Deutsches Museum: Verkehrszentrum. Halle 1
Покинувши зал №2, потрапляємо в останній зал німецького музею транспорту, який чомусь називається залом №1, є сумішшю різних транспортних засобів, так само розкиданих впереміж між собою. Тут вже немає паровозів (виключення - єдиний представник при вході), зате багато автомобілів та мотоциклів, які визнано належать до вуличного транспорту. Також є окремі представники метро, трамваїв та швидкісних наземних вагонів.
Вхід у зал нагадує транспортний армагедон.
Також є навчальний світлофор для дітей, на якому батьки показують, як вірно треба переходити вулицю. Усе відбувається у вигляді гри, проте з навчальною метою.
Щоб не мати у звіті різнобою машина-мотоцикл-мотоцикл-машина-вагон, я впорядкував експонати за їх видами. Ну і за роком випуску, що дає можливість прослідкувати за розвитком технічності транспортної галузі.
Отож, почнемо огляд.
У текстах подекуди для уникнення тавтологій вживається слово фарцойг, яке є кириличним написанням німецького Fahrzeug - транспортний засіб. В українській мові не вживаєтсья і введене персонально мною для цього фотозвіту.
Спочатку розглянемо мотоцикли.
Leon Bollee Dreiradwagen. 1896.
Одномісна відносно пасажира трьохколісна повозка. Леон Боле належав до піонерів французького автомобілебудування. У 1895 році він збудував "Voiturette", названий трьохколісником, пізніше послідували чотирьохколісники.
De Dion-Bouton Quadracycle. 1899.
Поряд з трьохколісними велосипедами фірма Де Діон-Бутон почала випускати в 1900 році на світ божий чотирьохколісні сувалки, місце пасажира на яких було розміщено на передній осі, спереду від водія.
DKW-Lomos Sesselrad. 1922.
Ломос з кріслом та маленькими колесами, низькою посадкою став прабатьком мотороллерів. Він був випущений в 1920 році відомою фабрикою мотоциклів Зшопауер. Фірма його представила як дешевий, зручний «автомобіль» з телескопічною підвіскою та кріслом.
BMW R 57. 1928.
Для Другої Світової фірма БМВ постачала дві принципово різні моделі: тревел- та гоночні мотоцикли. Вони відрізнялися потужністю, надійністю та ціною. У технічному плані різниця була ще й в приводах (SV-мотор i OHV-мотор).
Victoria V 99 N "Fix". 1941.
Моторний велосипед Вікторія Фікс є одним з нечисленних мотоциклів, який після закінчення Другої Світової війни продовжував випускатися для цивільних цілей. Фірма Вікторія була в 20-х роках найбільшим відомим виробником моделей мотоциклів. Після того, як у воєнні роки були потрощені усі їх заводські приміщення, в 1946 році почалася програма виробництва нових мотоциклів, які отримали у назві префікс Фікс.
Progress "Strolch" 175. 1954. (справа, синій з червоними сідушками).
Фірма Прогрес, яка була відома як виробник мотоциклетного причандалля, у 1954 році випустила мотороллер «Штрольх», який одразу було запущено в серійне виробництво.
Duerrkopp Diana TS 175. 1960.
Мотороллер «Діана», власної конструкції Дюркоппа, належав до найбільших ролерів 50-х років. Він міг розвивати швидкість до 95 км/год, вміщував резервне колесо, подвійну сідушку, місце для пакунків та протитуманний ліхтар.
IWL SR 59 "Berlin". 1961.
Поширений в ГДР мотороллер фірми VEB Людвігсфельд. SR означає Штадтроллєр (міський роллер).
Kreidler "Florett". 1961.
Флоретт довгий час залишався коньком фірми Крайдлєр. Його дизайн у 50-х роках залишався улюбленим як для цивільних мотоциклів, так і для спортивних моделей.
Motorfahrrad Velosolex, Typ 3800. 1968.
Французька фірма Велосолєкс, яка на ринку з 1946 року, випустила 5 млн. моторних велосипедів, доволі простих у керуванні та відносно не дорогих. Заповнила таким чином французький ринок мотопедів. Одноциліндровий двохтактний мотор з повітряним охолодженням на мопеді швидко полюбився покупцям.
Vespa Rally 200 Electronic. 1977.
Один з 6 мільйонів випущених італійських моторолерів «Веспа» отримав свою назву Електрік внаслідок електричної системи запалювання. Історія Веспи почалася в 1946 році, коли концерн Піаггіо почав шукати нову марку легкого, простого і економного транспортного засобу, який міг би мати попит за межами Італії.
Також у музеї можна побачити, як спрацювала захисна подушка при аварії на сучасних мотоциклах.
А ось це - майстерня по ремонту покришок, коліс, велосипедів та мопедів з манекенами-робітниками.
Тепер свою увагу подаруємо повозкам та каретам, фаетонам, кебам та всякому колісному з підвісками транспорту.
Пращури карет.
Hansom Cab. 1890.
Двохколісний, дуже маневрений кеб належав до значимих дрожок (невеличкий двохмісний віз на ресорах) ХІХ століття. Дрожки були попередниками сучасного таксі. Кеб Хансома використовувався в англійських великих містах майже ціле століття. Конструкція 1834 року належить британському архітектору Йозефу Хансому та механіку Джону Хапманну. Модернізація середини ХІХ століття лондонського парку завдячує передусім цьому одноконному кебу. Практично 2/3 дрожок того часу були моделями Хансома.
