Фрайзинґ (Freising)
Верхньобаварське містечко Фрайзинґ (Freising) нічим особливим зараз не вибивається з усієї кількості баварських глибинок, мощених бруківкових вулиць великих райцентрів чи затишних малих кутків самого Мюнхена. Чогось такого, щоб побачити і ахнути - там нема. Але історію та генезис має багатющі. Такий собі осколок, який застряг на шляху між столицею Баварії та Ландсхутом. Провінційність наче зупинилася там у своєму розвитку, законсервувалася на найкращій стадії свого онтогенезу. Спеціально, щоб хоч чимось порадувати туриста. А вже люди далі - постаралися: і кафешки, і магазинчики, і маркти, і ярмарки. Ну, словом, тільки йдіть сюди. Маєте час, квапитеся, але хоч ногою ступіть на фрайзинґську землю.
Фрайзинґ вітає.
Фрайзинґ - одне з найдавніших поселень Баварії, стає в недовгому часі релігійним центром раннього Середньовіччя. І до зараз містечко є важливим єпархіальним центром. У монастирі, який лежить на пагорбі, були написані найдавніші історичні документи слов’янською мовою: 900-1200 рік. Зараз ці палімпсести зберігаються в Баварській державній бібліотеці в Мюнхені.
Сучасна метушня.
Початки Фрайзинґа загубилися давно в мороці історії. Археологічні знахідки стараються цей морок якось розвіяти, обстежуючи черепки колишнього поселення на Домберґу (соборний пагорб). Неперервність заселень цієї місцини потягнулася у кельтсько-римські часи аж до ранньосередньовічного містечка Фріґізінґа (Frigisinga). А далі нитки порвалися, черепків більше нема.
На центральній алеї триває ярмаркова суєта суєт.
А далі - архітектурний бут.
Дерева, люди, вулиці, мости.
Або кафешки.
Або супокійна тиша умиротвореного провулку.
У книжках історії для учнів 7-го класу Фрайзинґ 8-го століття постає уже як баварське пфальцгерцогство. Ну любили велику Германію ділити то на провінції, то на кантони, то на ланди, то на пфальци. Що їм вдієш? Звідти й ландгерцоги, пфальцгерцоги та інші язиколомні титули.
Колона Діви Марії на Марієнпляц.
Щоб мати церковну приналежність, запрошує Агілофінґер Теодо до пфальцорту Фрайзинґ мандрівного єпископа Корбініна, який почав тут свою службу з 720 року. За його вимоги було збудовано дві церкви на двох домінуючих пагорбах міста. Корбініан став першим єпископом міста, засновником єпископату Фрайзинґа, хоча й канонічні установи та єпископське місце було в 739 році застовблене Боніфатіусом. Хто там кого переміг славою і як - для мене загадка. Коротше, Кобріан тут зараз головний.
Нині святий Корбініан вважається патроном єпархіальної дієцезії Мюнхена і Фрайзинґа. Його атрибут - ведмідь. Згідно легенди, святий ніс свою валізу через Альпи, раптом його кінь впав насмерть, тоді святий побачив ведмедя, якому наказав допомогати нести важку ношу. Зараз ведмедів просто катастрофічно багато у Фрайзинґу: починаючи від герба міста до будь-якого перехрестя. Таке нашестя ведмедів просто лякає.
На ратуші є зображення св. Баварії та св. Корбініана.
Далі й далі розвивася Фрайзинґ від місця пфальцгерцога до резиденції єпископа.
Будівля Баварського двору.
У 996 році кайзер Отто ІІІ надає місту торгівельне право. Це означало щоденні ринки, які сприяли заселенню низів Бурґберґа і Домберґа ремісниками і крамарями. Місто перетворювалося на бюргерське поселення. Буржуазія не мала на місто такого впливу, як, скажімо, в Реґенсбурзі й Ауґсбурзі, тут й далі панував єпископат. Домберґ понад століття залишався чільним керуючим органом, номінуючи Фрайзинґ як «церковне місто». Історики й зараз наполягають на перейменуванні його саме на цю назву.
Каплиця на міському цвинтарі.
Середні віки виводять на подіум цілий ряд єпископських персоналій, які свій вплив поширювали не тільки на місто, але й на політику імперії, тусуючись в тісних кругах з кайзерським двором. Серед еліти того часу на вершині стояв Otto von Freising, внук кайзера Генріха IV та дядько кайзера Фрідріха Барбаросси. Він був упорядником відомих історичних праць, що сприяло присвоєнню йому особливого титулу "mons doctus". Назва титулу народилася саме у Фрайзинґу, а потім поширилася імперією.
