ОбєщанНий кошьчул у Поділлі
Отож, їхали ми, їхали удвох на вєліках з fishandy... Почався дощ, причому - раптово. Гадаю, якщо б не задощило, ми б костел таки втратили з поля зору.
Таке миле село Поділля (давня назва - Сарники Долішні), Сарники Середні та Сарники Верхні становили колись одне поселення, яке відоме у джерелах принаймні з І половини ХV ст. Зараз заледве може похвалитися не те що достатком, але й кількістю жителів. Мешканців настільки мало, що навіть розібрати старий свинарник на цеглу нема кому. По цій же причині костел врятований від плюндрування, але не від руйнування часом.
Кількість римо-католиків Нижніх Сарників у 1885 році становила понад три сотні. У 1896-1900 роках у селі було збудовано завдяки родини Мицельських за проектом архітектора Альфреда Броневського мурований костел, який в 1901 році освятили під титулом Непорочного Зачаття Пресвятої Марії (храм мав один готичний дерев’яний вівтар). Поруч спорудили також муровані дзвіницю та три дзвони та парафіяльний будинок.
Типово, що за радянської влади тут розміщувався склад-агроцех (про це ще й зараз нагадують пуделка під розсаду), наос костелу зповерховано навпіл, гарні видовжені вікна позагачувані дошками, але подекуди ще видніються залишки старих вітражів (дуже фрагментарно), зайти можна через ліву ризницю, права - замурована, але обмурівка вже падає, тому вона підперта кимось просто дерев‘яним брусом. Поруч розміщено якісь колгоспні будівлі, де були заперті собаки, сильно гавкучі.
Наприкінці 90-х років колишню святиню повернули громаді місцевих римо-католиків, які мали би приступити до її ремонту. В силу певних обставин цього не сталося. Дзвіниця та будинок парафії, як прекрасно видно зі світлин, не збереглися.
«Вітражна роза» без вітражу, в дошках. Нижче, над порталом, зяє тріщина.
Вид на абсиду.
Бачимо, що конха вже виставила ребра й здружилася з березою.
Протікання конхи, гарні нервюри.
Настил для 2-го поверху.
Роза зсередини. Стяжки.
Аркові портали.
Склепіння високо. Під ним - аццкій ультрамарин.
Наостанок - архівне фото.
Географічна прив’язка:
N 49° 16,6012
E 24° 43,8782
Таке миле село Поділля (давня назва - Сарники Долішні), Сарники Середні та Сарники Верхні становили колись одне поселення, яке відоме у джерелах принаймні з І половини ХV ст. Зараз заледве може похвалитися не те що достатком, але й кількістю жителів. Мешканців настільки мало, що навіть розібрати старий свинарник на цеглу нема кому. По цій же причині костел врятований від плюндрування, але не від руйнування часом.
Кількість римо-католиків Нижніх Сарників у 1885 році становила понад три сотні. У 1896-1900 роках у селі було збудовано завдяки родини Мицельських за проектом архітектора Альфреда Броневського мурований костел, який в 1901 році освятили під титулом Непорочного Зачаття Пресвятої Марії (храм мав один готичний дерев’яний вівтар). Поруч спорудили також муровані дзвіницю та три дзвони та парафіяльний будинок.
Типово, що за радянської влади тут розміщувався склад-агроцех (про це ще й зараз нагадують пуделка під розсаду), наос костелу зповерховано навпіл, гарні видовжені вікна позагачувані дошками, але подекуди ще видніються залишки старих вітражів (дуже фрагментарно), зайти можна через ліву ризницю, права - замурована, але обмурівка вже падає, тому вона підперта кимось просто дерев‘яним брусом. Поруч розміщено якісь колгоспні будівлі, де були заперті собаки, сильно гавкучі.
Наприкінці 90-х років колишню святиню повернули громаді місцевих римо-католиків, які мали би приступити до її ремонту. В силу певних обставин цього не сталося. Дзвіниця та будинок парафії, як прекрасно видно зі світлин, не збереглися.
«Вітражна роза» без вітражу, в дошках. Нижче, над порталом, зяє тріщина.
Вид на абсиду.
Бачимо, що конха вже виставила ребра й здружилася з березою.
Протікання конхи, гарні нервюри.
Настил для 2-го поверху.
Роза зсередини. Стяжки.
Аркові портали.
Склепіння високо. Під ним - аццкій ультрамарин.
Наостанок - архівне фото.
Географічна прив’язка:
N 49° 16,6012
E 24° 43,8782