Кучер сидів на високому ящику дистанційно позаду від пасажирів. Підвищене сидіння сприяло кращому огляду дорожнього руху. Пасажири кричали йому крізь відкритий дах ціль, куди вони хотіли потрапити (наприклад, Бейкер-Стріт 223 б). Суцільне гумове покриття коліс робило поїздку відносно тихою на лондонських бруківках.
Stadtcoupé. 1890.
Легкий одно- або двохкінний закритий екіпаж - улюблений вуличний транспортний засіб ХІХ століття. Маленькі колеса робили екіпаж легким в управлінні, на додачу до гальмування коня Коуп мав також колодкове гальмо на колесах.
Daimler Riemenwagen. 1895.
Ця ремінна повозка навіть в час його виробництва виглядала технічно ненормальною. Але, як не дивно, невелике число випущених моделей зробило виробника відомим в Англії та США.
Opel-Patentwagen "System Lutzmann". 1899.
Сконструйована Ф. Лутцманом модель автівки співпала з початком нової ери машинобудування Опеля. Об’єднавши спільні зусилля, вони разом вивели на світ ось це транспортне дитя. Щоб отримати ліцензію на випуск, машину довелося 65 (!) разів переробляти та вдосконалювати. І їздила вона так само повільно, як і електромобіль Бакера - 20 км за годину.
Mobile Dampfwagen. 1900.
Поруч з електричними та бензиновими фарцойгами, у США широко поширення набули парові повозки. Вони були надійними, тихохідними та легкими у керуванні. Недоліком був хіба що невеличкий кілометраж - 45 км - після якого потрібно було зробити вимушену зупинку для водяного охолодження.
Benz Ideal. 1901.
Бенц Ідеал став переробленою моделлю Бенц Вело, технічно не оновленою, проте міцною та надійний в роботі. Підвісний двигун, ремінний привід та дерев’яна рама були в 1901 вже застарілими. Тому варто було б мотор зробити спереду. Під захисним ковпаком спереду натомість розміщувалася цистерна з водою для охолодження двигуна. Однак зручність та надійність призвела до виходу Бенца у 1900 році до найвпливовіших автомобілевиробників.
Ley Motorwagen "Loreley" 6/10. 1907.
Лореляй став перший фарцойгом фабрики машин Рудольфа Лея в Арнштаті (Тюрінгія). У 1900 році деякі дрібні фірми злилися в автомобільний концерн Лей. Лореляй була маленькою, легкою тезешкою, яку можна було придбати за зниженою ціною, дитинкою Р. Лея. Пізніше він об’єднав привід напряму з мотором (що було на той час у практиці тільки фірмою Адлєр /див. зал №2/). Оскільки фарцойг завжди перевозив купу багажу та валіз своїх власників, його постійно переробляли в цьому напрямку. Тому ні про які спортивні використання вже не могло бути й мови.
Elekrowagen Baker Electric. 1908.
Фірма Бакер Мотор Фегіклс належала до великих виробників електромобілів, які мали широке використання в 1900 році в США.
Електрік Бакера навряд чи був швидшим від звичайного велосипеда, проте ним було дуже легко керувати. Ця модель мала попит у практикуючих автомобілістів, а також у жінок. Електромобілі належали переважно до міського транспорту, оскільки для подорожей абсолютно не були розраховані: заряду батарей вистачало від сили на 50 км. Випуск моделі припинився в 1918 році, коли ринок заполонили бензинові моделі Форда.
Тепер черга дійшла до автомобілів. Їх тут теж до кольору, до вибору. Нові машини я навіть не фоткав. А сенс?!
Дещо з сучасних марок.
Таксі-таксі, вєзі-вєзі!..
Hanomag 2/10 "Komissbrot". 1925.
Критики про цей автомобільчик склали ганебну співалочку: "Ein bisschen Blech, ein bisschen Lack, und fertig ist der Hanomag" (трошки бляхи, трохи лаку і готовий Ганомаґ). Незважаючи на народну назву автомобіля "rollende Komissbrot" (армійський хліб на колесах), внаслідок певних досягнень у спорті Ганомаґ все ж знайшов свого покупця.
Одноциліндровий мотор, розміщений ззаду, передавав рух через плаваючий у масляній ванні ланцюг. Щоб стабілізувати корпус при зупинці (модель була позбавлена болотного кожуха та підніжки), присобачили з боку пасажира (зліва) лише одну дверцю (на фотці видно, що з музейною метою відрізали якраз цей бік). Руль був справа.
Виробництво тривало з 1924 по 1928 рік (16 000 штук).
Bugatti Coupé Typ 40. 1928
Двохмісний міський закритий екіпаж з відкидною додатковою сидушкою належить до найменших автомобілів ельзаської фірми Бугатті, відомої передовсім спортивними та класу люкс автомобілями. Визначальною рисою усіх бугатті став підковоподібний радіатор.
Austro Daimler "ADR". 1928.
Цей автомобіль класу люкс коштував не мало не багато - 14 500 ДМ У ньому руль так і залишився справа, як цього вимагали правила правостороннього руху Австрії 30-х років. Виробництво припинилося в 1934 році.
