Управління у сфері реєстрації та ідентифікації тварин
Начало: http://ogurcov-dmytro.livejournal.com/27823.html
3. Застосування проектного менеджменту
Висновки
Список використаних джерел
3. Застосування проектного менеджменту
На сучасному етапі розвитку проектної культури в управлінні багато фахівців вважають проектну діяльність інноваційною та творчою, адже вона передбачає перетворення реальності, будується на базі відповідної технології, яку можна уніфікувати, засвоїти та удосконалити.
Управління проектом здавна було стилем ведення бізнесу в будівельній індустрії, у контрактах Міністерства оборони США, а також у великих консалтингових фірмах. Сьогодні управління проектом поширюється на багато інших сфер діяльності.
Управління проектом - це ефективний спосіб вирішувати будь-які проблеми, у тому числі і соціальні.
Управління проектом - це діяльність, спрямована на реалізацію проекту з максимально можливою ефективністю при заданих обмеженнях за часом, ресурсами, а також якості кінцевих результатів. За більше ніж тридцять років, протягом яких застосовується технологія управління проектами, був розроблений цілий ряд методик і інструментів, покликаних допомогти менеджерам проектів управляти цими обмеженнями.
Для того, щоб ефективно управляти обмеженнями проекту використовуються методи побудови і контролю календарних графіків робіт. Для управління ресурсними обмеженнями використовуються методи формування фінансового плану (бюджету) проекту і, у міру виконання робіт, здійснюється моніторинг, із тим, щоб не дати витратам вийти з під контролю. Для виконання робіт потрібне відповідне ресурсне забезпечення, для цього використовують спеціальні методи управління людськими і матеріальними ресурсами (наприклад, матриця відповідальності, діаграми завантаження ресурсів). З трьох основних обмежень трудніше усього контролювати обмеження по заданих результатах проекту. Проблема полягає в тому, що завдання часто важко і формулювати, і контролювати. Для вирішення даних проблем використовуються, зокрема, методи управління якістю робіт.
Отже, керівники проектів відповідають за три аспекти реалізації проекту: терміни, витрати і якість результату. Відповідно до звичайного принципу управління проектами, вважається, що ефективне управління термінами робіт є ключем до успіху по всіх трьох показниках. Тимчасові обмеження проекту часто є найбільше критичними. Там, де терміни виконання проекту серйозно затягуються, дуже ймовірними наслідками є перевитрата коштів і недостатньо висока якість робіт. Тому, у більшості методів управління проектами основний акцент робиться на календарному плануванні робіт і контролі за дотриманням календарного графіка. Жоден проект не буде успішним, якщо персонал не матиме достатньої мотивації для досягнення його цілей. Для цього менеджери проекту повинні організовувати та спрямовувати діяльність великої кількості людей, співпрацювати з людьми, які матеріально зацікавлені в результатах проекту: постачальниками, адміністраторами, банкірами, підрядниками, які здійснюють роботи по проекту або забезпечують інші фактори, необхідні для функціонування проекту. Менеджери повинні також розробити та впровадити організаційні структури для експлуатації проекту після його реалізації, для того, щоб він продовжував приносити вигоду. Не існує єдиних правил, які були б універсальними для управління будь-якими проектами, це залежить від типу проекту, особливостей країни або регіону, ступеню інновації та інших факторів. Тому менеджери повинні дуже чутливо реагувати на обставини (контекст) в якому проект здійснюється і в якому він буде функціонувати після реалізації. Саме контекст проекту буде найкращім чином визначати організацію менеджменту та взаємовідносини між різними зацікавленими особами. Але деякі функції є спільними для менеджменту будь-якого проекту: визначення цілей проекту; планування; керівництво роботою та допомога в роботі.
Головними навичками, якими повинні володіти менеджери є комунікабельність, мотивація діяльності, здатність здійснювати контроль за виробничими потужностями та ресурсами проекту.
Загальне управління проектом включає планування, організацію, роботу з персоналом, виконання і поточний контроль за виробничими діями, а також допоміжні дисципліни: комп'ютерне програмування, право, статистику і теорію ймовірностей, логістику і роботу з персоналом.
Управління проектами пересікається зі знаннями із загального управління в багатьох галузях - організаційна поведінка, фінансове прогнозування, і методи планування становлять лише невелику частину суміжних питань.
У процесі управління проектом існують два аспекти. Перший - це технічна сторона процесу управління, що складається з формальних, упорядкованих, виключно логічних частин процесу. Технічна сторона залежить від наявності формальної інформаційної системи. У цей аспект входять планування, розклад робіт і контролінг. Визначаються і документуються чіткі границі і масштаб проектів, для того щоб зв'язати проект і замовника і сприяти процесу планування і контролю. Процесу планування і спостереження за ходом виконання робіт із проекту сприяє також створення звітів про проміжні результати роботи і структурі робіт. Структура робіт служить своєрідною базою даних, яка з’єднує всі рівні організації (основні, проміжні результати і всі роботи, аж до задач) у єдиний пакет робіт. Ефект будь-якої зміни в проекті документується і може бути відслідкований. Тому будь-яку зміну в будь-якій частині проекту можна простежити до його джерела за допомогою інтегрованих зв'язків у системі. Такий підхід до інтеграції інформації може забезпечити всіх менеджерів проектів і всіх клієнтів інформацією про прийняті рішення.
