Cквернослів'я як зброя... сатани
«Слово - одяг всіх фактів, усіх думок» (Максим Горький).
У Великому тлумачному словникові сучасної української мови читаємо: «Скверна - що-небудь мерзенне, порочне, що викликає огиду…». Отже, маємо тут справу з огидними та гріховними словами людей, аморальністю як такою.
Коли людина виголошує скверні слова чи матюки, то порушує водночас оту біблійну вказівку: «Гниле слово хай не виходить із ваших уст». Через вульгарну лексику брудняться брудом уста, через котрі входить теж і Євхаристійний Ісус. Хто матюкається, той виливає словесне огидне болото до вух тих, які його довкола оточують. Часто цим самим він спричинює справжні страждання тому, що не переносить лайливого слова. Інколи просто хочеться заткнути свої вуха та тікати десь подалі від морального лиха, бо ж псується гарний настрій душі…
Як запевняють дослідники, зміст вульгарних слів такий, що діє на людську свідомість і навіть підсвідомість, особливо на підсвідомість дитячу. Всяке слово (і гарне, і погане) володіє вагою та силою. Лайка буває двох видів, а саме - афективна, тобто під час роздратування, гніву і також просто так, для пов'язання у вбогому словниковому запасі слів…
Сквернослів'я, безумовно, впливає на формування морального стержня в людині. Викликає неабиякий острах, якщо в середовищі вульгаризаторів, яким часами бракує елементарної культури, виховуються діти, наприклад, у сім'ї. За посередництвом вух до нашої душі потрапляють богомерзенні слова, закладаючи в людині моральну нечистоту.
Як відомо, сороміцькі слова притаманні всім вікам, місцям і народам. Цей порок - язичницька спадщина. Він бере своє коріння із так званих фалічних культів Древнього Сходу, глибин сатанинських і темних безодень розпусти на честь божка Ваала та інших ідолів. Причому цей гріх і якесь дивовижний до нього потяг стоїть у прямій залежності від того, наскільки близько людина стоїть до Всевишнього… І якщо ми відсуваємось від Господа, тоді починаємо входити в область диявольську, набуваючи цю погану звичку: замість Триєдиного Бога прикликати ім'я нечистого і замість божественних речей - бридкі, гріховні та жахливі висловлювання, нецензурну лайку, і як дехто стверджує, - молитовні формули, що звернені до нечистих духів… Коріння ж сквернослів'я - заклинання поган...
У посланні св. апостола Павла до Ефесян знаходимо таке: «Ніяке погане слово нехай не виходить із уст ваших, лише гарне, що може збудувати в потребі, і що б вийшло на благо слухачам. Не засмучуйте Святого Духа Божого, якого печать ви одержали на день відкуплення. Усяка гіркота, гнів, лють, крик та хула мусять бути викорінені з-посеред вас разом уз усією злобою…» (Еф. 4, 29-31). Далі читаємо, що не повинні згадуватися в побуті розпуста, всяка нечистота, безсоромність, безглузді балачки, масні жарти тощо, адже це все належить до непристойності. Натомість має бути Творцеві подяка. Апостол перестерігає, що, мовляв, жоден розпусник, нечистий… не отримають вічне щастя у Христовому Царстві (пор. Еф. 5, 3-5). Хіба б усвідомили власну вину та щиро розкаялися у цих брудних гріхах. За св. Писанням християни повинні поводитись завжди як діти світла, шукаючи скрізь того, що до вподоби найперше Господеві.
Якщо раніше матюки були, головним чином, специфічною мовою злочинців, п'яниць та інших аморальних особистостей, то сьогодні, на жаль, мат проникає все глибше у всі соціальні та вікові шари суспільства. У IV ст. святитель Іван Золотоустий твердив у строгий спосіб: «Коли хтось лається нецензурними словами, тоді біля Господнього Престолу Божа Матір забирає від людини даний їй покров, і яка особа вдасться до сквернослів'я, в той день наражає себе на прокляття, тому що ганить свою маму та її гірко зневажає. З такою людиною не личить нам їсти-пити…».