Adler Standard 6 S. 1928.
Ця модель виробника Адлєра (стибрили конструкцію крайслера)використовувалася для розвезення товарів, таксування, а також як поліцейське авто. У 1927-28 рр. Клемон Стінер на Адлєр Штандарті здійснив навколосвітню подорож.
Opel 1.2 l. 1935.
Плаваюча модель Опеля постійно конкурувала з Фольсвагеном, намагаючись бути першою серед народних автівок. Усього було продано 100 000 штук до 1939 року (стоп виробництва). Після перелому війни змушений був Опель випускати моделі для військових цілей.
DKW F1 Roadster. 1931.
Маленький і дешевий ДКВ Ф1 (коштував усього 1658 ДМ) був представником першої успішної серії автомобілів з переднім приводом.
Шеф цієї моделі - Йорген Расмуссен задумався над доцільністю старих підходів до використання заднього приводу з карданним валом. Переднім привід, яким він обладнав авто, робив машину легкою, знижував витрати на виробництво та покращував стійкість на дорогах. Сьогодні привід спереду ввійшов за правило.
Mercedes-Benz 370 S "Mannheim". 1932.
Просуваючи проект Фердінанда Порше, Ганс Нібель у 1929 році представив модель мерса з назвою Маннгайм, яка означала місце його виробництва. Перероблений з варіанта лімузина і двохпасажирного кабріолета. Ціна теж була трохи висока (13 тис. ДМ), і це при тому, що модель не була надто швидкою у класі SS (суперспорт) - лише 115 км/год, а скорше брала верх за показником репрезентативності.
Steyr Typ 50 "Baby". 1936.
Власна розробка Карла Єншке мала 4-циліндровий двигун спереду, термосифонне охолодження та новий вид легкого кузова. 4 персони могли насолоджуватися їздою при 90 км/год, що в той час було дуже високим показником швидкості. Ціна 4500 шилінгів все одно залишалася високою.
Сitroёn Typ 11 BL "Traction Avant". 1938.
Найбільший європейський виробник автомобілів Сітроен представив перший персональний автомобіль з кузовом Трекшн Евант. Перваги автомобіля своїй публіці Сітроен демонстрував у вигляді фільму про штучно створені аварії (попередник нинішніх креш-тестів). Іноваційна новинка 1938 року мала торсіонну підвіску та передній привід. Продані 700 000 тисяч штук за 23 роки зробили Трекшн Евант легендою французького автомобілебудування.
VW Standart Limousine. 1950.
Довгий час цей фольксвагеновський автомобіль носив назву «Жук». Самі ж бо бачите чому.
Практично без всяких цяцьок та декораційних прибамбасів, з крендельоподібними вікнами - був просто стандартним лімузином. Мотор в в нього впихнули від «плаваючого автомобіля» (ну того, що міг під водою плавати) потужністю 25 кс. Продукція 1946-1953 років була виконана в сірому або чорному кольорах. У 1948 році лімузин коштував 5300 рейхмарок (4800 дойчмарок). До 1957 року ціна була знижена до 3790 ДМ.
Dreiradlieferwagen "Goliath" GD 750. 1953.
Хоча Борґвард і згорнув своє виробництво персональних авто, у Бремені ним було засновано філіал, який спеціалізувався на виготовленні трьохколісних автомобілів для розвозки товарів (логістік-авто). Голіфа-750 був невеличким грузовичком для малого господарства, цілком позбавлений новизни, проте з високою рентабельністю. Ідея трьохколісника корінням сягає 1920-х років. На відміну від свого конкурента "Tempo", привід у Голіафа було заднім. Недоліком стала легке перевертання на кривих ділянах дороги.
Messerschmitt KR 175. 1954.
Цього пуцвірка сконструював авіаінженер Фрітц Фенд у 1953 році - році масової моторизації Німеччини. Роллермобіль на трьох колесах міг умістити тільки 2 пасажирів, а розганявся до 80 км/год. Захист від вітру і снігу з плексигласу спричинив народну назву "Schneewittchensarg" (саркофаг Снігурочки).
Lloys LP 400. 1954.
Обтягнутий шкірою кузов бременського Ллойда належить до борґвардської категорії автомобілів. У миру носив назву «Лейкопластирна бомбаЦЦ. Уміщував 4 пасажира, які свій багаж змушені були закидувати через задню сидушку в багажний відсік - дверки багажника не було!
BMW "Isetta" 250. 1957.
Цей жучок виготовлено за зразком італійського Ісетта, проте фірмою БМВ (спочатку називався "Motocoupe"). Ісетта в силу свого малого розміру, посадки спереду (кермо та арматура так само відкривалися разом з дверкою) став швидшим автомобілем, ніж його італійський колега. Визначальними були також великі прожектори.
NSU-Fiat 600 "Jagst". 1957.
Маленький фіатовий автомобільчик став шлягером експорту в повоєнні роки. Чотирьохмісний, витривалий, з довгим строком служби.
Zündapp Janus 250. 1958.
Янус був смішним і гротескним автомобільчиком 50-х років, в якому пасажири сиділи спина в спину. Виробником дешевого й легкого автомобіля був Цюндапп (його мотоцикли ви мали змогу бачити в залі №2).
