що туди 350 м, але вийдемо з хати - в офлайні пішохідного маршруту не буде.
Трохи пройшли - велика річка Дуеро, і міст арочний 13 століття. Аж ось вперше побачили знак Каміно, а поруч стрілки на альберге. Йдемо по такій величній старовині, аж дух перехоплює.
17. Перший знак Каміно.
18. . Міст через річку Дуеро. З давніх часів тут проходив паломницький маршрут і торговий шлях Віа де ла Плата (її частиною є наш Санабрес), ще раніше, в 3-му столітті - римська дорога, відома як Маршрут Антонія. Будівництво моста El Puente de Piedra закінчено в 13-му столітті. У 20-му столітті міст реконструювали, і він втратив деякі архітектурні елементи.
19. Ідемо по набережній в старе місто.
20.
21. А ось і альберге, зачинено, але вікно відкрите, стоять чоловік шість за столом, спілкуються, видно, що закінчують їсти-пити.
Я їм через ґрати у вікно , мовляв, вибачте, добрий вечір.
Підходить дядечко з сивою бородою і в футболці.... трам-тада-дам! ...з написами "Київ, Kyiv" і з картинками Києва.
Ну ясно, що контакт відразу відбувся, бо "сомос де Укранія" (ми з України).
Питаю, чи зможемо завтра купити в них Креденсіаль. Зможемо. А може ми сьогодні хочемо? Ну, звичайно. Цей чоловік - оспітальєро, тобто господар альберге. Звати його Карлос, він місяць працював у Львові і Києві, в розмову вставляє російські слова.
Допомагає йому в роботі волонтер Боб.
Карлос сказав, щоб ми обійшли альберге, там він відчинить. Зайшли, сказала, що я - тревел-блогер, чи дозволить подивитись все і сфотографувати. Звичайно. Фото альберге покажу згодом.
Штампує нам креденсіаль, питаю, скільки коштує. Донатіво, тобто , за пожертву в скриньку. Знаючи, що ціна від 1,5 до 3є. за один, я вкинула 3є. , по мінімуму, бо на що ще здатні українські пенсіонери?
22. Спальня в альберге. (Зараз, переночувавши в альбергах 16 ночей, я бачу, які зручні тут ліжка, нам такі попадалися лише разів три або чотири. Зручність в тому, що на нижьому можна рівно сидіти, а не зігнувшись у три погибелі через малу відстань між верхнім і нижнім.)
А Карлос запрошує нас пити вино. Я не хочу(я взагалі, алкоголь вживаю ДУЖЕ рідко і неміцний, саме моє - Proseco і Сидр :), зрідка сухе вино), Льоня погодився, трішечки.
І компанія весела - франко- і англомовні бабушата, одна француженка, мабуть в півтора рази менша і тонша за мене (ми теж не геракли, :) вага перед Каміно моя 50,1 кг, чоловіка 61,7кг).
Каміно ці бабусі вже пройшли (не знаю, яке), а це вирішили трохи пройти в зворотньому напрямку від Сантьяго.
Виніс Карлос нам і чудового сиру (я такий знаю), але ми щойно повечеряли, тому лише чоловік взяв крихітний шматочок.
Взагалі - оспітальєро, як я сказала, хазяїн альберге, але це не обов"язково його власник. Це той, що приймає пілігримів, знайомить з приміщенням , бере оплату, ставить печатку, видає одноразову постіль (якщо вона є), прибирає , готує спільну вечерю (якщо вона передбачена) і миє посуд. Нерідко це - волонтер. Йому можуть допомагати й пілігрими.
23. Справа - Карлос, поруч - Леонід, мій чоловік, а біля нього француженки.
24. Наша перша печатка в Креденсіаль. Тепер ми задокументовані пілігрими. Ура! Почалось. :)
25.
26. А це альберге вранці. Будете йти - уважно дивіться по стрілках. Дуже непрмітна будівля в старому місті.
27. Повертаємось на Плаца Майор.
28. Атмосфера - недільна, столики на вулицях, рух перекрито, всі їдять, п'ють, спілкуються, в барах ще й футбол дивляться.
Так закінчився перший день в Саморі. Зранку була Варшава, в обід - Мадрид...
Ну, уявляєте, які дива? - Оспітальєро майже земляк, бо футболка ж з Києвом, Креденсіаль купили в зачиненому альберге, вином і сиром один з нас пригостився, ще й мене розцілували, а Льоню пообнімали.
26. Знак Каміно на тротуарі.
Далі буде...