Про похід Чивчинськими і Гринявськими горами.
Складаючи уявний план походів на рік наперед, я точно знала, що там буде Чивчин.
Таки та гора і її околиці чимсь особливі...
Незважаючи на те, що там всюди дороги замість затишних стежок,
що там у серпні багато збирачів чорниць, котрі дуже смітять на своїх стоянках,
що там по ночах гуркочуть вантажівки, котрі тих чорничників возять,
що там, як кажуть, є ведмеді - дуже хотілося туди знову.
Маршрут ми наполовину змінили - цього разу в Шибене планували повертатися через Гринявські гори.
Минулого року дозвіл на перебування в прикордонній зоні ми брали прямо при в"їзді на КПП в Шибеному.
Тепер, на всяк випадок, вирішили відправити запит електронною поштою.
За правилами треба відправляти запит завчасно, десь за два тижні, але ми лише
за день до походу вирішили, що йдем в ті краї,
то ж в той ж вечір запит і відправили.
Ми не мали де роздрукувати копії запиту, то переписали її вручну, чим дуже здивували прикордонників ))
Мені здалося, вони такого давно не бачили, якщо бачили взагалі )
Дозвіл нам дали без проблем.
Цього дня прогнози обіцяли дощ і ми, дивлячись на хмарне небо, все гадали - буде чи не буде ))
Під час недавньої повені було розмито дорогу на Буркут.
Йдучи там, ми бачили, що дорогу потрохи відновлюють.
Дуже нас повеселив суворий ямковий ремонт:
Легкові машини цією дорогою проїдуть мабуть ще не скоро...
Зате там тепер є новеньке місце відпочинку, навіть з дитячою гіркою.
Не знаю, як часто дорогою на Буркут ходять діти, але наша дитина тішилася і була б зовсім не проти далі вже не йти ))
Але всі решта були проти ))
В Буркуті за рік часу нічого не змінилося, хіба, що магазин не працював.
Цього разу ми знову там зупинялися на обід, але воду вже завбачливо принесли з собою.
Бо смак борщу на місцевому буркуті всі пам"ятають дотепер.
На обід в нас був кус-кус з журавлиною і горіхами, на теперішній час - найулюбленіша з каш.
Далі був стрімкий підйом лісом і вихід на полонину Прелучний.
По фотографіях бачу, що ще трохи і мої дівчата будуть вищими за мене ))
Наше плановане місце ночівлі вже виднілося майже на горизонті - під горою Ледескул, вершина котрої знаходиться вже на території Румуніїї.
Місцеві плантації іван-чаю тішили око.
Добре, що не організовують турів у гори під час цвітіння іван-чаю, як на крокуси і рододендрони ))
Хоча це не менш красиво.
Ми дійшли до місця ночівлі досить швидко, мали потім ще багато часу на чорниці, краєвиди і вечірнє багаття.
Дощ до нас тоді так і не дійшов, лише трохи докучав холодний вітер.
Світанок був чудовим, мені навіть вдалося прокинутися вчасно, щоб той світанок побачити ))
На горизонті видно Чорногору і її околиці :
На сніданок в нас було щось новеньке - я нарешті спромоглася у похід насушити помідорів і тушкувала з ними м"ясо до макаронів )
Було смачно і яскраво.
Звичне ранкове заняття дівчачої мами в горах незмінне :)
Мета цього дня - дійти до Чивчину.
Чивчин виднівся на горизонті.
Але цей ніби-то короткий шлях оманливий ;)
Дорогою познайомилися і трохи поспілкувалися з румунським вівчарем Василем і його маленьким помічником Петриком,
котрий сором"язливо сховався за прикордонним стовпчиком.
Румун розмовляв наполовину українською, то ж ми добре розумілися.
З ними було п"ятеро собак.
Моє серце полонило наймиліше в світі тримісячне цуценя Джованні.
Всі собаки були дуже чемними і доглянутими.
Здивувало, що вівчар при собі мав для них корм.
І ще помітила, що румуни прикрашають вівчарських собак червоними китичками - у нас таке я бачила лише на вівцях, коза і конях.
Румунські гори...
А в нас попереду був підйом на Велику Будичевську.
Завдяки неспекотній комфортній погоді ми той підйом здолали дуже легко - не те, що минулого разу ))
Закордоння - таке близьке і наразі недосяжне через карантинні обмеження...
Далі було ще кілька підйомів і спусків.
На маршруті ми постійно відволікалися на чорниці, котрих там було дуже рясно.
В четвертій дня ми вже були біля підніжжя Чивчину.
Увчечері ми з Андрієм пішли на вершину, а діти за власним бажанням лишилися на господарці.
Внизу цяткою виднівся наш намет :
Вершина Чивчину - одне з найкращих місць для споглядання заходу сонця.
І погода того вечора була ідеальною.
Коли ми повернулися, наші дівчата з гордістю розповідали, як самі назбирали дров, розпалили собі вогонь і зробили чаю, і як їм така самостійність сподобалася.
Потім ми ще довго сиділи біля вогнища.
Не було ні вітру, ні мошкари, ні холоду, ні дощу, лиш мільйони зірок на безхмарному небі - останнім часом ми вже відвикли від такої розкоші )
Я мала в планах наступного ранку прокинутися зі сходом сонця, але сонце мене не дочекалося ))
продовження : https://nadiya-v.livejournal.com/66896.html