Borgward P 100 Limousine. 1960.
Цей автомобіль був квіткою фірми Борґвард, яка закрилася в 1961 році. Така собі переробка моделі «Ізабела» в п’ятимісне з пневматичною підвіскою авто.
Renault 4 L ("R 4"). 1962.
Рено Р 4 мало у Франції в час тотальної моторизації таке ж значення, як і VW-жук в Німеччині. Представлений автомобіль був перший вихідцем з серії фарцойгів цього типу. Визначальною прикметою були металічні стиковані штанги спереду на ззаду. Використовувався як персональна автівка зі зручною відкидною багажною дверкою.
NSU Spider. 1964.
Це авто, вперше обладнане роторно-поршневим двигуном, відоме також під назвою «Ванкєль-Спайдер».
Glas "Goggomobil" T 250. 1964.
Гоггомобіль належить до найвідоміших дрібнокаліберних автівок післявоєнної доби. Оскільки об’єм двигуна був 250 куб.ю см., гоггороллер найшов попит у водіїв, які мали водійське посвідчення класу 4 (для двохколісних ТЗ) і не хотіли йти повторно здавати екзамен. Початок випуску - 1954 рік, а останній роллеромобіль було випущено в 1969 році. Всього світ побачив 280 000 штук. Не так вже й мало.
Karmann Ghia 1600 Coupé (Typ 34). 1968.
Поряд з відомим Типом 14 у кооперації з виробником кузова Карманн та Фольксвагеном на початку 1960-х виникає автомобіль Типу 34. Обидві авто мали не тільки італійський дизайн, але й індивідуальні приводи.
NSU ТТ. 1972.
Серія цих моделей маленьких автівок почала сходити з конвеєра в 1958 році. Вирізнялося при таких розмірах достатньо вмістимим для пасажирів та багажу.
Krankentransportet Ford FK 1000 "Transit". 1962.
Модель довгий час використовувалася як швидка допомога при пожежній охороні.
Ford V8 LKW Typ 51 mit Holzgasgenerator. 1938.
Цей трьохтонник з бортами та заднім приводом було переобладнано Фордом на автомобіль, який працював на деревному імбирному газі, оскільки під час війни не вистачало звичайного пального. Оскільки з заводу він виходив з 8-циліндровим бензиновим мотором, який міг бути перероблений в двигун зі зрідженим газом.
Krupp-Strasenkehrmaschine mit Wasserkessel.
Ця машина використовувалася з 1921 року для прибирання вулиць від сміття. Трьохколісна сміттєчистка з баком для води, оприскувачем та круглою щіткою замінила в 20-х роках машини, яких тягали коні. Косорозміщена щітка згрібала з дороги бруд і відкидала його набік, а далі вже треба було лопатою вручну попрацювати.
Тепер покинемо старі автівки та поглянемо на трамваї та метро.
Оті крани та сучасні автомобілі не викликали в мене зацікавлення як модернові фарцойги, тому опису про них не буде. Ми рухаємося далі.
Triebwagen 801 der Nürnberg-Fürther Straßenbahn. 1926.
Двохнапрямковий трамвай, один з 100 робочих нюрнберзьких трамваїв, випущений у спілці MAN (про цю компанію я писав уже) та Siemens.
Корпус трамвая виконаний з дубових дощок. Їздив цей зелений вагончик до 1975 року.
Triebwagen 642 vom Typ F 2.10 der Städtischen Straßenbahn München. 1930.
Один з 40 вагонів трамваю, випущених в 1930 році фірмою «ганноверський вагонобудівник». Їздив навіть під час війни, перевозячи мюнхенців.
Слугували резервними вагонами під час Олімпійських ігор, а під час святкування 100-річчя мюнхенького трамваю(1976) навіть прийняли участь в парадній їзді.
Triebwagen 378 vom Typ "Verbandswagen" der Rheinischen Bahngesellschaft AG. 1950.
Двохосьовий моторний вагон трамваю має рівно 20 братів, випущених в 1950 році Дюссельдорфським вагонобудівельним об’єднанням Рейнської залізничної асоціації.
Автомат для продажу квитків Рейнських шляхів сполучень.
Prototyp eines Triebwagens der Berliner S-Bahn. 1927.
Вперше S-бан (трохи про S-Bahn можна дізнатися зі звіту про мюнхенське метро) було введено в Берліні, в світлі програми електрифікації міста, рінгів (кругових вулиць) та передмість. Протяжність перших берлінських S-банів становила 150 км.
Новий тип S-Bahn в Берліні.
Endtriebwagen ET 420 002 der Münchener S-Bahn. 1968.
Швидкісний S-Bahn Мюнхена 60-х років, який складався з трьох зчеплених вагонів, міг перевозити до 1200 пасажирів.
І, наостанок, про один нещасний локомотив, який не знати чого сюди запрохторили (далі ми дізнаємо чого).
Personenzuglokomotive "Landwührden". 1867.
Перший локомотив фірми Краус і Со. курсував великогерцогською ольденбурзькою державною залізницею. З’єднував невелику ділянку шляху (оскільки збудовані залізниці були лише між великими містами, а села, які хотіли так само чагунки, змушені були під’єднуватися до вже існуючих колій) і був відносно недорогим. До 1900 року він накрутив своїми металічними колесами 860 000 км.
