Старий Петер
Цю споруду не знає хіба що лінивий турист. Вона неабияк вигідна: чудовий вигляд на Марієнпляц можливий тільки звідтіля. Церква святого Петра (St. Peter) побудована на найвищій точці Старого міста. Як не дивно з вигляду, споруда є найпершим публічним місцем у Мюнхені. Базиліку звели в ХІІ столітті як частину тегернзеївського монастиря (саме він дав назву місту, бо Mönchen - це монахи).
У 1181 році Отто І Віттельсбах наказав розширити цю романську церкву. Результат освятив Отто фон Фрайзинґ.
Повноцінний вид можливий тільки здалеку.
Мені пощастило побачити зверху.
У 1278-1294 році першобудову замінили на нову готичну церкву. Пізніше (XIV ст.), після пожежі, сильно зруйновану церкву відбудували, дві башти замінили на одну. Після цього церква пройшла по епатах бароко (XVII ст.) та рококо (XVIII ст.). Ліпнину всередині церкви виготовив Йоган Баптист Циммерман (відомий нам з розповідей про Візкірхе) та інші скульптори.
Найкраще змішання стилів видно позаду, з Віктуалієнмаркту.
Вхід уже функціонально не працює.
Знаменита башта «Старий Петер» (Alter Peter) має 8 циферблатів, 7 дзвонів та галерею, на якій люблять бувати туристи. Хоча й наче це не музей, але за вхід платити потрібно: 2 євро дорослі, 1 євро - пільговий. За ці гроші доведеться здолати 306 сходинок та піднятися на висоту 56 метрів з 91 можливих. Це досить добра точка для зйомки.
Карл Валентин, музей імені якого знаходиться в бічній вежі Ізартору, пожартував, чому саме вісім циферблатів: «Для того, щоб вісім чоловік могли одночасно звірити свої дзиґарі».
Оглядова площадка, на якій завжди людно.
Із вершечку можна побачити різні красоти.
Внутрішнє убранство визначається пишнотою, багатством та накадженістю. Можливо, коли ви потрапите туди, не буде стільки ладану з кадильниць, але треба готуватися до найгіршого.
Це не якість погана, це кіптява та різке світло.
Більшість бічних капел закриті ґратами, збоку - інформлистівки в платному вигляді. Можна прочитати і покласти на місце, сподіваючись на запам’ятовування. По нефу кружляє охоронець і щось охороняє.
По правому боці головного нефа.
У боковому нефі.
Ще правіше, в одній із каплиць.
Десь там же.
Головний вівтар увінчаний статуєю Святого Петра (1492) роботи Еразмуса Грассера. Навколо апостола поставали Отці церкви (1732), які виготовив Егід Квірін Асам. Священники спрямували зір на святого, у руках тримають закриті книжки.
На фігурі Петра знаходиться папська тіара. Коли папа помирає, капелюшок знімають і кладуть набік, по інавгурації - одягають знову.
Здалеку просто якась жовта мішанина.
Для такого великого вівтаря Петро та Отці виглядають ганебно дрібними.
Серед реліквій церкви у лівому бічному нефі - свята Мундіція, мощі якої знаходяться в церемоніальному саркофазі та представлені на загал публіці. У правому бічному нефі деякі залишки св. Гоноратуса. Роздивитися дещо заважають ґрати, але я зміг навіть сфотографувати. Останки святих раніше зберігалися в катакомбах.
Свята Мундіція має навіть очі.
Череп та деякі кістки св. Гоноратуса.
На хорах встановлено п’ять фігур (1517) роботи Яна Полака, які зображають сцени з життя Святого Петра.
Орган.
Петро з теслярським інструментом.
Із алебардою.
Ісус переобтяжений короною та серцем на ланцюжку.
Хрест, що знаходився на верхів’ї церкви в середині ХІХ століття, був сильно погнутий. За легендою, саме чорт так познущався над металічним символом віри. Насправді недолугі інженери примостили його проти течій постійно дмучого західного вітру, в результаті чого відбулося згинання металічної опори та переміщення на 45 см. Загрозлива ситуація з хрестом загрожувала неминучому падінню комусь на голову. Щоб унеможливити справдність закону всесвітнього тяжіння згори вниз, король Людовік ІІ (автор Нойшвантайну) провів реставрацію «Старого Петера».
Зовні такі ось надгробки.
Місцями - страхітливі.