Другий аспект - це соціокультурний аспект процесу управління проектом. На відміну від упорядкованого процесу планування проекту, цей аспект включає більш складний, часто суперечливий і парадоксальний процес виконання проекту. Увага зосереджена на створенні усередині організації тимчасового соціального середовища, що поєднує навички роботи різних професіоналів, що працюють над виконанням проекту. Менеджери проектів повинні створити корпоративну культуру проекту, що стимулює колективну роботу і високий рівень особистої мотивації, так само як і можливості швидкого виявлення й усунення проблем, що загрожують роботі над проектом. Цей аспект припускає і управління взаємодією проектного і зовнішнього середовища проекту. Керівники проектів повинні уміти виправдувати очікування клієнтів, одержувати підтримку вищого керівництва, домовлятися зі своїми функціональними колегами, контролювати персонал і т.ін.
Технічний аспект являє собою «науку» управління проектом, а соціокультурний - «мистецтво» управління проектом. Щоб домагатися успіху, менеджер повинен добре знати обидва аспекти.
Система управління проектами включає декілька основних підсистем, які дозволяють найбільш повно реалізувати методи управління проектом. Методи управління проектами дозволяють визначити:
- цілі проекту та провести його обґрунтування;
- структуру проекту (підпроекти, основні етапи робіт);
- необхідні об’єми та джерела фінансування;
- виконавців шляхом проведення тендерів та конкурсів;
- строки виконання проекту, скласти графік його реалізації;
- необхідні ресурси;
- рівень ризиків та розробити заходи щодо їх страхування;
- підготувати кошторис та бюджет, підготувати та укласти контракти, забезпечити контроль за виконанням проекту, тощо.
Управління проектами - інтегрований процес. Дії (чи їхня відсутність) в одному напрямку звичайно впливають і на інші напрямки. Такий взаємозв'язок змушує балансувати між задачами проекту - часто покращання в одній області може бути досягнуто лише за рахунок погіршення в іншій.
Проект складається з процесів. Процес - це сукупність дій, що приносить результат. Процеси проекту звичайно виконуються людьми і розпадаються на дві основні групи: процеси управління проектами - що стосуються організації і описи робіт проекту, та процеси, орієнтовані на продукт - що стосуються специфікацій і виробництва продукту. Ці процеси обумовлюються життєвим циклом проекту і залежать від галузі застосування. У проектах процеси управління проектами і процеси, орієнтовані на продукт, накладаються і взаємодіють. Наприклад, цілі проекту не можуть бути визначені при відсутності розуміння того, як створити продукт.
Процеси управління проектами можуть бути поділені на шість основних груп, що реалізують різні функції управління:
- процеси ініціації (ухвалення рішення про початок виконання проекту);
- процеси планування (визначення цілей і критеріїв успіху проекту і розробка робочих схем їхнього досягнення);
- процеси виконання (координація людей і інших ресурсів для виконання плану);
- процеси аналізу (визначення відповідності плану і виконання проекту поставленим цілям і критеріям успіху і прийняття рішень про необхідність застосування коригувальних дій);
- процеси управління (визначення необхідних коригувальних впливів, їхнє узгодження, затвердження і застосування);
- процеси завершення (формалізація виконання проекту і підведення його до упорядкованого фіналу).
Крім того, процеси управління проектами зв'язані своїми результатами - результат виконання одного стає вихідною інформацією для іншого.
У сучасному світі діють досить сильні фактори, що обумовлюють необхідність застосування методів управління проектом для рішення проблем і розширення можливостей розвитку організації. Проект визначається, як нерутинний, одиничний захід, обмежений у часі, по ресурсах і умовам виконання роботи з метою задоволення потреб клієнта (виконання замовлення). Однією з характерних рис управління проектом є те, що в нього є момент початку і момент завершення, і що весь він складається з чотирьох етапів: визначення цілей, планування, виконання робіт, передачі об’єкта замовнику. Ефективне управління проектом починається з добору проектів і визначення їхньої пріоритетності стосовно цілям і стратегії організації. Успішне виконання проекту вимагає вмілого обліку як технічних, так і соціокультурних аспектів цього процесу.
Головне управління ветеринарної медицини АР Крим має позитивний досвід вирішення проблеми низького охоплення поголів’я тварин ідентифікацією із застосуванням проектного менеджменту.
Система ідентифікації й реєстрації тварин в АР Крим була запроваджена у 2003 р. З того часу було ідентифіковано та внесено до Реєстру: 85 469 голів великої рогатої худоби у господарствах населення і 40 786 голів - у сільськогосподарських підприємствах; дрібної рогатої худоби 161 381 та 41 329 голів відповідно [7]. Проте темпи ідентифікації худоби, що здійснюється Кримською філією ДП «Агентство з реєстрації та ідентифікації тварин», можна вважати незадовільними. На початку 2009 р. у філії працювали тільки 6 районних агентів з належних за штатом 14. Одному співробітнику доводилось обслуговувати по 4-5 сільських рад. Матеріально-технічне забезпечення не дозволяє своєчасно оформляти необхідні документи. Це призводить до зниження темпів ідентифікації худоби, а з введенням заборони на переміщення тварин та продукції без ідентифікації - до обурення громадян.
З метою вирішення проблеми низького охоплення поголів’я тварин ідентифікацією був розроблений і впроваджений проект «Підвищення ефективності діяльності Головного управління ветеринарної медицини в Автономній Республіці Крим у питаннях контролю за ідентифікацією тварин», що передбачав досягнення наступних цілей:
- підвищити ефективність діяльності Головного управління ветеринарної медицини в Автономній Республіці Крим щодо контролю за ідентифікацією тварин;
- охопити поголів’я ідентифікацією та реєстрацією;
- максимально наблизити послугу до споживача-власника тварини;
- з’ясувати основні причини відмови власників від ідентифікації;
- очистити Реєстр від відомостей про худобу, яка вибула;
- впровадити основні засади проектного менеджменту в галузі ветеринарної медицини;
- провести просвітницьку роботу з населенням щодо необхідності ідентифікації та реєстрації тварин.