Вважається найстарішим збереженим локомотивом Німеччини. Так ось чого він у цьому залі! Зал-то номер 1.
Всееееее!!!
Вхід у зал нагадує транспортний армагедон.
Також є навчальний світлофор для дітей, на якому батьки показують, як вірно треба переходити вулицю. Усе відбувається у вигляді гри, проте з навчальною метою.
Щоб не мати у звіті різнобою машина-мотоцикл-мотоцикл-машина-вагон, я впорядкував експонати за їх видами. Ну і за роком випуску, що дає можливість прослідкувати за розвитком технічності транспортної галузі.
Отож, почнемо огляд.
У текстах подекуди для уникнення тавтологій вживається слово фарцойг, яке є кириличним написанням німецького Fahrzeug - транспортний засіб. В українській мові не вживаєтсья і введене персонально мною для цього фотозвіту.
Спочатку розглянемо мотоцикли.
Leon Bollee Dreiradwagen. 1896.
Одномісна відносно пасажира трьохколісна повозка. Леон Боле належав до піонерів французького автомобілебудування. У 1895 році він збудував "Voiturette", названий трьохколісником, пізніше послідували чотирьохколісники.
De Dion-Bouton Quadracycle. 1899.
Поряд з трьохколісними велосипедами фірма Де Діон-Бутон почала випускати в 1900 році на світ божий чотирьохколісні сувалки, місце пасажира на яких було розміщено на передній осі, спереду від водія.
DKW-Lomos Sesselrad. 1922.
Ломос з кріслом та маленькими колесами, низькою посадкою став прабатьком мотороллерів. Він був випущений в 1920 році відомою фабрикою мотоциклів Зшопауер. Фірма його представила як дешевий, зручний «автомобіль» з телескопічною підвіскою та кріслом.
BMW R 57. 1928.
Для Другої Світової фірма БМВ постачала дві принципово різні моделі: тревел- та гоночні мотоцикли. Вони відрізнялися потужністю, надійністю та ціною. У технічному плані різниця була ще й в приводах (SV-мотор i OHV-мотор).
Victoria V 99 N "Fix". 1941.
Моторний велосипед Вікторія Фікс є одним з нечисленних мотоциклів, який після закінчення Другої Світової війни продовжував випускатися для цивільних цілей. Фірма Вікторія була в 20-х роках найбільшим відомим виробником моделей мотоциклів. Після того, як у воєнні роки були потрощені усі їх заводські приміщення, в 1946 році почалася програма виробництва нових мотоциклів, які отримали у назві префікс Фікс.
Progress "Strolch" 175. 1954. (справа, синій з червоними сідушками).
Фірма Прогрес, яка була відома як виробник мотоциклетного причандалля, у 1954 році випустила мотороллер «Штрольх», який одразу було запущено в серійне виробництво.
Duerrkopp Diana TS 175. 1960.
Мотороллер «Діана», власної конструкції Дюркоппа, належав до найбільших ролерів 50-х років. Він міг розвивати швидкість до 95 км/год, вміщував резервне колесо, подвійну сідушку, місце для пакунків та протитуманний ліхтар.
IWL SR 59 "Berlin". 1961.
Поширений в ГДР мотороллер фірми VEB Людвігсфельд. SR означає Штадтроллєр (міський роллер).
Kreidler "Florett". 1961.
Флоретт довгий час залишався коньком фірми Крайдлєр. Його дизайн у 50-х роках залишався улюбленим як для цивільних мотоциклів, так і для спортивних моделей.
Motorfahrrad Velosolex, Typ 3800. 1968.
Французька фірма Велосолєкс, яка на ринку з 1946 року, випустила 5 млн. моторних велосипедів, доволі простих у керуванні та відносно не дорогих. Заповнила таким чином французький ринок мотопедів. Одноциліндровий двохтактний мотор з повітряним охолодженням на мопеді швидко полюбився покупцям.
Vespa Rally 200 Electronic. 1977.
Один з 6 мільйонів випущених італійських моторолерів «Веспа» отримав свою назву Електрік внаслідок електричної системи запалювання. Історія Веспи почалася в 1946 році, коли концерн Піаггіо почав шукати нову марку легкого, простого і економного транспортного засобу, який міг би мати попит за межами Італії.
Також у музеї можна побачити, як спрацювала захисна подушка при аварії на сучасних мотоциклах.
А ось це - майстерня по ремонту покришок, коліс, велосипедів та мопедів з манекенами-робітниками.
Тепер свою увагу подаруємо повозкам та каретам, фаетонам, кебам та всякому колісному з підвісками транспорту.
Пращури карет.
Hansom Cab. 1890.
Двохколісний, дуже маневрений кеб належав до значимих дрожок (невеличкий двохмісний віз на ресорах) ХІХ століття. Дрожки були попередниками сучасного таксі. Кеб Хансома використовувався в англійських великих містах майже ціле століття. Конструкція 1834 року належить британському архітектору Йозефу Хансому та механіку Джону Хапманну. Модернізація середини ХІХ століття лондонського парку завдячує передусім цьому одноконному кебу. Практично 2/3 дрожок того часу були моделями Хансома.
