Емігрант побачив світ. Частина П'ята. Поморіє
Більшість нашої відпустки ми провели у чарівному місті Поморіє. Фотографій назбиралася купа, я обрала сотню кращих. Хотіла розбити звіт на дві частини, але вирішила все ж не робити цього. Тому витратьте трошки вашого часу і подивіться на цю красу!
Поморіє - місто, розташоване на півострові, що видається в море приблизно на 5 км. Його населення - близько 15 тисяч. Місто має таку розвинену інфраструктуру, що я щодня не припиняла дивуватися. Щодня комунальні служби щось роблять. Вішають дорожні знаки, прибирають, наносять розмітку. Але про це - пізніше.
Перше, що ми побачили у Поморії був наш готель. Приїхали ми точно на вечерю, тому з дороги зайшли до номеру, лишили речі і пішли їсти.
Так виглядав наш номер. Спочатку я була розчарована. Мовляв, невеликий і вапщє. Але у підсумку лишилася абсолютно задоволеною, як, власне, і Сергій. До речі, болгарським будинкам і готелям властиві величезні вікна.
Такий вид відкривався з балкону. І це було круто - наші вікна було зовсім не видно з вулиці.
А так виглядала вулиця з великого вікна.
Готель було завжди видно з будь-якої точки старого міста, тому заблукати, наприклад, мені, людині із топографічним кретинізмом, було майже неможливо.
Просто біля готелю була місцева читальня. Наскільки я зрозуміла, це і виставкова зала, і кіно, і театр. Тут протікає культурне життя міста. Наприклад, коли ми були там, ми застали виставку картин, виставу і Яворові Дні, присвячені болгарському поету Пейо Яворіву (був дуже талановитий, але мав важку долю і вкоротив собі віку).
Через дорогу від готелю було море. Спокійне і прозоре. Більша частина цього боку півострова використовується як док та пристанище для човнів (про них я розповім у окремій частині звіту).
Центральна площа міста вдень була не надто заповнена людьми. Вночі, повірте, починалися такі двіжняки, що було аж не по собі :) Купа генделів, ресторанів місцевої кухні, луна-парк і музика до середини ночі. При тому, що Поморіє вважають класним курортом саме для відпочинку із дітьми.
На площі - така церква. Дзвони звучали щодня о 7-30 та 16-30. Всередині вона дуже розкішно убрана.
Навпроти церкви - пам'ятник борцям за визволеня Болгарії.
Поморійські вулички дуже приємні, охайні і без жодного натяку на людське свинство. Біля кожного будинку - смітник та купа горщиків із квітами-пальмами. І ніхто не тирить, не ламає і не кидає сміття у горщики.
Місця для парковки тут займають пластиковими пляшками із водою. Кумедно :)
Єдине, що напрягало перші кілька днів - це болгарська традиція увічнювати пам'ять померлих родичів, розвішуючи на деревах, воротах, дверях подібні об'яви. Болгари вірять, що якщо розповісти про свою втрату людям, то біль буде не таким пекучим. Якщо ж в домі траур - на ворота вішають чорний бант.
В один із днів ми пішли на інший кінець півострова. Там також багато готелів, човнів, пляжів, ресторанчиків та така капличка десь в половину мого зросту. Святого Миколая болгари вважають своїм покровителем.
Мініатюра "Сірьожа і хвилі".
Ну, і я, звісно.
Також бачили на одному із хвильорізів величезний дерев'яний хрест. Якби там не відбили табличку, я знала, що це. Але, якщо вірити інтернету, це - загиблим морякам.
Море. Багато моря.
Вхід на болгарські пляжі - вільний, утім за користування усякими ніштяками типу парасольок і шезлонгів доведеться заплатити. Для тих, хто платити не хоче, є так звані "фрі-зони". Тут можна розташовуватися зі своїми підстилками і парасолями. До, речі, на пляжі були рятувальники. Вони ж по сумісництву збирали плату за користування платними послугами. Ну, і вирішували, можна сьогодні купатися чи ні. Якщо вивішували зелений прапорець - можна, жовтий - можна, але із обережністю, червоний - ні, або знаходитись у воді не глибше за рівень коліна.
До речі, із собачками не можна.
На одному із будинків бачили таку штуку. Вона нам каже: "Обережно, зверху падають предмети, тому перейдіть на іншу сторону вулиці".
Це пост про море, тому от вам знову багато моря :)
А це - Набережна біля нашого готелю. Та чистина, де гуляють люди. Тут розташовується казино і величезний танцювальний клубєшнік. Із паркуванням на вузьких вуличках б'ються встановленням помаранчевих обмежувачів.