Для досягнення цілей проекту були поставлені такі завдання: розробити оптимальну методику ідентифікації та реєстрації тварин; зібрати команду спеціалістів для участі в реалізації проекту; забезпечити проект необхідними засобами; встановити терміни реалізації мети; врегулювати законодавчі суперечності; розробити критерії оцінки результатів; окреслити проблеми, які виникають на шляху до мети; реалізувати проект; за загальним підсумками впровадження проекту підготувати звернення до ДП «Агентство з ідентифікації тварин».
Проектом був передбачений розподіл конкретних виконавців та їх обов’язків у команді, створення мобільних груп, до складу яких повинні входити: агент із забезпечення процесу ідентифікації та реєстрації тварин, державний інспектор ветеринарної медицини району, представник органів місцевого самоврядування. Безпосередньо реалізацією проекту займалися близько 60 осіб. Отримані результати засвідчують, що застосування проектного менеджменту та зміна методики проведення робіт з ідентифікації і реєстрації тварин, а також державного ветеринарного контролю за ними є високоефективним заходом [ 6].
ВИСНОВКИ
Розвиток ринкових відносин, впровадження в різні галузі сільського господарства новітніх інноваційних технологій, а також використання традиційних технологічних процесів та обладнання, які повинні відповідати вимогам світових економічних організацій, об'єднань, союзів та інших державних та не державних формувань, обумовлює зростання значення механізмів побудови і функціонування системи безпеки здоров'я нації та збереження продуктивного тваринництва, як невід'ємної складової забезпечення охорони здоров'я населення, особливо в умовах загострення епізоотичних загроз. Тому державна реєстрація та ідентифікація сільськогосподарських тварин в механізмі адміністративно-правового регулювання належної якості та безпеки продукції тваринництва повинна стати одним з найголовніших засобів державного впливу на стан агропромислової політики у галузі виробництва продукції тваринництва.
Питання покращання якості та безпечності вітчизняної продукції тваринного походження як одного з основних показників, що характеризує рівень продовольчої безпеки держави, лежить у площині загальнодержавної аграрної політики, важливим завданням якої є створення дієздатної системи ідентифікації та реєстрації тварин. Останнім часом безпечності продуктів харчу¬вання в Україні приділяється особлива увага, оскільки здоров'я лю¬дини залежить від якості продуктів, які вона споживає. Ідентифікація тварин, що впроваджується на державному рівні, є одним із головних методів, які застосовують у світі з метою відслідкування походження тваринницької продукції від її виробництва протягом всього життя тварини до попадання на стіл споживачеві. Державна ідентифікація і реєстрація тварин прийнята багатьма країнами світу і Україна є однією з них.
Ідентифі¬кація - процес присвоєння тварині унікального іденти¬фікаційного номера з видачею паспорта та ветеринарної картки до нього. Реєстрація - внесення до Державного Реєстру тварин інформації про ідентифікованих тварин, їхні переміщення, власників, господарства та їх ветери¬нарно-санітарний стан.
Ме¬тою ідентифікації тварин є відслідковування шляху проход¬ження тваринної продукції всіх етапів її виробництва та постійний контроль за якістю і безпекою. Ідентифікація тварин дає можливість запровадити більш чіткий облік переміщень тварин, лікувальної роботи, досліджень та профілактичних щеплень. Кінцевою метою запровадження ідентифікації тварин є створення в Україні належної системи відслідкування походження та етикетування тваринницької продукції, що сприятимете забезпеченню населення України високоякісними та безпечними м’ясо-молочними продуктами, отриманню достовірної інформації про умови їх виробництва, підвищенню довіри споживача до якості продукції.
Відповідно до наказу Міністерства аграрної політики України від 17 вересня 2003 року №342 в Україні розпочато процес впровадження загальнодержавної системи ідентифікації та реєстрації тварин, при цьому на органи виконавчої влади покладені такі функції:
- по організації та виконанню робіт щодо запровадження системи ідентифікації і реєстрації великої рогатої худоби покладено - на державне підприємство "Агентство з ідентифікації і реєстрації тварин";
- контролю за дотриманням вимог ідентифікації і реєстрації тварин при переміщенні великої рогатої худоби з господарства в господарство, реалізацією молока та забоєм тварин на м’ясо - на Державну ветеринарну та фітосанітарну службу України та її територіальні органи;
- контролю за дотриманням вимог системи ідентифікації і реєстрації тварин при виробництві і реалізації племінних (генетичних) ресурсів - на Головну державну племіннну інспекцію.
Порядок державної реєстрації і ідентифікації сільськогосподарських тварин визначено як встановлену законодавством як зовнішню правозастосовну так і внутрішньоорганізаційну діяльність, яка знаходить свій прояв в впорядкованих в нормативному порядку діях органів виконавчої влади (органів місцевого самоврядування), або утворюваних цими органами організацій, установ чи закладів (посадових осіб цих органів), які спрямовані на реалізацію своїх повноважень, передбачених законами або підзаконними нормативними правовими актами, у взаємостосунках з не підлеглими їм фізичними і юридичними особами в галузі сільськогосподарського тваринництва.
Система ідентифікації і реєстрацій великої рогатої худоби в Україні на сьогодні є технологічно незавершеною: непроідентифіковане все наявне поголів’я, не ідентифікується молодняк, продовжуються переміщення та забій неідентифікованої худоби; реєстр тварин не містить інформації про все наявне поголів’я худоби, її переміщення та забій тварин. Стан державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду за дотриманням вимог щодо ідентифікації тварин під час їх переміщення тварин в Харківській області є недостатньо ефективним. До нагальних проблем запровадження загальнодержавної системи ідентифікації тварин в Україні належать недосконалість правового забезпечення процесу ідентифікації, відсутність зворотного зв’язку з населенням (власниками тварин); низький ступінь взаємодії органів виконавчої влади і місцевого самоврядування з питань ідентифікації та реєстрації тварин.