Кучер сидів на високому ящику дистанційно позаду від пасажирів. Підвищене сидіння сприяло кращому огляду дорожнього руху. Пасажири кричали йому крізь відкритий дах ціль, куди вони хотіли потрапити (наприклад, Бейкер-Стріт 223 б). Суцільне гумове покриття коліс робило поїздку відносно тихою на лондонських бруківках.
Stadtcoupé. 1890.
Легкий одно- або двохкінний закритий екіпаж - улюблений вуличний транспортний засіб ХІХ століття. Маленькі колеса робили екіпаж легким в управлінні, на додачу до гальмування коня Коуп мав також колодкове гальмо на колесах.
Daimler Riemenwagen. 1895.
Ця ремінна повозка навіть в час його виробництва виглядала технічно ненормальною. Але, як не дивно, невелике число випущених моделей зробило виробника відомим в Англії та США.
Opel-Patentwagen "System Lutzmann". 1899.
Сконструйована Ф. Лутцманом модель автівки співпала з початком нової ери машинобудування Опеля. Об’єднавши спільні зусилля, вони разом вивели на світ ось це транспортне дитя. Щоб отримати ліцензію на випуск, машину довелося 65 (!) разів переробляти та вдосконалювати. І їздила вона так само повільно, як і електромобіль Бакера - 20 км за годину.
Mobile Dampfwagen. 1900.
Поруч з електричними та бензиновими фарцойгами, у США широко поширення набули парові повозки. Вони були надійними, тихохідними та легкими у керуванні. Недоліком був хіба що невеличкий кілометраж - 45 км - після якого потрібно було зробити вимушену зупинку для водяного охолодження.
Benz Ideal. 1901.
Бенц Ідеал став переробленою моделлю Бенц Вело, технічно не оновленою, проте міцною та надійний в роботі. Підвісний двигун, ремінний привід та дерев’яна рама були в 1901 вже застарілими. Тому варто було б мотор зробити спереду. Під захисним ковпаком спереду натомість розміщувалася цистерна з водою для охолодження двигуна. Однак зручність та надійність призвела до виходу Бенца у 1900 році до найвпливовіших автомобілевиробників.
Ley Motorwagen "Loreley" 6/10. 1907.
Лореляй став перший фарцойгом фабрики машин Рудольфа Лея в Арнштаті (Тюрінгія). У 1900 році деякі дрібні фірми злилися в автомобільний концерн Лей. Лореляй була маленькою, легкою тезешкою, яку можна було придбати за зниженою ціною, дитинкою Р. Лея. Пізніше він об’єднав привід напряму з мотором (що було на той час у практиці тільки фірмою Адлєр /див. зал №2/). Оскільки фарцойг завжди перевозив купу багажу та валіз своїх власників, його постійно переробляли в цьому напрямку. Тому ні про які спортивні використання вже не могло бути й мови.
Elekrowagen Baker Electric. 1908.
Фірма Бакер Мотор Фегіклс належала до великих виробників електромобілів, які мали широке використання в 1900 році в США.
Електрік Бакера навряд чи був швидшим від звичайного велосипеда, проте ним було дуже легко керувати. Ця модель мала попит у практикуючих автомобілістів, а також у жінок. Електромобілі належали переважно до міського транспорту, оскільки для подорожей абсолютно не були розраховані: заряду батарей вистачало від сили на 50 км. Випуск моделі припинився в 1918 році, коли ринок заполонили бензинові моделі Форда.
Тепер черга дійшла до автомобілів. Їх тут теж до кольору, до вибору. Нові машини я навіть не фоткав. А сенс?!
Дещо з сучасних марок.
Таксі-таксі, вєзі-вєзі!..
Hanomag 2/10 "Komissbrot". 1925.
Критики про цей автомобільчик склали ганебну співалочку: "Ein bisschen Blech, ein bisschen Lack, und fertig ist der Hanomag" (трошки бляхи, трохи лаку і готовий Ганомаґ). Незважаючи на народну назву автомобіля "rollende Komissbrot" (армійський хліб на колесах), внаслідок певних досягнень у спорті Ганомаґ все ж знайшов свого покупця.
Одноциліндровий мотор, розміщений ззаду, передавав рух через плаваючий у масляній ванні ланцюг. Щоб стабілізувати корпус при зупинці (модель була позбавлена болотного кожуха та підніжки), присобачили з боку пасажира (зліва) лише одну дверцю (на фотці видно, що з музейною метою відрізали якраз цей бік). Руль був справа.
Виробництво тривало з 1924 по 1928 рік (16 000 штук).
Bugatti Coupé Typ 40. 1928
Двохмісний міський закритий екіпаж з відкидною додатковою сидушкою належить до найменших автомобілів ельзаської фірми Бугатті, відомої передовсім спортивними та класу люкс автомобілями. Визначальною рисою усіх бугатті став підковоподібний радіатор.
Austro Daimler "ADR". 1928.
Цей автомобіль класу люкс коштував не мало не багато - 14 500 ДМ У ньому руль так і залишився справа, як цього вимагали правила правостороннього руху Австрії 30-х років. Виробництво припинилося в 1934 році.
Adler Standard 6 S. 1928.
