Корець. Частина перша
, у якій ми дізнаємось про княжі пикобої, побудуємо замок, започаткуємо нову династію, зафондуємо монастир і відкриємо порцелянову мануфактуру
Містечко Корець набито пам’ятками як банка консервованих персиків. Купа храмів, монастир, палац, мальовничі руїни замку і романтична історія на додачу. Круто?
Як і належить давньоруському місту, щодо походження його назви є кілька думок. Проте всі вони пов’язані з коренем «корч», себто від чогось такого покрученого. Це може бути і викорчуваний з коренями пень або кущ. Чи взагалі - покорчована від лісу земля.
Про Корчеськ є згадка в Київському літописі 1150-го року. Ті давні записи були присвячені переважно улюбленим княжим розвагам - боротьбі одне з одним. Мешканці краю «вийшовши, з радістю поклонялися» війську Ізяслава Мстиславовича, котрий сунув на Київ бити пику своєму родичу Юрію Долгорукому. Цей рік і вважається датою заснування.
Та навіть пню ясно, що місто існувало і до згаданих подій - просто файли зі згадкою про це були випадково знищені давньоруськими програмістами. Деякі дослідники пишуть про 1100-й чи навіть 989-й роки. А в 1064-му в Корчеську ігуменом Варлаамом ніби було закладено першого монастиря.
Місто тривалий час було прикордонним - тут межували київська і волинські князівства. В 1239-му Данило Галицький зауважив на тимчасову відсутність князя в Києві й заграбастав собі князівство. Корчеськ перестав бовтатись на кордоні.
Проте вже за рік в історію князівських суперечок втрутились татари. Корчеськ знову опиняється на відшибі й тимчасово занепадає.
Тим часом, історією стає Галицько-Волинська держава. Волинь переходить до Литовської держави. Її очильник Любарт передає князям з Острога чималий шмат навколишніх земель. У 1386-му польський король Владислав Яґайло підтверджує право Острозьких на володіння Заславом, Корцем і власне Острогом. Не заперечував проти цього і литовський князь Вітовт.
(На фото не він, і навіть не Ленін, а Шевченко. Між іншим, часто повторюється байка, що Шевченкові на цьому постаменті належить лише голова. Все решта, мовляв, дійсно від Ілліча. Проте достеменних свідчень цьому нема).
Між іншим, Тарас Шевченко побуває у Корці в якості співробітника Київської Археографічної Комісії. Про той проїзд є згадка на сторінках повісті «Прогулка с удовольствием и не без морали». (Підозрюю, що згадуючи трупи, мова йде про знищену каплицю на місцевому цвинтарі).
На полях Волыни и Подолии вы часто любуетесь живописными развалинами древних массивных замков и палат, некогда великолепных, как, например, в Остроге или Корце. В Корце даже церковь, хранилище бальзамированных трупов фамилии графов Корецких, сама собою в развалину превратилась. Что же говорят? О чем свидетельствуют эти угрюмые свидетели прошедшего? О деспотизме и рабстве! О хлопах и магнатах!
А зупинявся поет в будівлі графа Горчинського (споруда початку XIX століття). Зараз тут розміщено музей і бібліотеку.
Та ми щось сильно забігли уперед. На місці давнього городища Федір Острозький наказує збудувати укріплений замок. Фортеця спершу була дерев’яною. Кількаметрові гранітні скелі і річка Корчик доповнювали його обороноздатність.
(На фото, що вище - дерев’яна церква Косьми і Даміана, збудована на честь коронації Олександра III у 1897 році).
Якщо я правильно зрозумів, то незабаром Вітовт, якому не надто імпонувала підтримка Острозькими не тих, кого треба, передає Корець за заслуги іншим достойникам. Так утворюється рід Корецьких, що походить від Гедиміновичів і належав до литовських династій.
В ті роки більшість українських земель чимало потерпали через татарів. Корецький замок з Божою поміччю витримав облогу 1495-го. Проте нові часи потребували нових фортифікаційних рішен. Волинський воєвода Богуш Корецький у першій половині XVI ст. укріплює замок мурами і доповнює твердиню ровом з підйомним мостом.
Окрім замку Богуш Федорович фондує монастир. Новозбудований храм освячують на честь Святого Воскресіння, а сам монастир називають відповідно Воскресенським. Корецький забезпечує обителі гідне фінансування - передає монастирю кілька сіл.
