Зимові картинки з Вишнівця
Препаскудна пора для Вишнівця - саме зима. З усіма її можливими ускладненнями (сніг в об’єктив). Тому туристу важко чалапати по снігових заметах, вишукуючи замок-палац над Гнізною, а знайшовши його - спробувати роздивитися. Та й палац якось внутрішньодвірно (дортуарно, чи як?) вицяцькований, наче барбі, а збоку виглядає так само совкізмом найвищої проби. Чого далеко ходити, якщо ясно і так: поглянути у бокове вікно, то не треба бути віщою Касандрою - там ні грамом не краще, обдерто, завалено. Ніяк. Можливо, музей справив би враження, якщо б був відчинений і показав би експонати. Судити не беруся. Зате на фоні засніженої панорами добре вирізняються стіни, обліплені послідом ластів’їними гніздами. Ну так, класицизм в купі з недолугою класичністю. А що зробиш!
Палац Вишнівецьких взимку.
Фрагменти замкових стін та недорожевлений палац.
Чому тут не знімали мультфільм про Снігову королеву?!
Або ще якийсь зимовий хоррор.
Якщо пройтися селом (ой, містечком!), враження гіркнуть. І з цим так само нічого не вдієш. Чим далі, тим якось воно трагічніше виглядає. Апофеозом стає зруйнований костел. Костел польський, руїни - прекрасні. Щоб дістатися діри входу, довелося добряче набрати в боти снігу (товщина снігового покриву місцями сягала коліна) і тоді вже почали роздивлятися, як там всередині.
Середина храму поросла чагарником, завалена бутом та сміттям. Склепіння немає, лише над абсидною частиною є фрагмент перекриття. Виходів з костелу декілька. Місцями вціліли пілястри й карнизи. Розписи та скульптури відсутні. Поряд з храмом є дзвіниця, така сама нещасна, як і домініон.
Полізли через сніг.
Костел з ознаками інвалідності.
Всередині це виглядає так.
Вівтар.
Отвір круглий із залишками ґрат.
Півкруглий.
Ніколи не бачили, ЩО руйнує перекриття?
Сучасний петрогліф, щоб часом не забути, куди потрапив.
О, ще треба згадати про істеричного кольору дерев’яшки з нелюдським знущанням над очима. Це вже занадто, як для розпашілої костельності села. Таке враження, наче накрали десь синьки і, щоб приховати крадіжку, долили її до фарби. Ну так, щоб ніхто не здогадався, де ж поділася пропажа.
Це я так розмірковую виключно з естетичних підходів. А от з емоційної наповненості, то церква порадувала добротою людей, які складають її «храм вірних». Благословення у ранковий час на добру путь - це перекриває усі негаразди ранку.
Синя номер раз.
Синя номер два.
Всередині синьої номер два.
Декілька віл можна побачити при дорозі, гарні ґанки й колодязі (фотки знадобляться для архітектурних реляцій), один якийсь притрушений флюгер, пам’ятник Шевченкові (чи кому там? завжди плутаю ті голови металічні).
Найкращий подарунок цьогорічного Вишнівця - «Вовк Теодор» (напис на перилах).
Можна без докорів сумління покидати Вишнівець.
Автобусо-стоп.
Палац Вишнівецьких взимку.
Фрагменти замкових стін та недорожевлений палац.
Чому тут не знімали мультфільм про Снігову королеву?!
Або ще якийсь зимовий хоррор.
Якщо пройтися селом (ой, містечком!), враження гіркнуть. І з цим так само нічого не вдієш. Чим далі, тим якось воно трагічніше виглядає. Апофеозом стає зруйнований костел. Костел польський, руїни - прекрасні. Щоб дістатися діри входу, довелося добряче набрати в боти снігу (товщина снігового покриву місцями сягала коліна) і тоді вже почали роздивлятися, як там всередині.
Середина храму поросла чагарником, завалена бутом та сміттям. Склепіння немає, лише над абсидною частиною є фрагмент перекриття. Виходів з костелу декілька. Місцями вціліли пілястри й карнизи. Розписи та скульптури відсутні. Поряд з храмом є дзвіниця, така сама нещасна, як і домініон.
Полізли через сніг.
Костел з ознаками інвалідності.
Всередині це виглядає так.
Вівтар.
Отвір круглий із залишками ґрат.
Півкруглий.
Ніколи не бачили, ЩО руйнує перекриття?
Сучасний петрогліф, щоб часом не забути, куди потрапив.
О, ще треба згадати про істеричного кольору дерев’яшки з нелюдським знущанням над очима. Це вже занадто, як для розпашілої костельності села. Таке враження, наче накрали десь синьки і, щоб приховати крадіжку, долили її до фарби. Ну так, щоб ніхто не здогадався, де ж поділася пропажа.
Це я так розмірковую виключно з естетичних підходів. А от з емоційної наповненості, то церква порадувала добротою людей, які складають її «храм вірних». Благословення у ранковий час на добру путь - це перекриває усі негаразди ранку.
Синя номер раз.
Синя номер два.
Всередині синьої номер два.
Декілька віл можна побачити при дорозі, гарні ґанки й колодязі (фотки знадобляться для архітектурних реляцій), один якийсь притрушений флюгер, пам’ятник Шевченкові (чи кому там? завжди плутаю ті голови металічні).
Найкращий подарунок цьогорічного Вишнівця - «Вовк Теодор» (напис на перилах).
Можна без докорів сумління покидати Вишнівець.
Автобусо-стоп.