Ця модель виробника Адлєра (стибрили конструкцію крайслера)використовувалася для розвезення товарів, таксування, а також як поліцейське авто. У 1927-28 рр. Клемон Стінер на Адлєр Штандарті здійснив навколосвітню подорож.
Opel 1.2 l. 1935.
Плаваюча модель Опеля постійно конкурувала з Фольсвагеном, намагаючись бути першою серед народних автівок. Усього було продано 100 000 штук до 1939 року (стоп виробництва). Після перелому війни змушений був Опель випускати моделі для військових цілей.
DKW F1 Roadster. 1931.
Маленький і дешевий ДКВ Ф1 (коштував усього 1658 ДМ) був представником першої успішної серії автомобілів з переднім приводом.
Шеф цієї моделі - Йорген Расмуссен задумався над доцільністю старих підходів до використання заднього приводу з карданним валом. Переднім привід, яким він обладнав авто, робив машину легкою, знижував витрати на виробництво та покращував стійкість на дорогах. Сьогодні привід спереду ввійшов за правило.
Mercedes-Benz 370 S "Mannheim". 1932.
Просуваючи проект Фердінанда Порше, Ганс Нібель у 1929 році представив модель мерса з назвою Маннгайм, яка означала місце його виробництва. Перероблений з варіанта лімузина і двохпасажирного кабріолета. Ціна теж була трохи висока (13 тис. ДМ), і це при тому, що модель не була надто швидкою у класі SS (суперспорт) - лише 115 км/год, а скорше брала верх за показником репрезентативності.
Steyr Typ 50 "Baby". 1936.
Власна розробка Карла Єншке мала 4-циліндровий двигун спереду, термосифонне охолодження та новий вид легкого кузова. 4 персони могли насолоджуватися їздою при 90 км/год, що в той час було дуже високим показником швидкості. Ціна 4500 шилінгів все одно залишалася високою.
Сitroёn Typ 11 BL "Traction Avant". 1938.
Найбільший європейський виробник автомобілів Сітроен представив перший персональний автомобіль з кузовом Трекшн Евант. Перваги автомобіля своїй публіці Сітроен демонстрував у вигляді фільму про штучно створені аварії (попередник нинішніх креш-тестів). Іноваційна новинка 1938 року мала торсіонну підвіску та передній привід. Продані 700 000 тисяч штук за 23 роки зробили Трекшн Евант легендою французького автомобілебудування.
VW Standart Limousine. 1950.
Довгий час цей фольксвагеновський автомобіль носив назву «Жук». Самі ж бо бачите чому.
Практично без всяких цяцьок та декораційних прибамбасів, з крендельоподібними вікнами - був просто стандартним лімузином. Мотор в в нього впихнули від «плаваючого автомобіля» (ну того, що міг під водою плавати) потужністю 25 кс. Продукція 1946-1953 років була виконана в сірому або чорному кольорах. У 1948 році лімузин коштував 5300 рейхмарок (4800 дойчмарок). До 1957 року ціна була знижена до 3790 ДМ.
Dreiradlieferwagen "Goliath" GD 750. 1953.
Хоча Борґвард і згорнув своє виробництво персональних авто, у Бремені ним було засновано філіал, який спеціалізувався на виготовленні трьохколісних автомобілів для розвозки товарів (логістік-авто). Голіфа-750 був невеличким грузовичком для малого господарства, цілком позбавлений новизни, проте з високою рентабельністю. Ідея трьохколісника корінням сягає 1920-х років. На відміну від свого конкурента "Tempo", привід у Голіафа було заднім. Недоліком стала легке перевертання на кривих ділянах дороги.
Messerschmitt KR 175. 1954.
Цього пуцвірка сконструював авіаінженер Фрітц Фенд у 1953 році - році масової моторизації Німеччини. Роллермобіль на трьох колесах міг умістити тільки 2 пасажирів, а розганявся до 80 км/год. Захист від вітру і снігу з плексигласу спричинив народну назву "Schneewittchensarg" (саркофаг Снігурочки).
Lloys LP 400. 1954.
Обтягнутий шкірою кузов бременського Ллойда належить до борґвардської категорії автомобілів. У миру носив назву «Лейкопластирна бомбаЦЦ. Уміщував 4 пасажира, які свій багаж змушені були закидувати через задню сидушку в багажний відсік - дверки багажника не було!
BMW "Isetta" 250. 1957.
Цей жучок виготовлено за зразком італійського Ісетта, проте фірмою БМВ (спочатку називався "Motocoupe"). Ісетта в силу свого малого розміру, посадки спереду (кермо та арматура так само відкривалися разом з дверкою) став швидшим автомобілем, ніж його італійський колега. Визначальними були також великі прожектори.
NSU-Fiat 600 "Jagst". 1957.
Маленький фіатовий автомобільчик став шлягером експорту в повоєнні роки. Чотирьохмісний, витривалий, з довгим строком служби.
Zündapp Janus 250. 1958.
Янус був смішним і гротескним автомобільчиком 50-х років, в якому пасажири сиділи спина в спину. Виробником дешевого й легкого автомобіля був Цюндапп (його мотоцикли ви мали змогу бачити в залі №2).
Borgward P 100 Limousine. 1960.
Цей автомобіль був квіткою фірми Борґвард, яка закрилася в 1961 році. Така собі переробка моделі «Ізабела» в п’ятимісне з пневматичною підвіскою авто.