Після кількох руйнацій монастир передають ордену францисканців. За фінансової підтримки онука Богуша, полковника Самійла Корецького в 1620-30-му роках будуються бароковий костел і корпус келій. Ігуменею монастиря була його тітка, Софія Корецька, яка у чернецтві звалася Серафимою.
Не дуже зрозумів навіщо, але десь тоді ж для францисканців будується ще один кляштор. Натомість старий монастир стає василіанським. (Нижче на фото келії василіянського монастиря 1764-67 рр.)
Корецькі володіли чималими землями. Журнал «Кореспондент» міг би віднести їх до п’ятірки провідних волинських олігархів. А сам Корець після утворення Речі Посполитої став волосним центром Луцького повіту.
Наприкінці XVI століття все частішими стають селянські постання, що вилились зрештою, у Хмельниччину. Наприкінці липня 1648-го Корець здобувають козаки Максима Кривоноса. Місто увійшло до козацької держави й було включено у Звягельський полк на чолі з полковником Іваном Донцем.
В другій половині 1649 року в Корці спалахнуло народне повстання. Було створено великий загін, що пізніше брав участь у битві під Берестечком. 1654-го року у Корці з військом перебував Богдан Хмельницький. Приблизно ось тут.
Між іншим, в трилогії Михайла Старицького «Богдан Хмельницький» Корець згадується у вельми романтичному контексті. Тут ніби ховались від розлючених козаків дружини найбільших волинських магнатів. Причому княгиня Корецька спершу пішла в коханки до козацького полковника Івана Чорноти, а потім шпигувала на користь поляків. За що полковник відтяв їй голову.
Чоловік нещасної Самійло-Кароль Корецький то активно, то не дуже воює з козаками. Після Зборівського договору на якийсь час він повертає собі втрачене. Проте з початком нової кампанії Корець захоплюють війська Івана Богуна.
Після козаків від Корця мало що і залишилось. Кілька разів буде змінюватись кордон, додадуть жару ще й татари. Історики пишуть, що на деякий час місто взагалі фактично перестало існувати.
Самійло-Кароль, останній з роду Корецьких помирає в 1651-му. Місто переходить до їх родичів Ліщинських, а згодом - до Чарторийських. Нові власники у 1780-х роках перебудовують замок на бароковий палац. (Сліди тої перебудови видно за різницею у камені).
Власник Корця, Йозеф Клеменс Чарторийський був людиною сучасною. Він здобув гарну європейську освіту, багато подорожував. Бачив, зокрема, й керамічні фабрики Саксонії. Йозеф відправляє на експертизу каолінову глину, знайдену на березі річки Корчик, і отримує від німецьких фахівців схвальний відгук.
У Корці засновується фарфоро-фаянсова мануфактура. Підприємство створюється як акціонерне товариство, його статутний капітал складався з 22 акцій по 1000 злотих кожна. Першу продукцію фабрика видала в 1788-му. За кілька років тут працювало понад тисячу (!) працівників. Щомісяця виготовлялось до 20 тисяч одиниць продукції - неймовірні цифри як на той час.
Корецька порцеляна, за свідченнями сучасників, нічим не поступалась саксонській і була навіть кращою за віденську, - розповідала директор Корецького районного історичного музею Ніла Брухлій. - Це були перші порцелянові вироби саме українського виробництва, на яких ставили власну заводська марку - напис «Korec», виконаний від руки золотом. До речі, це була перша торгова марка, яку почали застосовувати в Україні!
Вигідна мануфактура приносила господарю великі прибутки, але в кінці 1796 року пожежа знищила підприємство разом з усім його майном. Запросивши в 1804 році на посаду директора фабрики севрського майстра Меро, Чарторийський намагався повернути славу корецької порцеляни. Однак, після смерті князя виробництво занепало і в 1831 році його й зовсім припинили. Нині зразки тогочасного посуду можна зустріти в музеях Москви, Санкт-Петербурга, Львова, Лейпцига, Парижа, Варшави та інших великих міст.
В 1832-му році у замку стається пожежа. З тих пір палац не відбудовується. На початку XX століття робиться спроба реставрувати руїни, проте від неї відмовляються через брак коштів. Лише кілька років тому було капітально відремонтовано арковий міст до надбрамної вежі.
Частина друга, у якій ми догуляємо християнською Меккою, облаштуємо в костелі склад, зате не закриємо монастир і почитаємо Пушкіна