Каунас
До Каунаса ми приїхали під вечір третього прибалтійського дня.
Це друге за розмірами місто Литви видалося напрочуд милим. Що говорити, якщо тут є замок, прекрасні готичні костели, ратуша, нестримні води рік Нямунас (Неман) і Неріс.
Внаслідок такого розташування в минулому Каунас мав важливе стратегічне і торгове значення. Тут були жорстої бої хрестоносців, відповідно споруджували і руйнували замки як литовці, так і Тевтонський орден. До наших днів дожив (і слава богу) лише один замок князів Литовських.
Існує така легенда заснування Каунаса. Свою назву місто отримало від імені сина Даугерутіса та Мільди (була хранительницею Священого вічного вогню). Даугерутіса й хранительницю ховав від злої мачухи священик в печері за вогнищем, на якому їх повинні були спалити за те, що поки вони була зайняті сексом один одним, Священий вогонь погас. Їх син Каунас якраз і заснував місто на місці, де вільнюська ріка Неріс впадає в Неман. Литовський історик Томас Баранаускас зазначає, що ця легенда - суміш різних фактів. Даугерутіс взятий з хронік Генріха Латвійського, Мільда була вигадана Т.Нарбутом в 19 столітті. Каунас - трансформація Кунаса, сина Палемона з Литовських літописів 16 ст., все це сплетено в чудну фантазію не раніше 20 століття.
Загалом, «легендарний» бардак. Я так і не зрозумів, що там в основі насправді було.
Отож, почнемо дивитися на місто, а не теліпатися в невідомих історіях фантазерів.
Каунаський замок.
Замок був побудований в кінці 13 ст. для відбиття армій хрестоносців. Це був перший литовський оборонний оплот, який став важливою частиною оборонної системи міста. Навколо замку сформувалися послення, які виросли в прескрасне місто.
Перша згадка про замок лине аж в 1030 рік, коли він був зруйнований тими ненависними хрестоносцями. Ясне діло, його потім перебудовували пітсоттищ декілька раз, а в 1408 році (після присвоєння магдебурського права) він втратив статус гуртожитка, де товклося купа люду, зброї й худоби. Після цього народ звалив мешкати на площу, замок існував уже суто фіґурально.
Колись він був шляхетним велетнем, а сьогодні виглядає ось так!
Цитата. «Міста литовці не побачили. Зате на мисі, між ріками Неманом і Вілією, височів новий замок.
…Над воротами фортеці чорнів хрест. На вежі розвівався прапор німецького ордена.
Німці побудували фортецю місяць тому. За вісім тижнів вони спорудили такого велета. Рибалки розказували, що сам великий магістр із величезним військом охороняв тих, хто будував замок. Мулярів, ковалів і теслів нагнали сюди без ліку. Шістдесят тисяч чоловік і вісімдесят тисяч коней. Боги, чи можливо це?! Німці хвалилися, що трокський князь Вітовт подарував їм землю, де стоїть замок. Вони назвали замок Маріенвердер, що значить півострів Пресвятої діви Марії. А які навколо викопані рови, насипані вали!.. Зле тепер буде литовцям, ох як зле! Такий був давній звичай німецьких лицарів: побудувати замок на чужій землі, скорити жителів, ще і ще будувати замки, усе глибше вгризаючись у землю сусіда».
Так виглядає замок з іншого боку. У тій вежі зараз музей.
Біля руїн замку бачимо церкву св. Григорія (Георгія).
Вертаємося в центр міста. На площу біля ратуші.
Ось яка вона!
Панорамка ратуші!
Її часто називають «Білим лебедем». Зафрахтували місце у 1542 році, де тісно спліталося все: готика, пізнє бароко, ранній класицизм. Ми вже бачимо модель 1771-1780 років.
Ось поруч уже видно катедральну базиліку апостолів Петра і Павла.
Підходимо ближче. Читаємо: єдиний литовський готичний костел, побудований в XV столітті в стилі базиліки.
Слова тут зайві.
Оргáн.
Не знаєте, як виглядає Прибалтика?!
