Чернівці. Другий день. Частина 1
На ранок другого дня у Чернівцях ми вирішили дізнатися багацько. Головною метою було побачити Чернівецький національний університет ім. Юрія Федьковича, який я уже давно спогладала на листівках. Щойно ми вийшли з набитого, ніби банка з рибою, тролейбусу, побачили кілька красивостей.
Знайомтесь, Успенська греко-католицька церква. Збудували її у 1821 р.
Поруч із нею, на розі вулиць Руської й Садовського - пам'ятник Героям Буковинського куреня. Архангел Михаїл в українському строю зі списом та щитом в руках. На щиті написано: «Здобудеш Українську Державу, або згинеш у боротьбі за неї». У нижній частині пам'ятника - герб України, тризуб і дати: 1918, 1941, 1944.
Вулиці поруч із зазначеними вище пам'ятками - дуже мальовничі. Може, будиночки і не нові, але такі атмосферні!
Якось йшли-йшли і вийшли до вулиці, що лежить впритул до площі біля Ратуші.
Ратуша, до слова, потішила охайним фасадом із квіточками. Будівля із намальованими мужиками - художній музей. На жаль, до нього ми не потрапили.
Вулиця між Ратушею і музеєм.
Оу! А цей котик - взагалі окрема історія. Причепився до нас під час сніданку в одному з закладів. І сидів під столом, поки ми його не пригостили. Поїв. І пішов до іншого столу колядувати)))
Поснідавши, вирушили у бік університету. Навігатор сказав, що там недалечко. Ми повірили. Дорогою зустріли такий чудовий вхід до аптеки, що дуже довго фотографували його з різних боків.
А вулиця, якою ми йшли, виглядає так. Назву, чесно, не пам'ятаю. По-моєму, Головна.
На тій-таки Головній, біля крамнички "Букініст" - ціла купа інсталяцій. Довелося трошки пошукати в інтернеті, аби розповісти вам тут їхнє значення. Так от. Є такий художник Анатоль Федірко. І він робить дуже прикольні штуки на вулицях Чернівців. На фото нижче - кілька з цих мистецьких проектів. Металеві штуки з краном - частина арт-стільця для «пересічного українського електорату». Але для мене був цікавим не сам стільчик, як символи над ним. Тому стільчик потрапив до кадру частково. Далі - більше.
Бачите черевички? Це - Луї Вітон. Справжній. І саме ці черевички - пам'ятник Юлії Тимошенко.
А цей сімейний портрет із філіжанкою на ланцюжку - пам'ятник Арсенію Яценюку.
А тут, ясно, Андрухович. Виглядає це все дуже символічно. Ага =)
Нижче по вулиці - подарунок уродженця Чернівців Яна Табачника (це той, що з баяном) до 600-річчя міста (2008р.). І, щоб ви розуміли рівень, це бронзове творіння рук Церетелі. А напис "Моєму рідному місту" зроблений вісьмома мовами (українською, румунською, російською, німецькою, польською, угорською, англійською та на івриті).
Це - римо-католицький Костел Воздвиження Святого Хреста - перший мурований храм чернівецького середмістя. Зводити його почали у 1787 році. Тривав цей процес 27 років. Кажуть, у будівельників того часу, як і у декого з їхніх нащадків, руки росли не з того місця, тому у костьолу двічі падала вежа. А, ну і ще він горів раз. Кажуть, у ньому стоїть орган. Але ми не бачили, бо всередину не заходили.
Потішили ще дуже такі от іменні люки. Слухайте, ну такі красиві вони! І, головне, не помилишся ніколи, в якому ти місті =)
Чернівці розташовані якось так дивно, що постійно маєш то підійматися вгору, то спускатися донизу. Так і гуляєш весь день.
Догуляли ми, власне, до покажчика на, цитую, "Буковинський університет". Ну, і вирішили, що це - той самий університет. Але, щойно побачили його, зрозуміли, що помилилися.
Хоч поруч із ним побачили цікавезну об'яву.
Ну, і вирушили шукати той університет, що треба =) А вулиці продовжили тішити. Трояндами.
А потім я побачила його. Ні, не так - ЙОГО! І одразу ледь не заплакала від захвату (у властивій мені манері =)). ВІН - це Чернівецький Національний університет імені Юрія Федьковича (колишня Резиденція православних митрополитів Буковини). І хоча кажуть, що вхід на територію для не-студенів закладу платний, нам із Сергієм якось пощастило. І ми спокійнісінько пройшли всередину.
Неперевершене там усе. Буквально кожен куточок території. І все так вишукано!
Там-таки є Семінарська церква Трьох Святителів. Кажуть, тут проводять служіння студенти-теологи. Усе там так гарно! Кожна цеглинка, плиточка - все-все.
Ми навіть зайшли всередину одного з корпусів. Знову ж таки без жодних перепон. Я не знаю, як можна вчитися, коли навколо тебе така краса! І аудиторії там великі і світлі. І багато-багато гарного! Я б, мабуть, усі лекції сиділа із розкритим ротом і оглядалася навкруги, розглядала все навкруги =)
Власне, коли ми трошки все подивилися, дуже захотіли подати документи на вступ. Щоправда, зі спеціальностями не визначилися)
Коли уже закінчували гуляти територією ЧНУ, зателефонував тато і сказав, що о 12 на Ратушу вийде сурмач. І гратиме музику. Ми подивилися на годинники. Було за 15 хв. дванадцята. Тому швиденько стрибнули у автобус і поїхали слухати сурмача. Але про це уже буде у другій частині звіту про другий день у Чернівцях. Як, власне, і про музей, до якого ми завітали. Тому не пропустіть. І дякую, що прочитали.