Розв’язання вищезазначених проблем в сучасних умовах можливе шляхом: усунення суперечностей в нормативно-правових документах; посилення співпраці агентів з органами місцевого самоврядування; підвищення рівня обізнаності населення; покращення взаємодії органів виконавчої влади і місцевого самоврядування з питань ідентифікації та реєстрації тварин; посилення ветеринарно-санітарного контролю та нагляду за дотриманням вимог щодо ідентифікації та реєстрації тварин.
З метою вдосконалення законодавства України з питань ідентифікації тварин необхідно ввести комплексну систему санкцій, що застосовуються при порушенні вимог ідентифікації та реєстрації тварин, зокрема рекомендуються такі варіанти законодавчих змін:
- включити статтю про ідентифікацію та реєстрацію тварин в Кодекс про адміністративні правопорушення та/або;
- внести зміни до Закону «Про ідентифікацію та реєстрацію тварин», включивши статтю про види правопорушень та види санкцій.
Вирішення проблеми низького охоплення поголів’я тварин ідентифікацією можливе за допомогою впровадження засад проектного менеджменту, що дозволяє підвищити ефективність діяльності Управлінь ветеринарної медицини щодо контролю за ідентифікацією тварин; охопити поголів’я ідентифікацією та реєстрацією; максимально наблизити послугу до споживача-власника тварини; з’ясувати основні причини відмови власників від ідентифікації; очистити Реєстр від відомостей про худобу, яка вибула; провести просвітницьку роботу з населенням щодо необхідності ідентифікації та реєстрації тварин.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Головко А. Проблеми якості засобів захисту тварин та фактори, що впливають на неї / А. Головко, В. Скрипник, Д. Мартиненко // Ветеринарна медицина України. - 2002. - №6. - с.20.
2. Гузенко Т. Загальнодержавна система ідентифікації і реєстрації тварин / Т. Гузенко // Тваринництво України. - 2007. - №1. - С. 10-13.
3. Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні” від 21 травня 1997р. №280/97 -ВР // Відомості Верховної Ради України. - 1997.- №24.
4. Закон України «Про ветеринарну медицину»: (Офіц.вид.).- К.:Ветінформ, 2002. - 43 с.
5. Закон України «Про ідентифікацію та реєстрацію тварин» від 4 червн. 2009 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2009.- №42. - Ст.635.
6. Лісовська А. Б. Проектний менеджмент на службі ідентифікації тварин / А. Б. Лісовська // Ветеринарна медицина. - 2010.- №7. - С.38.
7. Наказ Міністерства аграрної політики України «Положення про реєстр тварин» від 17 верес. 2003 р. №342 // Офіційний Вісник України.- 42 від 31.10.2003 - ст. 2236.
8. Наказ Міністерства аграрної політики України «Про запровадження ідентифікації і реєстрації свиней» від 31 груд. 2004 р. №497 // Офіційний вісник України. - 2005. - №4. - С. 341.
9. Правдюк А. Л. Організаційно-правові засади реєстрації і ідентифікації сільськогосподарських тварин: автореф. дис. канд. юр. наук: 12.00.07. - Київ, 2008. - 18 с.
10. Правдюк А. Л. Державна реєстрація і ідентифікація сільсько-господарських тварин в механізмі адміністративно-правового регулювання належної якості та безпеки продукції тваринництва / А. Л. Правдюк // Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О.Дідоренка. - 2008. - № 3. - С. 126-134.
11. Правдюк А. Л. Роль державної реєстрації сільськогосподарських тварин у забезпеченні якості продукції тваринництва : матеріали за IV междунар. науч. практ. конф. / А. Л. Правдюк ["Наука и образование - 2008"]. - София : "Бял Град-БГ" ООД, 2008.- Т. 9. - С. 31-35.
12. Правдюк А. Л. Удосконалення правового статусу органів, які здійснюють митний та прикордонний ветеринарний контроль та нагляд за станом сільськогосподарських тварин /А. Л. Правдюк // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності: зб. наук. праць. - 2008. - № 2. - С. 74-84.
13. Правдюк А. Л. Державна реєстрація сільськогосподарських тварин і розвиток галузі тваринництва / А. Л. Правдюк // Економіка АПК. - 2008.-№ 4. - С.98-103.
14.Саблук П.Т. Нова економічна парадигма формування стратегії національної продовольчої безпеки України в XXI столітті / П.Т. Саблук. - К.: ІАЕ УААН. -2001.- 94 с.
15. Сучасна аграрна політика України: проблеми становлення / За ред. П. Т. Саблука. - К.: ІАЕ УААН. - 662 с.
16.Чабанова Ю. В. Система трейсабільності як інструмент державного регулювання якості та безпеки тваринницької продукції / Ю. В. Чабанова / Актуальні проблеми державного управління: Збірник наукових праць. - Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ „Магістр”, 2006. - №1 (27). - С.86-91.
17. Capua I., Cattoli G., .Marangon, S., Bortolotti L. & Ortali G. Animal Identification Systems // Vet. Record.- 2002.- № 150.- Р. 223 -232.
18. Delomez X. Les pouvoirs de police en santé publique vétérinaire.- Lion: ENSV.- 2005.- 344 p.
19. European Union (EU) Scientific Committee on Animal Health and Animal Welfare (2003).Report of the Scientific Committee on Animal Health and Animal Welfare: http://europes.eu.int.
