Ізяслав
Ця ж історія на сайті Тут був Я.
Облікова картка на сайті Верховної Ради інформує, що Ізяслав засновано в 1046 році. Проте деякі історики вважають, що заснував місто князь Володимир Святославович ще в 987-му році і подарував своєму синові, котрого так і звали - Ізяслав. Це давньоруське ім'я означає Той, що здобуває славу. (Я перевірив - на сайті В контакте зареєстровано понад 1000 Ізяславів, щоправда не зовсім з давньоруськими прізвищами - Троцький, Шнепельсон, Кофман, Гольман і навіть Рабінович).
Давньоруська історія міста і інтернеті не надто описана. Ну або я не надто ретельно шукав. Здається, що місто зазнало чималих руйнувань від Батия, хоч на відміну від Києва Ізяслав йому взяти не вдалося.
Після татарської навали Ізяслав відроджується, але не зовсім на тому самому місті. До речі власне Ізяславом містечко офіційно стало називатись аж в 1910 році. А раніше воно звалось Ізяславль, Жаслав, Жослав. В часи Галицько-Волинського князівства, а потім Великого князівства литовського - Заслав. Тоді це власність князів Острозьких, підтверджена грамотою польського короля Владислава Ягайла і литовського князя Вітовта, котру дехто вважає сфальсифікованою.
Після смерті Василя Острозького (він же Василь Федорович Красний) у 1448-му році княжі землі ділять між нащадками. Заславль дістається Юрію Острозькому, котрий облаштовує тут свою резиденцію і називається Заславським. В 1466-му році на березі річки Горині ним споруджується дерев'яний замок, перебудований згодом в камені. Замок мав дві вежі, власну церкву. Від замку збереглася скарбниця, вона ж - митниця і арсенал у різні часи. В мене на фото її нема з причин, про які я ще скажу, тож дивіться на сайт Блеки.
Взагалі-то мені Ізяслав не сподобався спочатку. Забутий Богом і забитий райцентр, за 100 км від Хмельницького. Важливі магістралі (якщо в Україні взагалі доречне це слово) проходять далеко, десяток архітектурних пам'яток руйнуються, а деякі - вже зруйновані, без жодної надії на відродження.
Гарно зберігся бернардинський монастир XVII століття. До комплексу монастиря входили: костел (1603 - 1610 рр..), келії (1606 - 1610 рр..), стіни, висотою до 6 метрів, з вежами та брамою. Монастир будувався не тільки як культова, але й як оборонна споруда. До 1917 року тут знаходився притулок для перестарілих ксьондзів. У 1925 році в монастирі розібрали вежі, а численні підземні ходи знищені при створенні в'язниці суворого режиму, яка й нині перебуває у будівлях монастиря.
Інша пам'ятка, за яку не соромно - костел святого Йосипа.
Його спорудили в 1750-60 роках за проектом архітектора польського королівського двору Пауло Антоніо Фонтани (похованого, між іншим, в Ізяславі в 1765-му році). До костелу прибудовані келії монастиря латинських монахів-місіонерів, закритого в 1831-му році царським урядом через участь у польському повстанні. З тих пір тут діяли різні повітові установи - поліцейське управління, казначейство, установа військової повинності, а нині - пенсійний фонд. Проте сам костел в 90-і роки було передано католицькій громаді.
Місто надзвичайно стурбовано агресивною зовнішньою політикою північного сусіда.
Настільки, що напис Stop Russia продубльовано навіть на в'їздній інсталяції. Коли я примірявся фотоапаратом до цього нетлінного об'єкту - з-за нього вийшла бабця, поправляючи сукню. І з привітною посмішкою спитала мене, чи не їду часом до Шепетівки. Я не їхав.
Місцевий професійно-аграрний ліцей (це на синенькій табличці написано) пройшов у боях і походах 7000 км.
Але ж були і інші часи. Ізяслав відвідували: литовський князь, польські королі Олександр і Станіслав Август IV, Петро Перший, Олександр Суворов, Михайло Кутузов, імператор Австро-Угорщини Йосиф Другий, герцог Курляндський Карл, Богдан Хмельницький, Тарас Шевченко. Ну напевне, якби це була така діра, як нині - вся ця компанія бачила б Ізяслав десь глибоко в носі.
В 1673-му році помирає останній Заславський. Нові власники - Сангушки - газдують тут аж до 1917-го року. З іменем князя Павла Кароля Сангушка пов'язана найвидатніша і чи найнещасніша споруда міста. Палацово-парковий ансамбль і зараз може вразити, що вже казати про часи його розквіту.
Архітектором був той самий Пауло Фонтана. Далі - без коментарів.
Золоті часи для палацу минули вже в XIX столітті. Його власник продає родову гордість російському уряду за 90 тис. крб., котрий розміщує там якісь військові склади.
З кінця XVIII століття Ізяслав - повітове місто. Райцентр, одним словом...
На виїзді мене проводжали з дуже скорботним обличчям. І не дарма - за всю свою автоісторію я давно так не блукав. І це з повною торбою карт і жепеесів.
В результаті - був вимушений повернутись в Ізяслав і обирати інший путь. Того дня дощ майже не припинявся, вечоріло, тож мені не вдалося все побачити і вам про це розказати. Але я точно виправлюсь.
p.s. З подивом виявив, що чимало оповідей про Ізяслав закінчуються обіцянкою повернутись. Містика.