Десь у провулках.
Будівельною посвіткою Середньовіччя постає романський собор з його вражаючою криптою ( що таке крипта) та відомими колонами з бестіями. Готика внесла свої корективи, дещо видозмінивши собор. Поруч з собором розташувався скрипторій та соборна школа. Найкращі манускрипти зараз можна спогледіти в баварській державній бібліотеці Мюнхена. Крипта, на жаль, під час моєї візиції була закрита.
Собор з єпископською резиденцією.
Територія було фортечно захищена. Східні ворота (1479 рік) - свідок цього.
Одна з бестій усередині собору. Але найосновніші - у крипті.
Фрайзинґ залишався найважливішим та центральним місцем у баварському передальп’ї, між римськими містами Ауґсбурґом, Зальцбурґом, Реґенсбурґом. Ймовірно, переломна дата його історії - це 1158 рік - заснування Мюнхена. Стрімкий розвиток Мюнхена випереджав економічне та політичне життя усіх дрібних містечок. Герцоги Баварії - родина Віттельсбахів - все більш пристально стали спостерігати з пожадливістю за Фрайзинґом. Адже єпископ тоді вважався не тільки отцем дієцезії, але мирським управителем мінідержави в державі. З раннього часу Фрайзинґ поширював свій вплив на деякі території аж до Австрії та Словенії. Єпископ мав безпосереднє підпорядкування імператору, а також отримував титул імперського князя. Саме така добра родословна почала з 16 століття цікавити Віттельсбахів, які старалися дочок і синів одружувати і женити на єпископських дітях. Не завжди, але це вдавалося.
Подвір’я архієпископства. Панорама-розлітайка.
Дієцезія.
У постсередньовічні часи особливої уваги заслуговують культурні та художні заслуги деяких особливо енергічних архиєпископів. Вайт Адам фон Гепект (1618-1651) золотою монетою заманював митців попрацювати на благо його єпископату: велика вівтарна картина «Апокаліпсисна жінка» була замовлена у Рубенса в Антверпені. За Йогана Франца Екхера (1696-1727) відомі брати Асами надали середньовічному собору вигляду, якого вимагало 18 століття. До ювілею єпископства у 1724 році бенедиктинський отець Карл Мейхельбек опрацював велику фрайзинзьку історичну книгу «Historia Frisingensis» (Історія Фрізінґи). Сьогодні цей твір розцінюється як перша сучасна книга на теренах німецького католицизму, яка містить чітко виражену історичну свідомість єпископського Фрайзинґа.
Усередині собору, на диво, дуже барокова атмосфера, чого не скажеш про зовнішню суворість.
Автор - Рубенс.
1802-1803 рік відзначився скасуванням духовного панування та експропріацією церковних володінь Баварією. Відтоді колишня княжа єпископська столиця стала маленьким провінційним містечком у новому королівстві. Резиденція єпископа була перенесена до Мюнхена і стала називатися архієпископство «Мюнхен и Фрайцинг».
Церква св. Георга. Найдоступніший ракурс.
Церква св. Георга. Вид при підйомі на Домберґ.
Доволі молода ратуша (1904 рік).
Кам’янички.
Фонтан.
Просто шматок вулиці.
У ХІХ столітті у Фрайзинґ прийшла нарешті технологізація та індустріалізація: 1858 рік - залізниця, 1875 рік - машинізована броварня Штайнекер, 1899 рік - фабрика моторів Шлютера. Фабрика Шлютера з двома характерними баштами та оригінально обладнаними залами представляє собою нині цікавий індустріальний пам’ятник 20-х років ХХ століття.
Башти тої самої індустбудівлі.
Індустріальне дитя - млин.
У порівнянні з іншими містами, друга світова війна залишила заледве помітний слід на місті.
Пам’ятник жертвам війни.
Сьогодні, на початку ХХІ століття, Фрайзинґ залишається й далі містом з великою історією, містом з визначними пам’ятниками архітектури та мистецтва. Воно й далі носить неофіційну назву «духовне місто», друге по єпархіальній величині, з регіональними навчальними закладами, дієцезіальним музеєм (найбільша в Німеччині колекція церковного мистецтва).
Найзручніший транспорт. Не тільки у Фрайзинґу.
Хочу передати привіт усім френдам, хто дочитав до кінця.
Р.S. Деякі приколи Фрайзинґа.
Убивця крокодила.
Свинний наїздник.