Уся набережна - у ліхтарях, ослонах, пальмах та квітах.
Є навіть пам'ятник чайці.
Та дельфінам:
Ця набережна(її нижчий рівень) ще цікава тим, що бетонні лавки, що встановлені вздовж, розмальовані місцевими митцями.
А це, власне, той спуск у воду, що був встановлений по нашому приїзді.
Усе тут працює на туриста. Усі розваги, усі ціни, ресторани, їжа, вино - усе роблять для того, аби люди лишали якомога більше грошей. І повірте, ціни не йдуть у жодне порівняння із захмарними Кримськими. Ставлення тут також інше.
Оу, знайшли, до речі, вулицю імені мене майже =)
Дуже смішили, до речі, деякі назви і слова болгарською. Так, Вінні Пух називається Мечо Пухом, а ще у них є такий собі Зайо Байо =)))
Поморіє славиться своїми лікувальними грязями, а ще - озером, де видобувають сіль. Одного дня ми вирішили туди прогулятися.
Тут навіть є музей солі. Якому цьогоріч виповнилося 10 років, до речі. Але йшли ми пізно, і музей не працював. Зато не озеро подивилися. Красиве, але штиняє так, що дихати неможливо =))) А там поблизу - живуть люди і стоїть дуже козирний готель.
До музею солі не потрапили, зате зайшли до Історичного. Два поверхи має. Історичні знахідки (місто має багату історію, було засноване греками у V ст. до н.е. під назвою Анхіалос, яку зберігало до 1934 року), картини, цікаві деталі побуту. Ми ще потрапили на привозну експозицію з не пам'ятаю, якого міста, присвячену видобутку трояндової олії. Класно! Ми не просили навіть, але працівник музею старанно намагалась ламаною російською розповісти про все, що викликало у нас хоч маленьку увагу. Дуже сподобалось!
У Поморії користуються як громадським транспортом, так і автомобілями, велосипедами і цими незрозумілими девайсами. Аби воно їхало нормально, усі пасажири мають крутити педальки.
Перші 4 дні море було ласкавим і прозоро-блакитним. А потім здійнявся вітер і за ніч наніс водорості. А ще за кілька днів і взагалі море "з'їло" метрів 20 берега =) У такі дні ми купалися на іншому боці півострова.
Такою дорогою ми йшли від моря до готелю. Хвилин 5. Максимум - 7. Місто продовжує розбудовуватись.
А так виглядає автостанція. Поморіє має дуже зручне розташування. 10 хвилин - до аеропорту Бургас, 15 - до Бургаса, 15 - до Несебара. Автобуси ходять регулярно, куди захочеш - Созополь, Золоті Піски, Несебар, Бургас - всюди. І виключно відповідно до графіка.
Ще у Поморії є садочок і дитяча кухня. На офіційному сайті, ми дивилися, розписане щоденне меню. Ми б так їли! =)
Зліва - садочок, справа - базар і якийсь місцевий будинок культури.
Ціни на смаколики - смішні і дуже приємні. Так, персики коштували у межах 10 гривень, хочу у Дніпрі їхня ціна не падала на той час нижче 35.
Ми знайшли чудову вагітну продавчиню, у якою усі дні купували ягоди та фрукти =)
У цьому магазині жив папуга =)
А цей кіоск з'явився біля нашого готелю за кілька днів до від'їзду. І це - туристичний інформаційний центр, щоб ви розуміли рівень.
Це - також стояло біля готелю.
Так віглядали, до речі, більшість ресторанчиків зранку =)
А оця будівля, як виявилося, найкращий у місті готельний комплекс. Таке собі місто у місті. Розкішно.
Один із видів транспорту тут - такі карети. І о, диво, коні не розкидують гівно по вулицях, як це робиться у нас, адже усі фєкальки збираються у мішечок під хвостом. Естетично і без бруду. Усі картеи, до речі, мають свій номер і навіть окремий паркінг.
Ввечері ми ходили ласувати місцевими смаколиками - цацою, мідіями, креветками і іншими дарами моря =) Знайшли біля пляжу класний ресторанчик, там і відпочивали. Міліції на вулицях не було, утім повсюди камери. Та і жодних тагілів не бул якихось. Люди з усієї Європи абсолютно мирно співіснували. А скільки там українців! Ніби, я не їхали з Батьківщини!) Був у Поморії і місцевий Сашко Лірник) Точніше, модифікований Сашко Лірник)) Під фанеру він управляв маріонетками, показував малечі казок, а його капелюшок ніколи не був порожнім - вдячна публіка залюбки віддячувала грошима.