Облікова картка на сайті Верховної Ради інформує, що Ізяслав засновано в 1046 році. Проте деякі історики вважають, що заснував місто князь Володимир Святославович ще в 987-му році і подарував своєму синові, котрого так і звали - Ізяслав. Це давньоруське ім'я означає Той, що здобуває славу. (Я перевірив - на сайті В контакте зареєстровано понад 1000 Ізяславів, щоправда не зовсім з давньоруськими прізвищами - Троцький, Шнепельсон, Кофман, Гольман і навіть Рабінович).
Давньоруська історія міста і інтернеті не надто описана. Ну або я не надто ретельно шукав. Здається, що місто зазнало чималих руйнувань від Батия, хоч на відміну від Києва Ізяслав йому взяти не вдалося.
Після татарської навали Ізяслав відроджується, але не зовсім на тому самому місті. До речі власне Ізяславом містечко офіційно стало називатись аж в 1910 році. А раніше воно звалось Ізяславль, Жаслав, Жослав. В часи Галицько-Волинського князівства, а потім Великого князівства литовського - Заслав. Тоді це власність князів Острозьких, підтверджена грамотою польського короля Владислава Ягайла і литовського князя Вітовта, котру дехто вважає сфальсифікованою.
Після смерті Василя Острозького (він же Василь Федорович Красний) у 1448-му році княжі землі ділять між нащадками. Заславль дістається Юрію Острозькому, котрий облаштовує тут свою резиденцію і називається Заславським. В 1466-му році на березі річки Горині ним споруджується дерев'яний замок, перебудований згодом в камені. Замок мав дві вежі, власну церкву. Від замку збереглася скарбниця, вона ж - митниця і арсенал у різні часи. В мене на фото її нема з причин, про які я ще скажу, тож дивіться на сайт Блеки.
Взагалі-то мені Ізяслав не сподобався спочатку. Забутий Богом і забитий райцентр, за 100 км від Хмельницького. Важливі магістралі (якщо в Україні взагалі доречне це слово) проходять далеко, десяток архітектурних пам'яток руйнуються, а деякі - вже зруйновані, без жодної надії на відродження.
Гарно зберігся бернардинський монастир XVII століття. До комплексу монастиря входили: костел (1603 - 1610 рр..), келії (1606 - 1610 рр..), стіни, висотою до 6 метрів, з вежами та брамою. Монастир будувався не тільки як культова, але й як оборонна споруда. До 1917 року тут знаходився притулок для перестарілих ксьондзів. У 1925 році в монастирі розібрали вежі, а численні підземні ходи знищені при створенні в'язниці суворого режиму, яка й нині перебуває у будівлях монастиря.
Інша пам'ятка, за яку не соромно - костел святого Йосипа.
Його спорудили в 1750-60 роках за проектом архітектора польського королівського двору Пауло Антоніо Фонтани (похованого, між іншим, в Ізяславі в 1765-му році). До костелу прибудовані келії монастиря латинських монахів-місіонерів, закритого в 1831-му році царським урядом через участь у польському повстанні. З тих пір тут діяли різні повітові установи - поліцейське управління, казначейство, установа військової повинності, а нині - пенсійний фонд. Проте сам костел в 90-і роки було передано католицькій громаді.
Місто надзвичайно стурбовано агресивною зовнішньою політикою північного сусіда.
Настільки, що напис Stop Russia продубльовано навіть на в'їздній інсталяції. Коли я примірявся фотоапаратом до цього нетлінного об'єкту - з-за нього вийшла бабця, поправляючи сукню. І з привітною посмішкою спитала мене, чи не їду часом до Шепетівки. Я не їхав.
Місцевий професійно-аграрний ліцей (це на синенькій табличці написано) пройшов у боях і походах 7000 км.
Але ж були і інші часи. Ізяслав відвідували: литовський князь, польські королі Олександр і Станіслав Август IV, Петро Перший, Олександр Суворов, Михайло Кутузов, імператор Австро-Угорщини Йосиф Другий, герцог Курляндський Карл, Богдан Хмельницький, Тарас Шевченко. Ну напевне, якби це була така діра, як нині - вся ця компанія бачила б Ізяслав десь глибоко в носі.
В 1673-му році помирає останній Заславський. Нові власники - Сангушки - газдують тут аж до 1917-го року. З іменем князя Павла Кароля Сангушка пов'язана найвидатніша і чи найнещасніша споруда міста. Палацово-парковий ансамбль і зараз може вразити, що вже казати про часи його розквіту.
Архітектором був той самий Пауло Фонтана. Далі - без коментарів.
Золоті часи для палацу минули вже в XIX столітті. Його власник продає родову гордість російському уряду за 90 тис. крб., котрий розміщує там якісь військові склади.
З кінця XVIII століття Ізяслав - повітове місто. Райцентр, одним словом...
На виїзді мене проводжали з дуже скорботним обличчям. І не дарма - за всю свою автоісторію я давно так не блукав. І це з повною торбою карт і жепеесів.
В результаті - був вимушений повернутись в Ізяслав і обирати інший путь. Того дня дощ майже не припинявся, вечоріло, тож мені не вдалося все побачити і вам про це розказати. Але я точно виправлюсь.
p.s. З подивом виявив, що чимало оповідей про Ізяслав закінчуються обіцянкою повернутись. Містика.