Дрезден. Частина перша
Старий Дрезден, попри місцями яскраво виражене совкове минуле - як картинка. Яку кожен може собі зробити через завбачливо розкадровану рамочку.
Соціалістична Німеччина мало чим відрізняється від соціалістичної України.
Тому краще заглибитись у віки. Дрезден згадується уперше в 1206 році в контексті судової тяганини між церквою і якимось графом за землю.
З кінця XV століття місто стає столицею Саксонії. А Саксонія в певні часи претендувала на лідерство серед німецьких князівств (якщо ви не забули, то Німеччина об'єднувалась не лише за Коля з Горбачовим).
Майже тисячу років Саксонією, а отже й Дрезденом керувала династія Веттінів. Найвідоміший з них - Август Сильний. З його іменем пов'язано багато пам'яток Дрездена, розпочата порцелянова слава краю, а також художні колекції, якими ми нині милуємось.
Славі князів присвячене настінна порцелянова аплікація, створена в 1904-1907 році.
Під час бомбардувань Дрездена 1945 році, про яке я ще згадаю, панно в більшій частині збереглося. Реставраторам довелося виготовити заново лише 200 плиточок.
Для належної презентабельності Август будує палац.
А поруч з ним - палацову церкву. На всіх картинках Дрездена вона - по центру.
Церкву з палацом поєднує перехід на рівні другого поверху. Як нині в лікарнях і інститутах.
Місце для будови - на березі Ельби - обирав особисто курфюрст. Стиль - високе барокко. Дзвіниця височіє на 85 метрів. Вздовж балюстради стоять і мовчки дивляться униз, на туристів 78 статуй.
Да, курфюрсти - це такі особливі князі в Священні Римській імперії, котрі могли голосувати за вибори імператора.
В дворцовій церкві поховане і серце Августа Сильного (тіло лежить в Кракові).
І не дивно, адже будова остаточно підірвала фінанси князівства, що змусило керівництво вживати на той час нестандартні засоби, типу збору коштів.
Збір коштів продовжують тут і по нині.
З палацової площі сходи ведуть на терасу над набережною Ельби, яку тут звуть балкон Європи. З балкона на навколишню панораму здавна милуються численні статуї. Оця, наприклад, символізують Ранок, Полудень, Вечір і Ніч (точніше щось одне, але я не розібрався).
Позаду тераси розташована Королівська саксонська академія мистецтв.
Завдяки написам "Рафаель", "Мікеланджело" злі язики стверджують, що будова кінця XIX століття увіковічнює черепашок-нінзя.
Звісно, що це наклеп.
Поруч реконструюється Альбертінум - названа на честь короля Саксонії Альберта галерея.
Тут розташовані Галерея молодих майстрів (на відміну від майстрів старих, про яких згодом), музей художньої промисловості, колеція скульптур і зал монет.
Молодим майстрам, яким не знайшлося місця в Альбертінумі, доводиться малювати прямо на бетоні.
В галереї свого часу були представлені не лише експресіоністи чи романці, але й кубісти. Проте багато картин, визначені фашистами як деградуюче мистецтво, були втрачені, ще більше - загинули чи зникли в 1945 році.
Жителі Дрездена тягнуться до мистецтва.
Німецькомовним туристам про історію Дрездена оповідають гіди в костюмах.
Причому слухають їх дуже уважно. Тим більше, що задурно.
Далі буде.
Соціалістична Німеччина мало чим відрізняється від соціалістичної України.
Тому краще заглибитись у віки. Дрезден згадується уперше в 1206 році в контексті судової тяганини між церквою і якимось графом за землю.
З кінця XV століття місто стає столицею Саксонії. А Саксонія в певні часи претендувала на лідерство серед німецьких князівств (якщо ви не забули, то Німеччина об'єднувалась не лише за Коля з Горбачовим).
Майже тисячу років Саксонією, а отже й Дрезденом керувала династія Веттінів. Найвідоміший з них - Август Сильний. З його іменем пов'язано багато пам'яток Дрездена, розпочата порцелянова слава краю, а також художні колекції, якими ми нині милуємось.
Славі князів присвячене настінна порцелянова аплікація, створена в 1904-1907 році.
Під час бомбардувань Дрездена 1945 році, про яке я ще згадаю, панно в більшій частині збереглося. Реставраторам довелося виготовити заново лише 200 плиточок.
Для належної презентабельності Август будує палац.
А поруч з ним - палацову церкву. На всіх картинках Дрездена вона - по центру.
Церкву з палацом поєднує перехід на рівні другого поверху. Як нині в лікарнях і інститутах.
Місце для будови - на березі Ельби - обирав особисто курфюрст. Стиль - високе барокко. Дзвіниця височіє на 85 метрів. Вздовж балюстради стоять і мовчки дивляться униз, на туристів 78 статуй.
Да, курфюрсти - це такі особливі князі в Священні Римській імперії, котрі могли голосувати за вибори імператора.
В дворцовій церкві поховане і серце Августа Сильного (тіло лежить в Кракові).
І не дивно, адже будова остаточно підірвала фінанси князівства, що змусило керівництво вживати на той час нестандартні засоби, типу збору коштів.
Збір коштів продовжують тут і по нині.
З палацової площі сходи ведуть на терасу над набережною Ельби, яку тут звуть балкон Європи. З балкона на навколишню панораму здавна милуються численні статуї. Оця, наприклад, символізують Ранок, Полудень, Вечір і Ніч (точніше щось одне, але я не розібрався).
Позаду тераси розташована Королівська саксонська академія мистецтв.
Завдяки написам "Рафаель", "Мікеланджело" злі язики стверджують, що будова кінця XIX століття увіковічнює черепашок-нінзя.
Звісно, що це наклеп.
Поруч реконструюється Альбертінум - названа на честь короля Саксонії Альберта галерея.
Тут розташовані Галерея молодих майстрів (на відміну від майстрів старих, про яких згодом), музей художньої промисловості, колеція скульптур і зал монет.
Молодим майстрам, яким не знайшлося місця в Альбертінумі, доводиться малювати прямо на бетоні.
В галереї свого часу були представлені не лише експресіоністи чи романці, але й кубісти. Проте багато картин, визначені фашистами як деградуюче мистецтво, були втрачені, ще більше - загинули чи зникли в 1945 році.
Жителі Дрездена тягнуться до мистецтва.
Німецькомовним туристам про історію Дрездена оповідають гіди в костюмах.
Причому слухають їх дуже уважно. Тим більше, що задурно.
Далі буде.