20. Food and Agriculture Organization of the United (2004). FAO, OIE & WHO Technical consultation on the Control of Animal health: http://www.fao.org
3. Застосування проектного менеджменту
Висновки
Список використаних джерел
3. Застосування проектного менеджменту
На сучасному етапі розвитку проектної культури в управлінні багато фахівців вважають проектну діяльність інноваційною та творчою, адже вона передбачає перетворення реальності, будується на базі відповідної технології, яку можна уніфікувати, засвоїти та удосконалити.
Управління проектом здавна було стилем ведення бізнесу в будівельній індустрії, у контрактах Міністерства оборони США, а також у великих консалтингових фірмах. Сьогодні управління проектом поширюється на багато інших сфер діяльності.
Управління проектом - це ефективний спосіб вирішувати будь-які проблеми, у тому числі і соціальні.
Управління проектом - це діяльність, спрямована на реалізацію проекту з максимально можливою ефективністю при заданих обмеженнях за часом, ресурсами, а також якості кінцевих результатів. За більше ніж тридцять років, протягом яких застосовується технологія управління проектами, був розроблений цілий ряд методик і інструментів, покликаних допомогти менеджерам проектів управляти цими обмеженнями.
Для того, щоб ефективно управляти обмеженнями проекту використовуються методи побудови і контролю календарних графіків робіт. Для управління ресурсними обмеженнями використовуються методи формування фінансового плану (бюджету) проекту і, у міру виконання робіт, здійснюється моніторинг, із тим, щоб не дати витратам вийти з під контролю. Для виконання робіт потрібне відповідне ресурсне забезпечення, для цього використовують спеціальні методи управління людськими і матеріальними ресурсами (наприклад, матриця відповідальності, діаграми завантаження ресурсів). З трьох основних обмежень трудніше усього контролювати обмеження по заданих результатах проекту. Проблема полягає в тому, що завдання часто важко і формулювати, і контролювати. Для вирішення даних проблем використовуються, зокрема, методи управління якістю робіт.
Отже, керівники проектів відповідають за три аспекти реалізації проекту: терміни, витрати і якість результату. Відповідно до звичайного принципу управління проектами, вважається, що ефективне управління термінами робіт є ключем до успіху по всіх трьох показниках. Тимчасові обмеження проекту часто є найбільше критичними. Там, де терміни виконання проекту серйозно затягуються, дуже ймовірними наслідками є перевитрата коштів і недостатньо висока якість робіт. Тому, у більшості методів управління проектами основний акцент робиться на календарному плануванні робіт і контролі за дотриманням календарного графіка. Жоден проект не буде успішним, якщо персонал не матиме достатньої мотивації для досягнення його цілей. Для цього менеджери проекту повинні організовувати та спрямовувати діяльність великої кількості людей, співпрацювати з людьми, які матеріально зацікавлені в результатах проекту: постачальниками, адміністраторами, банкірами, підрядниками, які здійснюють роботи по проекту або забезпечують інші фактори, необхідні для функціонування проекту. Менеджери повинні також розробити та впровадити організаційні структури для експлуатації проекту після його реалізації, для того, щоб він продовжував приносити вигоду. Не існує єдиних правил, які були б універсальними для управління будь-якими проектами, це залежить від типу проекту, особливостей країни або регіону, ступеню інновації та інших факторів. Тому менеджери повинні дуже чутливо реагувати на обставини (контекст) в якому проект здійснюється і в якому він буде функціонувати після реалізації. Саме контекст проекту буде найкращім чином визначати організацію менеджменту та взаємовідносини між різними зацікавленими особами. Але деякі функції є спільними для менеджменту будь-якого проекту: визначення цілей проекту; планування; керівництво роботою та допомога в роботі.
Головними навичками, якими повинні володіти менеджери є комунікабельність, мотивація діяльності, здатність здійснювати контроль за виробничими потужностями та ресурсами проекту.
Загальне управління проектом включає планування, організацію, роботу з персоналом, виконання і поточний контроль за виробничими діями, а також допоміжні дисципліни: комп'ютерне програмування, право, статистику і теорію ймовірностей, логістику і роботу з персоналом.
Управління проектами пересікається зі знаннями із загального управління в багатьох галузях - організаційна поведінка, фінансове прогнозування, і методи планування становлять лише невелику частину суміжних питань.
У процесі управління проектом існують два аспекти. Перший - це технічна сторона процесу управління, що складається з формальних, упорядкованих, виключно логічних частин процесу. Технічна сторона залежить від наявності формальної інформаційної системи. У цей аспект входять планування, розклад робіт і контролінг. Визначаються і документуються чіткі границі і масштаб проектів, для того щоб зв'язати проект і замовника і сприяти процесу планування і контролю. Процесу планування і спостереження за ходом виконання робіт із проекту сприяє також створення звітів про проміжні результати роботи і структурі робіт. Структура робіт служить своєрідною базою даних, яка з’єднує всі рівні організації (основні, проміжні результати і всі роботи, аж до задач) у єдиний пакет робіт. Ефект будь-якої зміни в проекті документується і може бути відслідкований. Тому будь-яку зміну в будь-якій частині проекту можна простежити до його джерела за допомогою інтегрованих зв'язків у системі. Такий підхід до інтеграції інформації може забезпечити всіх менеджерів проектів і всіх клієнтів інформацією про прийняті рішення.
Другий аспект - це соціокультурний аспект процесу управління проектом. На відміну від упорядкованого процесу планування проекту, цей аспект включає більш складний, часто суперечливий і парадоксальний процес виконання проекту. Увага зосереджена на створенні усередині організації тимчасового соціального середовища, що поєднує навички роботи різних професіоналів, що працюють над виконанням проекту. Менеджери проектів повинні створити корпоративну культуру проекту, що стимулює колективну роботу і високий рівень особистої мотивації, так само як і можливості швидкого виявлення й усунення проблем, що загрожують роботі над проектом. Цей аспект припускає і управління взаємодією проектного і зовнішнього середовища проекту. Керівники проектів повинні уміти виправдувати очікування клієнтів, одержувати підтримку вищого керівництва, домовлятися зі своїми функціональними колегами, контролювати персонал і т.ін.