25 серпня 1876 року під час святкування дня народження та дня ангела Людовіка ІІ, якийсь бляхар заліз на башту, виголосив тост за здоров’я короля та жбурнув скляну посудину з вежі вниз. Нещасна склянка гепнулась об бруківку й залишилася цілою. Її підібрали та поклали зберігатися до кімнати церковних цінностей.
Летіла та шклянка звідси.
У 1181 році Отто І Віттельсбах наказав розширити цю романську церкву. Результат освятив Отто фон Фрайзинґ.
Повноцінний вид можливий тільки здалеку.
Мені пощастило побачити зверху.
У 1278-1294 році першобудову замінили на нову готичну церкву. Пізніше (XIV ст.), після пожежі, сильно зруйновану церкву відбудували, дві башти замінили на одну. Після цього церква пройшла по епатах бароко (XVII ст.) та рококо (XVIII ст.). Ліпнину всередині церкви виготовив Йоган Баптист Циммерман (відомий нам з розповідей про Візкірхе) та інші скульптори.
Найкраще змішання стилів видно позаду, з Віктуалієнмаркту.
Вхід уже функціонально не працює.
Знаменита башта «Старий Петер» (Alter Peter) має 8 циферблатів, 7 дзвонів та галерею, на якій люблять бувати туристи. Хоча й наче це не музей, але за вхід платити потрібно: 2 євро дорослі, 1 євро - пільговий. За ці гроші доведеться здолати 306 сходинок та піднятися на висоту 56 метрів з 91 можливих. Це досить добра точка для зйомки.
Карл Валентин, музей імені якого знаходиться в бічній вежі Ізартору, пожартував, чому саме вісім циферблатів: «Для того, щоб вісім чоловік могли одночасно звірити свої дзиґарі».
Оглядова площадка, на якій завжди людно.
Із вершечку можна побачити різні красоти.
Внутрішнє убранство визначається пишнотою, багатством та накадженістю. Можливо, коли ви потрапите туди, не буде стільки ладану з кадильниць, але треба готуватися до найгіршого.
Це не якість погана, це кіптява та різке світло.
Більшість бічних капел закриті ґратами, збоку - інформлистівки в платному вигляді. Можна прочитати і покласти на місце, сподіваючись на запам’ятовування. По нефу кружляє охоронець і щось охороняє.
По правому боці головного нефа.
У боковому нефі.
Ще правіше, в одній із каплиць.
Десь там же.
Головний вівтар увінчаний статуєю Святого Петра (1492) роботи Еразмуса Грассера. Навколо апостола поставали Отці церкви (1732), які виготовив Егід Квірін Асам. Священники спрямували зір на святого, у руках тримають закриті книжки.
На фігурі Петра знаходиться папська тіара. Коли папа помирає, капелюшок знімають і кладуть набік, по інавгурації - одягають знову.
Здалеку просто якась жовта мішанина.
Для такого великого вівтаря Петро та Отці виглядають ганебно дрібними.
Серед реліквій церкви у лівому бічному нефі - свята Мундіція, мощі якої знаходяться в церемоніальному саркофазі та представлені на загал публіці. У правому бічному нефі деякі залишки св. Гоноратуса. Роздивитися дещо заважають ґрати, але я зміг навіть сфотографувати. Останки святих раніше зберігалися в катакомбах.
Свята Мундіція має навіть очі.
Череп та деякі кістки св. Гоноратуса.
На хорах встановлено п’ять фігур (1517) роботи Яна Полака, які зображають сцени з життя Святого Петра.
Орган.
Петро з теслярським інструментом.
Із алебардою.
Ісус переобтяжений короною та серцем на ланцюжку.
Хрест, що знаходився на верхів’ї церкви в середині ХІХ століття, був сильно погнутий. За легендою, саме чорт так познущався над металічним символом віри. Насправді недолугі інженери примостили його проти течій постійно дмучого західного вітру, в результаті чого відбулося згинання металічної опори та переміщення на 45 см. Загрозлива ситуація з хрестом загрожувала неминучому падінню комусь на голову. Щоб унеможливити справдність закону всесвітнього тяжіння згори вниз, король Людовік ІІ (автор Нойшвантайну) провів реставрацію «Старого Петера».
Зовні такі ось надгробки.
Місцями - страхітливі.
25 серпня 1876 року під час святкування дня народження та дня ангела Людовіка ІІ, якийсь бляхар заліз на башту, виголосив тост за здоров’я короля та жбурнув скляну посудину з вежі вниз. Нещасна склянка гепнулась об бруківку й залишилася цілою. Її підібрали та поклали зберігатися до кімнати церковних цінностей.
Летіла та шклянка звідси.