Злослів'я можна назвати своєрідною мовою бісів, нечистим думанням. Відомі різні випадки з християнського життя, коли людина, будучи одержима нечистим духом, виголошувала силою дідька жахливі матюки, богохульствувала тощо. Навіть у церкві. Один священик, до речі, навів раз приклад (реальну історію), як діє так зване «чорне слово», тобто висловлювання зі згадкою чорта, що в наш час досить поширене. Певний чоловік вельми полюбляв вживати це слово треба чи не треба… І от приходить він якось додому і бачить, що під його хатнім столом, який стояв посередині, сидить той, кого він так часто згадував (у народі подібних «гостей» із духовного світу звуть домовиками чи полтергейстами). Чоловік спитав у страсі: «Навіщо ти сюди прийшов?». А нечистий йому у відповідь: «Та ж ти мене постійно кличеш». І зникнув…
Відомо, що американських сім'ях існує дуже цікавий звичай - коли діти приносять з вулиці до оселі лайливі слова, запитуючи при тому про їхнє значення, то батьки, між іншим, їм усе чесно пояснюють, однак затим дитина мусить обов'язково вимити перед ними свій рот із милом, адже гидкі слова бруднять їх слух, свідомість, душу та заодно рот, що їх виголошує… Про щось подібне на Україні досі ще чути не було…
Згадаймо собі в контексті Євангеліє від Йоана, де мовиться, що Слово було на самому початку, і що Воно було в Бога та було теж Богом (пор. Йо. 1, 1). Отож, усі ми як Божі сотворіння створені якраз Богом-Словом і отримали у спадок Слово, що є одним із безцінних дарів Всевишнього… С наша мова має велику силу - як будуючу, так і руйнівну. Словом можна людину навіть морально вбити, а можна теж відвести від летального випадку. Навернути до Всевишнього. Як говорив Мішель де Монтель, слово належить наполовину тому, хто говорить, і наполовину тому, хто слухає…
Щодо різноманітних непристойних слів, аморальних анекдотів, то, як підкреслює у «Сексуальній інтеграції» Юзеф Августин, «масні» дотепи, непристойні слова часто є своєрідним нав'язуванням іншим власних поглядів на сексуальність. Сороміцькі жарти можна тлумачити також і як намір «поділитися» з іншими своєю невпорядкованою статевістю. Це неначе така собі словесна порнографія. За автором, вульгарні сексуальні жарти свідчать про певні розлади у статевій сфері, виявляючи емоційну та духовну недорозвинутість, адже, крім, аморальних дотепів, сороміцьких анекдотів чи нецензурних слів, що у вульгарний спосіб зображають людську статевість, цинізм виявляється і через заперечення ідеалів у сексуальній моральній сфері життя… А варто шанувати діло рук нашого Творця.
Каже одне українське прислів'я прислів'я: що в серці, те на язиці. Лихі розмови, плюгаві та двозначні слова й пісні характеризують особу, що це практикує, тільки з недоброго боку, бо розбурхують уяву, зачіпають нерви, спонукаючи теж і до іншого морального зла. Апостол перестерігає: «Не обманюйте себе: лихі бесіди псують добрі звичаї" (І Кор. 15, 33).
Пригадую як одного разу доводилось бути разом з іншими у справах в Литві. І от ідемо раз вулицею м.Вільнюса поміж різні будинки. Мандруємо та чуємо бурхливу сварку між кількома людьми, що не тішить слух. Сварилися мешканці столиці по-литовськи, проте час від часу проскакували, як не дивно, відомі російські мати... Ось така "необмежена культура". Вона заодно проявляється нині також і під усілякими масними псевдодотепними жартами, двозначними словами чи в сучасних хітових піснях у стилі "Тихої", пісні українського вінницького гурту «Тверезість і Культура». Не годиться, на мою думку, вже так підривати основи автентичної культури заради нерозумної слави... Чому? Вже роз'яснено вище, що криється під вульгарністю чи матюками, навіть якщо це хитро завито у кольорові папірці знаними співаками чи ще кимось.
Тому, як бачимо, людське слово має бути таким, що подобається повсякчас Богові. «Нехай слова уст моїх будуть Тобі милі, і думки мого серця перед Тобою, Господи, моя Скеле й мій Ізбавителю», - молився колись псалмопівець Давид (Пс. 19, 15). «Хто стереже свої уста, той зберігає свою душу; хто ж свого рота невгамовно роззявляє, тому погибель (Прип. 13, 3).