Ну, і наприкінці - кілька романтичних фотографій =))
Дякую усім, хто витримав це насилля фотографіями)) Далі розповім про нашу екскурсію до Несебару. Міста, яке входить до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО) Гей! Ви ще не втомилися читати?)
Поморіє - місто, розташоване на півострові, що видається в море приблизно на 5 км. Його населення - близько 15 тисяч. Місто має таку розвинену інфраструктуру, що я щодня не припиняла дивуватися. Щодня комунальні служби щось роблять. Вішають дорожні знаки, прибирають, наносять розмітку. Але про це - пізніше.
Перше, що ми побачили у Поморії був наш готель. Приїхали ми точно на вечерю, тому з дороги зайшли до номеру, лишили речі і пішли їсти.
Так виглядав наш номер. Спочатку я була розчарована. Мовляв, невеликий і вапщє. Але у підсумку лишилася абсолютно задоволеною, як, власне, і Сергій. До речі, болгарським будинкам і готелям властиві величезні вікна.
Такий вид відкривався з балкону. І це було круто - наші вікна було зовсім не видно з вулиці.
А так виглядала вулиця з великого вікна.
Готель було завжди видно з будь-якої точки старого міста, тому заблукати, наприклад, мені, людині із топографічним кретинізмом, було майже неможливо.
Просто біля готелю була місцева читальня. Наскільки я зрозуміла, це і виставкова зала, і кіно, і театр. Тут протікає культурне життя міста. Наприклад, коли ми були там, ми застали виставку картин, виставу і Яворові Дні, присвячені болгарському поету Пейо Яворіву (був дуже талановитий, але мав важку долю і вкоротив собі віку).
Через дорогу від готелю було море. Спокійне і прозоре. Більша частина цього боку півострова використовується як док та пристанище для човнів (про них я розповім у окремій частині звіту).
Центральна площа міста вдень була не надто заповнена людьми. Вночі, повірте, починалися такі двіжняки, що було аж не по собі :) Купа генделів, ресторанів місцевої кухні, луна-парк і музика до середини ночі. При тому, що Поморіє вважають класним курортом саме для відпочинку із дітьми.
На площі - така церква. Дзвони звучали щодня о 7-30 та 16-30. Всередині вона дуже розкішно убрана.
Навпроти церкви - пам'ятник борцям за визволеня Болгарії.
Поморійські вулички дуже приємні, охайні і без жодного натяку на людське свинство. Біля кожного будинку - смітник та купа горщиків із квітами-пальмами. І ніхто не тирить, не ламає і не кидає сміття у горщики.
Місця для парковки тут займають пластиковими пляшками із водою. Кумедно :)
Єдине, що напрягало перші кілька днів - це болгарська традиція увічнювати пам'ять померлих родичів, розвішуючи на деревах, воротах, дверях подібні об'яви. Болгари вірять, що якщо розповісти про свою втрату людям, то біль буде не таким пекучим. Якщо ж в домі траур - на ворота вішають чорний бант.
В один із днів ми пішли на інший кінець півострова. Там також багато готелів, човнів, пляжів, ресторанчиків та така капличка десь в половину мого зросту. Святого Миколая болгари вважають своїм покровителем.
Мініатюра "Сірьожа і хвилі".
Ну, і я, звісно.
Також бачили на одному із хвильорізів величезний дерев'яний хрест. Якби там не відбили табличку, я знала, що це. Але, якщо вірити інтернету, це - загиблим морякам.
Море. Багато моря.
Вхід на болгарські пляжі - вільний, утім за користування усякими ніштяками типу парасольок і шезлонгів доведеться заплатити. Для тих, хто платити не хоче, є так звані "фрі-зони". Тут можна розташовуватися зі своїми підстилками і парасолями. До, речі, на пляжі були рятувальники. Вони ж по сумісництву збирали плату за користування платними послугами. Ну, і вирішували, можна сьогодні купатися чи ні. Якщо вивішували зелений прапорець - можна, жовтий - можна, але із обережністю, червоний - ні, або знаходитись у воді не глибше за рівень коліна.
До речі, із собачками не можна.
На одному із будинків бачили таку штуку. Вона нам каже: "Обережно, зверху падають предмети, тому перейдіть на іншу сторону вулиці".
Це пост про море, тому от вам знову багато моря :)
А це - Набережна біля нашого готелю. Та чистина, де гуляють люди. Тут розташовується казино і величезний танцювальний клубєшнік. Із паркуванням на вузьких вуличках б'ються встановленням помаранчевих обмежувачів.
Уся набережна - у ліхтарях, ослонах, пальмах та квітах.
Є навіть пам'ятник чайці.
