Прогулянка спекотним містом
серед заквітчаних алей
раптово набуває змісту
від зустрічі блідих тіней.
Увагу привернувши, тіні
нам мають щось розповісти,
треба затриматись між ними
І їхні прочитать листи.
В листах вони доповідають,
як утворились на тих,
кого, здається, і немає,
на тіней, на невидимих.
Смутні часи і небезпеки,
на кожнім кроці шахраї,
робота у краях далеких -
і перетворення в рабів.
Сто двадцять білих сілуетів -
На тисячу по одному.
Сто двадцять тисяч тих, хто влетів
В халепу, наче у тюрьму.
Жінки, чоловіки і діти,
їхні історії сумні,
все, що вони можуть зробити -
про рабство написать листи.
І перехожі розглядають,
вивчають пильно ті листи
і кожен подумки зітхає:
як добре, що не ми - раби.
Розповісти про інсталяцію "Невидимі" в харківському саду Шевченка надіхнув конкурс від
akirich_pcroom Ліричний репортаж
http://akirich-pcroom.livejournal.com/533935.html