Починайте формувати зорові образи: шпильчастий храм + площа + бруківка + ліхтар.
Церква Пресвятої Трійці.
Пам’ятник. Просто і без ...самі знаєте чого.
Будинок Перкунаса.
Будинок було зведено в кінці ХV - на початку XVI століття купцями общини Ганза. Ця будівля, споруджена в стилі пізньої готики, одна з найоригінальніших та граціозних візитівок Литви. Назву будинок отримав на початку ХІХ століття, в період романтизму.
Поряд уже видніється костел Вітаутаса Великого.
Єдине місце на цьому березі, звідки його можна сфоткати. І то панорамно, і то о цій порі - ХДР.
Всередині досить благенько. Зате абсидна частина має чітко виражені нервюри! Ух!
Арко-портал!
Помічаємо табличку з відміткою найвищого рівня води.
Виходимо на берег Немунаса (Неман). Міст Вітовта Великого (Алексотський).
Скажу відверто: цю церкву Гертруди ми заледве знайшли в закапелках, перетормосили всіх перехожих, поблукали по дрібних вуличках, позаглядали в шпарки. Вона стала для нас ще більш вартісною через це.
Вона дуже глибоко схована в двориках Старого міста.
Дали ми потопали нашими ніжками на пішохідку Алеї Свободи (1,7 км). Там вже починається сучасний вир міста.
Фонтанчики.
Гарна така «стометрівка». Особливо коли знаєш, що до відправки автобуса залишилося 7 хвилин, а йти реально - 15 хв.
Променад у пришвидшеному темпі.
Вдалині так і манить костел Арх. Миколая (Собор).
Який антураж! Неовізантійський стиль. Робота російського архітектора. 1895 рік.
У цій прекрасній вечірній знемозі блаженні види для нас!
З вуст збігає остання усмішка - прощай!
У пожарищі неба засинає місто!
*Замість доречного тут епілога*
...Вокруг тебя запела тишина,
И чистым солнцем сумрак озарился,
И мир на миг один преобразился,
И странно изменился вкус вина...
Анна Ахматова
Це друге за розмірами місто Литви видалося напрочуд милим. Що говорити, якщо тут є замок, прекрасні готичні костели, ратуша, нестримні води рік Нямунас (Неман) і Неріс.
Внаслідок такого розташування в минулому Каунас мав важливе стратегічне і торгове значення. Тут були жорстої бої хрестоносців, відповідно споруджували і руйнували замки як литовці, так і Тевтонський орден. До наших днів дожив (і слава богу) лише один замок князів Литовських.
Існує така легенда заснування Каунаса. Свою назву місто отримало від імені сина Даугерутіса та Мільди (була хранительницею Священого вічного вогню). Даугерутіса й хранительницю ховав від злої мачухи священик в печері за вогнищем, на якому їх повинні були спалити за те, що поки вони була зайняті сексом один одним, Священий вогонь погас. Їх син Каунас якраз і заснував місто на місці, де вільнюська ріка Неріс впадає в Неман. Литовський історик Томас Баранаускас зазначає, що ця легенда - суміш різних фактів. Даугерутіс взятий з хронік Генріха Латвійського, Мільда була вигадана Т.Нарбутом в 19 столітті. Каунас - трансформація Кунаса, сина Палемона з Литовських літописів 16 ст., все це сплетено в чудну фантазію не раніше 20 століття.
Загалом, «легендарний» бардак. Я так і не зрозумів, що там в основі насправді було.
Отож, почнемо дивитися на місто, а не теліпатися в невідомих історіях фантазерів.
Каунаський замок.
Замок був побудований в кінці 13 ст. для відбиття армій хрестоносців. Це був перший литовський оборонний оплот, який став важливою частиною оборонної системи міста. Навколо замку сформувалися послення, які виросли в прескрасне місто.
Перша згадка про замок лине аж в 1030 рік, коли він був зруйнований тими ненависними хрестоносцями. Ясне діло, його потім перебудовували пітсоттищ декілька раз, а в 1408 році (після присвоєння магдебурського права) він втратив статус гуртожитка, де товклося купа люду, зброї й худоби. Після цього народ звалив мешкати на площу, замок існував уже суто фіґурально.
