Збаразький замок
Настала черга цієї ночі переповісти про візит до Збаразького замку.
Я найзвичайнісінький ледащо. Тому що більш кращої нагоди, аніж використати прямий 676 з Івано-Франківська до цього містечка, просто не існує. Але я її, як і до раніше, не використав. І довелося їхати пересадними маршрутками.
Нічого крім замку мене тут не зацікавлювало раніше. Подарунком у приємному для очей значенні цього слова стало відкриття костелу св. Антонія (ще один експонат до майбутньої замітки про костели у постійно діючу рубрику).
Вид з подвір’я замку.
Місто є досить компактним, принаймні його стара частина. А ось кишкоподібне видовження на 2-3 кілометра - це щось на зразок міжгалактичного безглуздя. І це погано. Від залізниці й першої автостанції треба волочити ноги десь так хвилин 40. І при цьому всьому нема де зупинитися на чашку кави, гарячої і зігріваючої. Але по дорозі є неймовірно гарний цвинтар зі старими католицькими надгробками. І їх дуже багато.
Процедамус ін пасе!
Замок видно з центру міста скоріше його стіною, аніж палацом чи чимось іншим. Якщо знати, що замок у парку, можна орієнтуватися на зеленяву гущавину (але не взимку, ясна річ).
Зустрічає туристів в’їздна брама, яка була правдиво (треба сподіватися) відбудована. Одразу ж помітні кутові бастіони, до яких вели підземні ходи з казематів, та рів, який наповнювався водою і робив фортецю неприступною.
Ворог, нападай.
Козаки, до бастіонів!
Шляхтичі на цьому бастіоні!
Коли минути вхідний тунель і не заходити до касового залу (ціни просто космічні!), видно палац, який частково зберігає в собі давню кладку. Цукровий завод ХІХ століття, гімназія та краєзнавчий музей - такими були ґазди цієї твердині. Хто з них пришвидшив занепад - не важко здогадатися (ц.з.).
Якщо пам’ятаєте сюжет Єжи Гофмана «Вогнем і мечем», то там якраз сповіщають про чорні сторінки в історії міста. Козаки з легкістю здобувають Збараж, який потім відвойовують поляки на чолі з Яремою Вишневецьким. Численні загони Хмельницького кілька тижнів тримали фортецю в облозі, поклавши під її стіни тисячі козацьких тіл. Дипломатичні перемовини кладуть край виморюванню народу за стінами і під, і козаки знімають облогу.
Входимо тріумфально.
Войовничий привхідний атрибут.
Замок зазнає перебудови, потім його викуповує Байда Вишневецький (з цим ім’ям пов’язане містечко Вишнівець). Далі переходить у володіння Потоцьких. Тоді ж у замку побували чільники двох держав - Петро Перший та Іван Мазепа. Чим вони там займалися, невідомо :)
Потім прийшов дядюшка Сем Бем, який зробив тут цукроварню, не особливо жаліючи історію твердині. Цукор ж бо основне. У першій світовій частину оборонних стін висадили в повітря, підточивши стан замку.
Білий палац під білим снігом на білому фоні.
У 60-х роках постановили зберегти замок, частково поремонтувавши і підрихтувавши його. Проте капітально взялися за справу відновлення лише в 1985 році (перекрили дах, поновили стан внутрішніх залів, навели лад з казематами). За Незалежної неньки тут утворили історико-культурний заповідник, провели реставрації, історичні вивчення. Музейникам довелося відбудовувати та реставрувати зовні й всередині замок.
Каземати й брама.
Нині в замку знаходиться музей, який частково займає верхні й незначну частину нижніх поверхів. У вигляді дочірніх філіалів експонати представлені в казематах. При вході на касі можна купити страшенно дорогі книжечки про замок, сувеніри (теж не дешеві), а також квиток на відвідини музею (вартує 12 грн.). Фотографування платне (5 грн.), проте ми вдали, що фотоапаратів у нас нема, але фоткали все одно начебто «оплаченою технікою».
Найкраща аркова зала музею. Відповідно - замку теж.
Про музей у мене суперечливі думки: від замку там мало що дісталося в спадок. Старі креденси не звідти, ікони, вишивка, картини, якісь омофори - і ці завезли. Розписи стін стилізовано. Мені музей здався бідним. Івано-Франківський в стопіцот разів багатший і цікавіший. Окрім того, перший поверх взагалі нудний і примітивний. Макет і великий план-проект забудови міста в чортзна-якому році. Також рясніють якісь великі голови когось-то-там. Дві, здається.
Іконопис та струхнявілі книги.
У музеї в мене запітнів фотоапарат після холоду, тому багато часу було згаяно на протирання оптики і розглядання саме музейних експонатів. А коли вже все цікаве було більш-менш зафоткано, то настав час допитуватися музейного працівника про всякі деталі. Звідти й відомо, що більша частину замку зараз реставрується (реально йдуть роботи), експонати було скуплено за музейні кошти, у вартість квитка входить огляд постійно діючої та змінної експозицій. Опалюється музей-замок батарейно. Від колишнього п’єцу залишився на першому поверсі фрагмент, який прикрито стендом (показала де саме). І про сходи: їх теж було знищено (наскільки я зрозумів, вони були у вигляді «сходів послів»), зараз підйом на другий поверх здійснюється збоку.
Курча, запітніло все!
Хрести, ікони і катафалк (оті трикутні підставки).
Креденс, хоругва, якесь вбрання ксьондза.
Кіот (скринька для ікон по-народному).
Вишивані рушники. Особливо помітною є молодиця з коромислом.
Національні шмотки. Зверніть увагу на барельєф над ними: однотипні до гикавки кліше колосків - неодмінний символ колгоспності.
Постійно змінні виставки і незмінна ваза на столі.
Зараз стіни завішані картинами Чумака. Ви ж звісно прочитали статтю про характерників?
Якісь темниці біля замку, де, ймовірно, тримали в’язнів (відновлено).
У казематах є два зали по дві кімнати, де знаходиться виставка різьбленої та монументальної дерев’яної скульптури. Один покручений путто був в якомусь, на диво, надривному русі, що одразу викликало у мене підозру на школу Пінзеля. Етикетка підтвердила, що мій здогад співпав зі здогадом мистецтвознавців: було написано «Георг Пінзель (?)».
Зал.
На Івана-Купала.
Розкішне дзеркало в коридорі.
Помітили, що верх побілено?
Паркет з мармурової плитки дисонує з давніми казематами. Зате фоткати класно з нього.
Ой, скульптури ж бо треба розглядати!
У сусідньому приміщенні - виставка зброї та гармат. Гармати відтворені, а кусок справжньої збаразької - в реалі шмат гнилої металічної жилізяки - зараз дбайливо зберігається за склом і моніториться відеокамерами. На стінах висять бутафорні алебарди, а за вітриною несміливо тулиться одинокий арбалет. Ще якісь кулі, ядра, шоломи, кольчуги, багнети, шаблі, ножі (не консервні).
Сєкір башка алебардою. Двома. На випадок, якщо дві башки.
Зі щитом або над щитом.
Гострі шаблюки.
П.С. А панораму з гори я виклав в іншому пості.