Технічний аспект являє собою «науку» управління проектом, а соціокультурний - «мистецтво» управління проектом. Щоб домагатися успіху, менеджер повинен добре знати обидва аспекти.
Система управління проектами включає декілька основних підсистем, які дозволяють найбільш повно реалізувати методи управління проектом. Методи управління проектами дозволяють визначити:
- цілі проекту та провести його обґрунтування;
- структуру проекту (підпроекти, основні етапи робіт);
- необхідні об’єми та джерела фінансування;
- виконавців шляхом проведення тендерів та конкурсів;
- строки виконання проекту, скласти графік його реалізації;
- необхідні ресурси;
- рівень ризиків та розробити заходи щодо їх страхування;
- підготувати кошторис та бюджет, підготувати та укласти контракти, забезпечити контроль за виконанням проекту, тощо.
Управління проектами - інтегрований процес. Дії (чи їхня відсутність) в одному напрямку звичайно впливають і на інші напрямки. Такий взаємозв'язок змушує балансувати між задачами проекту - часто покращання в одній області може бути досягнуто лише за рахунок погіршення в іншій.
Проект складається з процесів. Процес - це сукупність дій, що приносить результат. Процеси проекту звичайно виконуються людьми і розпадаються на дві основні групи: процеси управління проектами - що стосуються організації і описи робіт проекту, та процеси, орієнтовані на продукт - що стосуються специфікацій і виробництва продукту. Ці процеси обумовлюються життєвим циклом проекту і залежать від галузі застосування. У проектах процеси управління проектами і процеси, орієнтовані на продукт, накладаються і взаємодіють. Наприклад, цілі проекту не можуть бути визначені при відсутності розуміння того, як створити продукт.
Процеси управління проектами можуть бути поділені на шість основних груп, що реалізують різні функції управління:
- процеси ініціації (ухвалення рішення про початок виконання проекту);
- процеси планування (визначення цілей і критеріїв успіху проекту і розробка робочих схем їхнього досягнення);
- процеси виконання (координація людей і інших ресурсів для виконання плану);
- процеси аналізу (визначення відповідності плану і виконання проекту поставленим цілям і критеріям успіху і прийняття рішень про необхідність застосування коригувальних дій);
- процеси управління (визначення необхідних коригувальних впливів, їхнє узгодження, затвердження і застосування);
- процеси завершення (формалізація виконання проекту і підведення його до упорядкованого фіналу).
Крім того, процеси управління проектами зв'язані своїми результатами - результат виконання одного стає вихідною інформацією для іншого.
У сучасному світі діють досить сильні фактори, що обумовлюють необхідність застосування методів управління проектом для рішення проблем і розширення можливостей розвитку організації. Проект визначається, як нерутинний, одиничний захід, обмежений у часі, по ресурсах і умовам виконання роботи з метою задоволення потреб клієнта (виконання замовлення). Однією з характерних рис управління проектом є те, що в нього є момент початку і момент завершення, і що весь він складається з чотирьох етапів: визначення цілей, планування, виконання робіт, передачі об’єкта замовнику. Ефективне управління проектом починається з добору проектів і визначення їхньої пріоритетності стосовно цілям і стратегії організації. Успішне виконання проекту вимагає вмілого обліку як технічних, так і соціокультурних аспектів цього процесу.
Головне управління ветеринарної медицини АР Крим має позитивний досвід вирішення проблеми низького охоплення поголів’я тварин ідентифікацією із застосуванням проектного менеджменту.
Система ідентифікації й реєстрації тварин в АР Крим була запроваджена у 2003 р. З того часу було ідентифіковано та внесено до Реєстру: 85 469 голів великої рогатої худоби у господарствах населення і 40 786 голів - у сільськогосподарських підприємствах; дрібної рогатої худоби 161 381 та 41 329 голів відповідно [7]. Проте темпи ідентифікації худоби, що здійснюється Кримською філією ДП «Агентство з реєстрації та ідентифікації тварин», можна вважати незадовільними. На початку 2009 р. у філії працювали тільки 6 районних агентів з належних за штатом 14. Одному співробітнику доводилось обслуговувати по 4-5 сільських рад. Матеріально-технічне забезпечення не дозволяє своєчасно оформляти необхідні документи. Це призводить до зниження темпів ідентифікації худоби, а з введенням заборони на переміщення тварин та продукції без ідентифікації - до обурення громадян.
З метою вирішення проблеми низького охоплення поголів’я тварин ідентифікацією був розроблений і впроваджений проект «Підвищення ефективності діяльності Головного управління ветеринарної медицини в Автономній Республіці Крим у питаннях контролю за ідентифікацією тварин», що передбачав досягнення наступних цілей:
- підвищити ефективність діяльності Головного управління ветеринарної медицини в Автономній Республіці Крим щодо контролю за ідентифікацією тварин;
- охопити поголів’я ідентифікацією та реєстрацією;
- максимально наблизити послугу до споживача-власника тварини;
- з’ясувати основні причини відмови власників від ідентифікації;
- очистити Реєстр від відомостей про худобу, яка вибула;
- впровадити основні засади проектного менеджменту в галузі ветеринарної медицини;
- провести просвітницьку роботу з населенням щодо необхідності ідентифікації та реєстрації тварин.