Колись він був шляхетним велетнем, а сьогодні виглядає ось так!
Цитата. «Міста литовці не побачили. Зате на мисі, між ріками Неманом і Вілією, височів новий замок.
…Над воротами фортеці чорнів хрест. На вежі розвівався прапор німецького ордена.
Німці побудували фортецю місяць тому. За вісім тижнів вони спорудили такого велета. Рибалки розказували, що сам великий магістр із величезним військом охороняв тих, хто будував замок. Мулярів, ковалів і теслів нагнали сюди без ліку. Шістдесят тисяч чоловік і вісімдесят тисяч коней. Боги, чи можливо це?! Німці хвалилися, що трокський князь Вітовт подарував їм землю, де стоїть замок. Вони назвали замок Маріенвердер, що значить півострів Пресвятої діви Марії. А які навколо викопані рови, насипані вали!.. Зле тепер буде литовцям, ох як зле! Такий був давній звичай німецьких лицарів: побудувати замок на чужій землі, скорити жителів, ще і ще будувати замки, усе глибше вгризаючись у землю сусіда».
Так виглядає замок з іншого боку. У тій вежі зараз музей.
Біля руїн замку бачимо церкву св. Григорія (Георгія).
Вертаємося в центр міста. На площу біля ратуші.
Ось яка вона!
Панорамка ратуші!
Її часто називають «Білим лебедем». Зафрахтували місце у 1542 році, де тісно спліталося все: готика, пізнє бароко, ранній класицизм. Ми вже бачимо модель 1771-1780 років.
Ось поруч уже видно катедральну базиліку апостолів Петра і Павла.
Підходимо ближче. Читаємо: єдиний литовський готичний костел, побудований в XV столітті в стилі базиліки.
Слова тут зайві.
Оргáн.
Не знаєте, як виглядає Прибалтика?!
Починайте формувати зорові образи: шпильчастий храм + площа + бруківка + ліхтар.
Церква Пресвятої Трійці.
Пам’ятник. Просто і без ...самі знаєте чого.
Будинок Перкунаса.
Будинок було зведено в кінці ХV - на початку XVI століття купцями общини Ганза. Ця будівля, споруджена в стилі пізньої готики, одна з найоригінальніших та граціозних візитівок Литви. Назву будинок отримав на початку ХІХ століття, в період романтизму.
Поряд уже видніється костел Вітаутаса Великого.
Єдине місце на цьому березі, звідки його можна сфоткати. І то панорамно, і то о цій порі - ХДР.
Всередині досить благенько. Зате абсидна частина має чітко виражені нервюри! Ух!
Арко-портал!
Помічаємо табличку з відміткою найвищого рівня води.
Виходимо на берег Немунаса (Неман). Міст Вітовта Великого (Алексотський).
Скажу відверто: цю церкву Гертруди ми заледве знайшли в закапелках, перетормосили всіх перехожих, поблукали по дрібних вуличках, позаглядали в шпарки. Вона стала для нас ще більш вартісною через це.
Вона дуже глибоко схована в двориках Старого міста.
Дали ми потопали нашими ніжками на пішохідку Алеї Свободи (1,7 км). Там вже починається сучасний вир міста.
Фонтанчики.
Гарна така «стометрівка». Особливо коли знаєш, що до відправки автобуса залишилося 7 хвилин, а йти реально - 15 хв.
Променад у пришвидшеному темпі.
Вдалині так і манить костел Арх. Миколая (Собор).
Який антураж! Неовізантійський стиль. Робота російського архітектора. 1895 рік.
У цій прекрасній вечірній знемозі блаженні види для нас!
З вуст збігає остання усмішка - прощай!
У пожарищі неба засинає місто!
*Замість доречного тут епілога*
...Вокруг тебя запела тишина,
И чистым солнцем сумрак озарился,
И мир на миг один преобразился,
И странно изменился вкус вина...
Анна Ахматова