Чернівці. Другий день. Частина 2
Готові побачити ще трошки Чернівців?
Гайда!
Так от. Коли ми гуляли Університетом, зателефонував тато і сказав, що за 15 хвилин варто було б бути в центрі і послухати місцевих мотивів, що лунатимуть з ратуші. Тому ми забігли у старенький автобус (повірте, він був ДУЖЕ старим, - я таких не бачила 300 років уже). І за 7 хвилин були в самісінькому центрі.
Мали трошки часу, тож вирішили переглянути листівки, що купили дорогою до ЧНУ, і підписати ще кілька для тих, кому обіцяли.
Кілька секунд до 12-ї і на ратуші з'являється сурмач. Щодня опівдні (від 2004-го року) він віходить і на всі боки грає «А на тому боці, там живе Марічка...».
Далі за програм(к)ою був Чернівецький обласний краєзнавчий музей. Прочитали про нього у путівнику і вирушили оглядати.
Розташований він на вул. Кобилянської (центральна й пішоходна, - пам'ятаєте?)
Фотографій звідти у мене більше, ніж могло б уміститися сюди, тому лише обране.
Цей килим, до слова, вишитий хрестиком. Увесь. Угу.
Після музею камера почала сповіщати про те, що заряду вистачить не надовго. Тому знімали все підряд =)
Вірменська церква стрьомного рожевого кольору.
Якось раптово ми вийшли на цю алею. Я не знаю, що означає ця гарнезна рама, але театр в кінці алеї - Чернівецький академічний обласний український музично-драматичний театр ім. Ольги Кобилянської. Зліва - медичний університет.
На алеї купа троянд. Краса неймовірна!
А уже тут фотік сів =)
Власне, підзарядили його ми лише вдома. Гріх було б не показати наш вид з вікна у Чернівцях.
Наступним чек-поінтом був залізничний вокзал. Тому що звідти нас мав забрати наш бусик на Болгарію.
Всередині він дивний. Маленький, порожній і місцями - із присмаком ретро.
Наприклад, от. Це довідка. Я таку бачила вперше. Тиснеш кнопочку, а файли всередині перегортаються на потрібну сторінку.
Платформа - невелика. Там-таки кілька колій.
Хоча ззовні вокзал прекрасний.
Дещо згодом нам зателефонував гід і повідомив, що через українські дороги автобус затримається на кілька годин. Тому ми влаштували похід околицями вокзалу. Спочатку зайшли у пекельний гендель із назвою "Петрович", випили "Коли" і погигикали з контингенту. Я подумала: "Це ж прийде додому до когось таке нашпиговане пивом і горілкою щастя!". Далі був марш-кидок уверх вулицею.
До речі, ми встигли побачити якийсь комуністичний вісник на дерев'яних дошках (типу, ну, хоч безкоштовно нас почитайте!".
А потім повз них проходив дядечко і усі позривав. Такі от там свідомі громадяни.
За годинку ми повернулися до вокзалу. І ще дуже довго сиділи з речами на газоні напроти будівлі в очікуванні басу. Це було прикольно. І я постійно нервувала. Але тішило те, що наступного дня нас чекала Болгарія.
Гайда!
Так от. Коли ми гуляли Університетом, зателефонував тато і сказав, що за 15 хвилин варто було б бути в центрі і послухати місцевих мотивів, що лунатимуть з ратуші. Тому ми забігли у старенький автобус (повірте, він був ДУЖЕ старим, - я таких не бачила 300 років уже). І за 7 хвилин були в самісінькому центрі.
Мали трошки часу, тож вирішили переглянути листівки, що купили дорогою до ЧНУ, і підписати ще кілька для тих, кому обіцяли.
Кілька секунд до 12-ї і на ратуші з'являється сурмач. Щодня опівдні (від 2004-го року) він віходить і на всі боки грає «А на тому боці, там живе Марічка...».
Далі за програм(к)ою був Чернівецький обласний краєзнавчий музей. Прочитали про нього у путівнику і вирушили оглядати.
Розташований він на вул. Кобилянської (центральна й пішоходна, - пам'ятаєте?)
Фотографій звідти у мене більше, ніж могло б уміститися сюди, тому лише обране.
Цей килим, до слова, вишитий хрестиком. Увесь. Угу.
Після музею камера почала сповіщати про те, що заряду вистачить не надовго. Тому знімали все підряд =)
Вірменська церква стрьомного рожевого кольору.
Якось раптово ми вийшли на цю алею. Я не знаю, що означає ця гарнезна рама, але театр в кінці алеї - Чернівецький академічний обласний український музично-драматичний театр ім. Ольги Кобилянської. Зліва - медичний університет.
На алеї купа троянд. Краса неймовірна!
А уже тут фотік сів =)
Власне, підзарядили його ми лише вдома. Гріх було б не показати наш вид з вікна у Чернівцях.
Наступним чек-поінтом був залізничний вокзал. Тому що звідти нас мав забрати наш бусик на Болгарію.
Всередині він дивний. Маленький, порожній і місцями - із присмаком ретро.
Наприклад, от. Це довідка. Я таку бачила вперше. Тиснеш кнопочку, а файли всередині перегортаються на потрібну сторінку.
Платформа - невелика. Там-таки кілька колій.
Хоча ззовні вокзал прекрасний.
Дещо згодом нам зателефонував гід і повідомив, що через українські дороги автобус затримається на кілька годин. Тому ми влаштували похід околицями вокзалу. Спочатку зайшли у пекельний гендель із назвою "Петрович", випили "Коли" і погигикали з контингенту. Я подумала: "Це ж прийде додому до когось таке нашпиговане пивом і горілкою щастя!". Далі був марш-кидок уверх вулицею.
До речі, ми встигли побачити якийсь комуністичний вісник на дерев'яних дошках (типу, ну, хоч безкоштовно нас почитайте!".
А потім повз них проходив дядечко і усі позривав. Такі от там свідомі громадяни.
За годинку ми повернулися до вокзалу. І ще дуже довго сиділи з речами на газоні напроти будівлі в очікуванні басу. Це було прикольно. І я постійно нервувала. Але тішило те, що наступного дня нас чекала Болгарія.