Для досягнення цілей проекту були поставлені такі завдання: розробити оптимальну методику ідентифікації та реєстрації тварин; зібрати команду спеціалістів для участі в реалізації проекту; забезпечити проект необхідними засобами; встановити терміни реалізації мети; врегулювати законодавчі суперечності; розробити критерії оцінки результатів; окреслити проблеми, які виникають на шляху до мети; реалізувати проект; за загальним підсумками впровадження проекту підготувати звернення до ДП «Агентство з ідентифікації тварин».
Проектом був передбачений розподіл конкретних виконавців та їх обов’язків у команді, створення мобільних груп, до складу яких повинні входити: агент із забезпечення процесу ідентифікації та реєстрації тварин, державний інспектор ветеринарної медицини району, представник органів місцевого самоврядування. Безпосередньо реалізацією проекту займалися близько 60 осіб. Отримані результати засвідчують, що застосування проектного менеджменту та зміна методики проведення робіт з ідентифікації і реєстрації тварин, а також державного ветеринарного контролю за ними є високоефективним заходом [ 6].
ВИСНОВКИ
Розвиток ринкових відносин, впровадження в різні галузі сільського господарства новітніх інноваційних технологій, а також використання традиційних технологічних процесів та обладнання, які повинні відповідати вимогам світових економічних організацій, об'єднань, союзів та інших державних та не державних формувань, обумовлює зростання значення механізмів побудови і функціонування системи безпеки здоров'я нації та збереження продуктивного тваринництва, як невід'ємної складової забезпечення охорони здоров'я населення, особливо в умовах загострення епізоотичних загроз. Тому державна реєстрація та ідентифікація сільськогосподарських тварин в механізмі адміністративно-правового регулювання належної якості та безпеки продукції тваринництва повинна стати одним з найголовніших засобів державного впливу на стан агропромислової політики у галузі виробництва продукції тваринництва.
Питання покращання якості та безпечності вітчизняної продукції тваринного походження як одного з основних показників, що характеризує рівень продовольчої безпеки держави, лежить у площині загальнодержавної аграрної політики, важливим завданням якої є створення дієздатної системи ідентифікації та реєстрації тварин. Останнім часом безпечності продуктів харчу¬вання в Україні приділяється особлива увага, оскільки здоров'я лю¬дини залежить від якості продуктів, які вона споживає. Ідентифікація тварин, що впроваджується на державному рівні, є одним із головних методів, які застосовують у світі з метою відслідкування походження тваринницької продукції від її виробництва протягом всього життя тварини до попадання на стіл споживачеві. Державна ідентифікація і реєстрація тварин прийнята багатьма країнами світу і Україна є однією з них.
Ідентифі¬кація - процес присвоєння тварині унікального іденти¬фікаційного номера з видачею паспорта та ветеринарної картки до нього. Реєстрація - внесення до Державного Реєстру тварин інформації про ідентифікованих тварин, їхні переміщення, власників, господарства та їх ветери¬нарно-санітарний стан.
Ме¬тою ідентифікації тварин є відслідковування шляху проход¬ження тваринної продукції всіх етапів її виробництва та постійний контроль за якістю і безпекою. Ідентифікація тварин дає можливість запровадити більш чіткий облік переміщень тварин, лікувальної роботи, досліджень та профілактичних щеплень. Кінцевою метою запровадження ідентифікації тварин є створення в Україні належної системи відслідкування походження та етикетування тваринницької продукції, що сприятимете забезпеченню населення України високоякісними та безпечними м’ясо-молочними продуктами, отриманню достовірної інформації про умови їх виробництва, підвищенню довіри споживача до якості продукції.
Відповідно до наказу Міністерства аграрної політики України від 17 вересня 2003 року №342 в Україні розпочато процес впровадження загальнодержавної системи ідентифікації та реєстрації тварин, при цьому на органи виконавчої влади покладені такі функції:
- по організації та виконанню робіт щодо запровадження системи ідентифікації і реєстрації великої рогатої худоби покладено - на державне підприємство "Агентство з ідентифікації і реєстрації тварин";
- контролю за дотриманням вимог ідентифікації і реєстрації тварин при переміщенні великої рогатої худоби з господарства в господарство, реалізацією молока та забоєм тварин на м’ясо - на Державну ветеринарну та фітосанітарну службу України та її територіальні органи;
- контролю за дотриманням вимог системи ідентифікації і реєстрації тварин при виробництві і реалізації племінних (генетичних) ресурсів - на Головну державну племіннну інспекцію.
Порядок державної реєстрації і ідентифікації сільськогосподарських тварин визначено як встановлену законодавством як зовнішню правозастосовну так і внутрішньоорганізаційну діяльність, яка знаходить свій прояв в впорядкованих в нормативному порядку діях органів виконавчої влади (органів місцевого самоврядування), або утворюваних цими органами організацій, установ чи закладів (посадових осіб цих органів), які спрямовані на реалізацію своїх повноважень, передбачених законами або підзаконними нормативними правовими актами, у взаємостосунках з не підлеглими їм фізичними і юридичними особами в галузі сільськогосподарського тваринництва.
Система ідентифікації і реєстрацій великої рогатої худоби в Україні на сьогодні є технологічно незавершеною: непроідентифіковане все наявне поголів’я, не ідентифікується молодняк, продовжуються переміщення та забій неідентифікованої худоби; реєстр тварин не містить інформації про все наявне поголів’я худоби, її переміщення та забій тварин. Стан державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду за дотриманням вимог щодо ідентифікації тварин під час їх переміщення тварин в Харківській області є недостатньо ефективним. До нагальних проблем запровадження загальнодержавної системи ідентифікації тварин в Україні належать недосконалість правового забезпечення процесу ідентифікації, відсутність зворотного зв’язку з населенням (власниками тварин); низький ступінь взаємодії органів виконавчої влади і місцевого самоврядування з питань ідентифікації та реєстрації тварин.