Та дельфінам:
Ця набережна(її нижчий рівень) ще цікава тим, що бетонні лавки, що встановлені вздовж, розмальовані місцевими митцями.
А це, власне, той спуск у воду, що був встановлений по нашому приїзді.
Усе тут працює на туриста. Усі розваги, усі ціни, ресторани, їжа, вино - усе роблять для того, аби люди лишали якомога більше грошей. І повірте, ціни не йдуть у жодне порівняння із захмарними Кримськими. Ставлення тут також інше.
Оу, знайшли, до речі, вулицю імені мене майже =)
Дуже смішили, до речі, деякі назви і слова болгарською. Так, Вінні Пух називається Мечо Пухом, а ще у них є такий собі Зайо Байо =)))
Поморіє славиться своїми лікувальними грязями, а ще - озером, де видобувають сіль. Одного дня ми вирішили туди прогулятися.
Тут навіть є музей солі. Якому цьогоріч виповнилося 10 років, до речі. Але йшли ми пізно, і музей не працював. Зато не озеро подивилися. Красиве, але штиняє так, що дихати неможливо =))) А там поблизу - живуть люди і стоїть дуже козирний готель.
До музею солі не потрапили, зате зайшли до Історичного. Два поверхи має. Історичні знахідки (місто має багату історію, було засноване греками у V ст. до н.е. під назвою Анхіалос, яку зберігало до 1934 року), картини, цікаві деталі побуту. Ми ще потрапили на привозну експозицію з не пам'ятаю, якого міста, присвячену видобутку трояндової олії. Класно! Ми не просили навіть, але працівник музею старанно намагалась ламаною російською розповісти про все, що викликало у нас хоч маленьку увагу. Дуже сподобалось!
У Поморії користуються як громадським транспортом, так і автомобілями, велосипедами і цими незрозумілими девайсами. Аби воно їхало нормально, усі пасажири мають крутити педальки.
Перші 4 дні море було ласкавим і прозоро-блакитним. А потім здійнявся вітер і за ніч наніс водорості. А ще за кілька днів і взагалі море "з'їло" метрів 20 берега =) У такі дні ми купалися на іншому боці півострова.
Такою дорогою ми йшли від моря до готелю. Хвилин 5. Максимум - 7. Місто продовжує розбудовуватись.
А так виглядає автостанція. Поморіє має дуже зручне розташування. 10 хвилин - до аеропорту Бургас, 15 - до Бургаса, 15 - до Несебара. Автобуси ходять регулярно, куди захочеш - Созополь, Золоті Піски, Несебар, Бургас - всюди. І виключно відповідно до графіка.
Ще у Поморії є садочок і дитяча кухня. На офіційному сайті, ми дивилися, розписане щоденне меню. Ми б так їли! =)
Зліва - садочок, справа - базар і якийсь місцевий будинок культури.
Ціни на смаколики - смішні і дуже приємні. Так, персики коштували у межах 10 гривень, хочу у Дніпрі їхня ціна не падала на той час нижче 35.
Ми знайшли чудову вагітну продавчиню, у якою усі дні купували ягоди та фрукти =)
У цьому магазині жив папуга =)
А цей кіоск з'явився біля нашого готелю за кілька днів до від'їзду. І це - туристичний інформаційний центр, щоб ви розуміли рівень.
Це - також стояло біля готелю.
Так віглядали, до речі, більшість ресторанчиків зранку =)
А оця будівля, як виявилося, найкращий у місті готельний комплекс. Таке собі місто у місті. Розкішно.
Один із видів транспорту тут - такі карети. І о, диво, коні не розкидують гівно по вулицях, як це робиться у нас, адже усі фєкальки збираються у мішечок під хвостом. Естетично і без бруду. Усі картеи, до речі, мають свій номер і навіть окремий паркінг.
Ввечері ми ходили ласувати місцевими смаколиками - цацою, мідіями, креветками і іншими дарами моря =) Знайшли біля пляжу класний ресторанчик, там і відпочивали. Міліції на вулицях не було, утім повсюди камери. Та і жодних тагілів не бул якихось. Люди з усієї Європи абсолютно мирно співіснували. А скільки там українців! Ніби, я не їхали з Батьківщини!) Був у Поморії і місцевий Сашко Лірник) Точніше, модифікований Сашко Лірник)) Під фанеру він управляв маріонетками, показував малечі казок, а його капелюшок ніколи не був порожнім - вдячна публіка залюбки віддячувала грошима.
Ну, і наприкінці - кілька романтичних фотографій =))
Дякую усім, хто витримав це насилля фотографіями)) Далі розповім про нашу екскурсію до Несебару. Міста, яке входить до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО) Гей! Ви ще не втомилися читати?)