Дрезден. Частина остання
Кому цікаво - читайте частину першу і другу.
Якщо ви шукатимете Дрезденську картинну галерею - то саме з такою назвою музея ви не знайдете.
Направду галерея має назву "Старих майстрів", на відміну від майстрів нових, про яких я згадував раніше.
Колекцію збирали перший і другий Августи, курфюрсти Саксонії (як польські королі нумерація в них були відповідно другий і третій). Август Сильний попри фінансові труднощі грошей на мистецтво не шкодував. А його син буквально розорив казну своїми придбаннями.
В 1746 році він оптом купив для галереї одразу 100 картин.
Свої придбання курфюрсти розвішали в перебудованих конюшнях Дрездена.
В XIX столітті було споруджено сучасну будівлю галереї, що входить в ансамбль Цвінґера. Крім галереї тут розташовано ще кілька музеїв (зброєва палата, порцеляни, геології).
Цвінґер має унікальну історію реставрації. На початку XX століття комплекс перебував в настільки поганому стані, що мерія Дрездена мала наміри знести будівлі. Проте один з викладачів Дрезденської архітектурної школи разом зі своїми учнями домігся рішення на відновлення Цвінґера і абсолютно безкоштовно опікувався цим проектом 15 років.
А через п'ять років після повного ренесансу почалась війна. Кращі експонати галереї в 1943 році були заховані в замінованих і напівзатоплених шахтах. А в 1945 році від Цвінґера, як і від всього Дрездена не залишилось каменя на камені, про що я розказував словами Курта Воннегута у попередній раз.
І знову Губерт Ерміш, той самий вікладач, опікується роботами з відбудови комплексу з руїн. Більшість знайдених картин у той час вже перевезли до Радянського Союзу. Німці небезпідставно гадали, що назавжди. Проте в 1960 році відбудований Цвінґер прочинив двері для відвідувачів.
За часів Августів картини розвішувались на стінах у порядку придбання і не мали пояснюючих табличок.
Галерея вважалась придворною, проте іноді приймала відвідувачів. В 1839 році в зали дрезденського зібрання було відкрито вільний доступ для "пристойно вдягнутої публіки".
Найвідоміша картина - Сикстинська Мадонна Рафаеля. Полотно було написане в 1513 році, а придбане в 1754 році в італійського монастиря за двадцять тисяч дукатів, за особистої згоди Папи Римського.
Найцікавіше - в деталях. Публіка ретельно лічить пальці на руці папи Сікста II (їх ніби шість, бо папа Сікст, але то лише так здається). Задній фон - не хмари, а лиця янголів. Ну а янголятка внизу - взагалі культовий образ для сувенірів.
Іншим топовим шедевром галереї є пастельна картина швейцарця Ліотара "Шоколадниця". Сюжет твору простий: дівчина несе на підносі порцелянову чашку з шоколадом і скляний стакан з водою. За легендою, дівчина - донька збіднілого дворянина, несе шоколад, новий для тих часів напій, для князя Дітріхштайна. Шоколад так засмакував князю, що попри заперечення родини дівчина сталя княгинею. А портрет став весільним подарунком молодятам.
Здалека картина - немов фотографія. Рендерінг і зблизька потрясний.
Сейсмографи, сигналізації, а головне - сиві німецькі неусміхнені бабці стережуть скарби Цвінгера.
Гіди-перекладачі неодмінно зупиняються біля корпоративного полотна про будову Вавілонської вежі.
Мені ж дуже сподобалась ось ця сценка. Жуть.
Власне картинну галерею можна обійти за дві години. Зібрання не надто велике. Свого часу власники навіть розпродали малоцінні (на той час) картини, аби вивільнити місце.
Життя навколо - теж як на картинці.
Ну майже.
І на завершення - кілька деталей.
Велосипедні доріжки.
Велосипеди для них.
Розклад.
Всі схеми місцять вказівки про парковки і туалети.
Вуличний платний туалет з функцією телепортації.
Зустріч Віктора Федоровича і Віктора Андрійовича.
Квартирні дзвінки.
Трамвайні рейки.
Ну і культурне життя.