Розв’язання вищезазначених проблем в сучасних умовах можливе шляхом: усунення суперечностей в нормативно-правових документах; посилення співпраці агентів з органами місцевого самоврядування; підвищення рівня обізнаності населення; покращення взаємодії органів виконавчої влади і місцевого самоврядування з питань ідентифікації та реєстрації тварин; посилення ветеринарно-санітарного контролю та нагляду за дотриманням вимог щодо ідентифікації та реєстрації тварин.
З метою вдосконалення законодавства України з питань ідентифікації тварин необхідно ввести комплексну систему санкцій, що застосовуються при порушенні вимог ідентифікації та реєстрації тварин, зокрема рекомендуються такі варіанти законодавчих змін:
- включити статтю про ідентифікацію та реєстрацію тварин в Кодекс про адміністративні правопорушення та/або;
- внести зміни до Закону «Про ідентифікацію та реєстрацію тварин», включивши статтю про види правопорушень та види санкцій.
Вирішення проблеми низького охоплення поголів’я тварин ідентифікацією можливе за допомогою впровадження засад проектного менеджменту, що дозволяє підвищити ефективність діяльності Управлінь ветеринарної медицини щодо контролю за ідентифікацією тварин; охопити поголів’я ідентифікацією та реєстрацією; максимально наблизити послугу до споживача-власника тварини; з’ясувати основні причини відмови власників від ідентифікації; очистити Реєстр від відомостей про худобу, яка вибула; провести просвітницьку роботу з населенням щодо необхідності ідентифікації та реєстрації тварин.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Головко А. Проблеми якості засобів захисту тварин та фактори, що впливають на неї / А. Головко, В. Скрипник, Д. Мартиненко // Ветеринарна медицина України. - 2002. - №6. - с.20.
2. Гузенко Т. Загальнодержавна система ідентифікації і реєстрації тварин / Т. Гузенко // Тваринництво України. - 2007. - №1. - С. 10-13.
3. Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні” від 21 травня 1997р. №280/97 -ВР // Відомості Верховної Ради України. - 1997.- №24.
4. Закон України «Про ветеринарну медицину»: (Офіц.вид.).- К.:Ветінформ, 2002. - 43 с.
5. Закон України «Про ідентифікацію та реєстрацію тварин» від 4 червн. 2009 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2009.- №42. - Ст.635.
6. Лісовська А. Б. Проектний менеджмент на службі ідентифікації тварин / А. Б. Лісовська // Ветеринарна медицина. - 2010.- №7. - С.38.
7. Наказ Міністерства аграрної політики України «Положення про реєстр тварин» від 17 верес. 2003 р. №342 // Офіційний Вісник України.- 42 від 31.10.2003 - ст. 2236.
8. Наказ Міністерства аграрної політики України «Про запровадження ідентифікації і реєстрації свиней» від 31 груд. 2004 р. №497 // Офіційний вісник України. - 2005. - №4. - С. 341.
9. Правдюк А. Л. Організаційно-правові засади реєстрації і ідентифікації сільськогосподарських тварин: автореф. дис. канд. юр. наук: 12.00.07. - Київ, 2008. - 18 с.
10. Правдюк А. Л. Державна реєстрація і ідентифікація сільсько-господарських тварин в механізмі адміністративно-правового регулювання належної якості та безпеки продукції тваринництва / А. Л. Правдюк // Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О.Дідоренка. - 2008. - № 3. - С. 126-134.
11. Правдюк А. Л. Роль державної реєстрації сільськогосподарських тварин у забезпеченні якості продукції тваринництва : матеріали за IV междунар. науч. практ. конф. / А. Л. Правдюк ["Наука и образование - 2008"]. - София : "Бял Град-БГ" ООД, 2008.- Т. 9. - С. 31-35.
12. Правдюк А. Л. Удосконалення правового статусу органів, які здійснюють митний та прикордонний ветеринарний контроль та нагляд за станом сільськогосподарських тварин /А. Л. Правдюк // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності: зб. наук. праць. - 2008. - № 2. - С. 74-84.
13. Правдюк А. Л. Державна реєстрація сільськогосподарських тварин і розвиток галузі тваринництва / А. Л. Правдюк // Економіка АПК. - 2008.-№ 4. - С.98-103.
14.Саблук П.Т. Нова економічна парадигма формування стратегії національної продовольчої безпеки України в XXI столітті / П.Т. Саблук. - К.: ІАЕ УААН. -2001.- 94 с.
15. Сучасна аграрна політика України: проблеми становлення / За ред. П. Т. Саблука. - К.: ІАЕ УААН. - 662 с.
16.Чабанова Ю. В. Система трейсабільності як інструмент державного регулювання якості та безпеки тваринницької продукції / Ю. В. Чабанова / Актуальні проблеми державного управління: Збірник наукових праць. - Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ „Магістр”, 2006. - №1 (27). - С.86-91.
17. Capua I., Cattoli G., .Marangon, S., Bortolotti L. & Ortali G. Animal Identification Systems // Vet. Record.- 2002.- № 150.- Р. 223 -232.
18. Delomez X. Les pouvoirs de police en santé publique vétérinaire.- Lion: ENSV.- 2005.- 344 p.
19. European Union (EU) Scientific Committee on Animal Health and Animal Welfare (2003).Report of the Scientific Committee on Animal Health and Animal Welfare: http://europes.eu.int.
20. Food and Agriculture Organization of the United (2004). FAO, OIE & WHO Technical consultation on the Control of Animal health: http://www.fao.org