Renault 4 L ("R 4"). 1962.
Рено Р 4 мало у Франції в час тотальної моторизації таке ж значення, як і VW-жук в Німеччині. Представлений автомобіль був перший вихідцем з серії фарцойгів цього типу. Визначальною прикметою були металічні стиковані штанги спереду на ззаду. Використовувався як персональна автівка зі зручною відкидною багажною дверкою.
NSU Spider. 1964.
Це авто, вперше обладнане роторно-поршневим двигуном, відоме також під назвою «Ванкєль-Спайдер».
Glas "Goggomobil" T 250. 1964.
Гоггомобіль належить до найвідоміших дрібнокаліберних автівок післявоєнної доби. Оскільки об’єм двигуна був 250 куб.ю см., гоггороллер найшов попит у водіїв, які мали водійське посвідчення класу 4 (для двохколісних ТЗ) і не хотіли йти повторно здавати екзамен. Початок випуску - 1954 рік, а останній роллеромобіль було випущено в 1969 році. Всього світ побачив 280 000 штук. Не так вже й мало.
Karmann Ghia 1600 Coupé (Typ 34). 1968.
Поряд з відомим Типом 14 у кооперації з виробником кузова Карманн та Фольксвагеном на початку 1960-х виникає автомобіль Типу 34. Обидві авто мали не тільки італійський дизайн, але й індивідуальні приводи.
NSU ТТ. 1972.
Серія цих моделей маленьких автівок почала сходити з конвеєра в 1958 році. Вирізнялося при таких розмірах достатньо вмістимим для пасажирів та багажу.
Krankentransportet Ford FK 1000 "Transit". 1962.
Модель довгий час використовувалася як швидка допомога при пожежній охороні.
Ford V8 LKW Typ 51 mit Holzgasgenerator. 1938.
Цей трьохтонник з бортами та заднім приводом було переобладнано Фордом на автомобіль, який працював на деревному імбирному газі, оскільки під час війни не вистачало звичайного пального. Оскільки з заводу він виходив з 8-циліндровим бензиновим мотором, який міг бути перероблений в двигун зі зрідженим газом.
Krupp-Strasenkehrmaschine mit Wasserkessel.
Ця машина використовувалася з 1921 року для прибирання вулиць від сміття. Трьохколісна сміттєчистка з баком для води, оприскувачем та круглою щіткою замінила в 20-х роках машини, яких тягали коні. Косорозміщена щітка згрібала з дороги бруд і відкидала його набік, а далі вже треба було лопатою вручну попрацювати.
Тепер покинемо старі автівки та поглянемо на трамваї та метро.
Оті крани та сучасні автомобілі не викликали в мене зацікавлення як модернові фарцойги, тому опису про них не буде. Ми рухаємося далі.
Triebwagen 801 der Nürnberg-Fürther Straßenbahn. 1926.
Двохнапрямковий трамвай, один з 100 робочих нюрнберзьких трамваїв, випущений у спілці MAN (про цю компанію я писав уже) та Siemens.
Корпус трамвая виконаний з дубових дощок. Їздив цей зелений вагончик до 1975 року.
Triebwagen 642 vom Typ F 2.10 der Städtischen Straßenbahn München. 1930.
Один з 40 вагонів трамваю, випущених в 1930 році фірмою «ганноверський вагонобудівник». Їздив навіть під час війни, перевозячи мюнхенців.
Слугували резервними вагонами під час Олімпійських ігор, а під час святкування 100-річчя мюнхенького трамваю(1976) навіть прийняли участь в парадній їзді.
Triebwagen 378 vom Typ "Verbandswagen" der Rheinischen Bahngesellschaft AG. 1950.
Двохосьовий моторний вагон трамваю має рівно 20 братів, випущених в 1950 році Дюссельдорфським вагонобудівельним об’єднанням Рейнської залізничної асоціації.
Автомат для продажу квитків Рейнських шляхів сполучень.
Prototyp eines Triebwagens der Berliner S-Bahn. 1927.
Вперше S-бан (трохи про S-Bahn можна дізнатися зі звіту про мюнхенське метро) було введено в Берліні, в світлі програми електрифікації міста, рінгів (кругових вулиць) та передмість. Протяжність перших берлінських S-банів становила 150 км.
Новий тип S-Bahn в Берліні.
Endtriebwagen ET 420 002 der Münchener S-Bahn. 1968.
Швидкісний S-Bahn Мюнхена 60-х років, який складався з трьох зчеплених вагонів, міг перевозити до 1200 пасажирів.
І, наостанок, про один нещасний локомотив, який не знати чого сюди запрохторили (далі ми дізнаємо чого).
Personenzuglokomotive "Landwührden". 1867.
Перший локомотив фірми Краус і Со. курсував великогерцогською ольденбурзькою державною залізницею. З’єднував невелику ділянку шляху (оскільки збудовані залізниці були лише між великими містами, а села, які хотіли так само чагунки, змушені були під’єднуватися до вже існуючих колій) і був відносно недорогим. До 1900 року він накрутив своїми металічними колесами 860 000 км.
Вважається найстарішим збереженим локомотивом Німеччини. Так ось чого він у цьому залі! Зал-то номер 1.
Всееееее!!!