Грузія. Мандрівка по Сванетії, ч. 2/ Грузия. Путешествие по Сванетии, часть 2
UA. Друга частина нашого походу по дивовижно красивій країні з надзвичайно гостинними жителями. Частина перша тут
RU. Вторая часть нашего похода по удивительно красивой стране с очень гостеприимными жителями. Первая часть тут
День 8. 28.07.2011 Квірікоба
Про свято: Квірікоба - церковне свято, яке святкують 28 липня. В цей день згадують святого Квіріка. Ще свято має назву Лагурка. За легендою коли Квіріку було три роки, його матір піддали тортурам за те, що вона була прихильницею християнства. Тортури проходили на очах дитини, який викрикнув що також є християнином і охоронець що тримав на руках скинув Квіріке на землю.
Святкова служба проходить в старовинній церкві, яка була збудована в честь святого Квіріке. В цій церкві знаходяться унікальні старовинні ікони. На свято приїжджають не тільки зі Сванетії, але і Грузії і інших країн.
З самого ранку жителі починають підготовку - ріжуть найбільшого бичка, читають молитви, у всіх домах випікають особливий хліб. На церковному дворі проходять змагання хто підійме дзвін і величезний камінь, який чоловіки повинні перекинути через плече. Поруч в котлі варять принесеного в жертву бичка і роздають м'ясо всім хто прийшов на свято.
Зранку встали поснідали, пішли до церкви. Вона стоїть наверху на пагорбі. Підйом доволі крутий. Багато людей іде вверх. Серед них багато похилого віку. Треба сказати що в грузини дуже побожні, навіть, здається більше українців з західної України. Навколо церкви мур, вхід через маленькі ворота. Зразу за воротами великий казан на вогні. Там варять бичка якого зарізали на світанку, таке собі жертвоприношення сьогодні. Сама церкорвця маленька, людей багато і всіх не вміщує. На вході стоїть чоловік який фільтрує кого пускати а кого ні, бачу що нам не пощастить побувати всередині. Перед входом купа народу, дехто жертвує гроші, той хто взяв гроші читає голосно якусь маленьку молитву і смикає за шнурівку, дзвонить дзвін на вежі. Праворуч від церкви прибудова, мабуть жіноча частина, туди вхід вільний, але не так цікаво. Біля церкви стоять троє хлоп'ят і дуже красиво співають пісні та грають на цікавому інструменті. Трохи далі лежать три яйцеподібні камінці по кілограм 60-80 які треба перекинути через плече. Перемога - ознака сили і поваги навколишніх. Погуляли навколо, подивились, не зустріли наших хазяїв і вирішили вертатися, а людей все прибуває. Прийшли додому, двері не закриті на замок проте все на місці, перекусили, спакувалися. Тут приїхали наші друзі з Халде. Раді були їх побачити, бо вже не надіялися. Вони до церкви, а ми в дорогу. Тільки вийшли (10 година) зупиняється УАЗік, чоловяга пропонує нас підвезти. Хочемо зекономити сил і тому погоджуємося. Дорога петляє по красивому і мальовничому каньйону, проте ми радіємо що не збили ноги по дорозі, та й спека стоїть немилосердна. Довіз він нас до общини Ушгулі. Перед мостом до Жабеши по правому березі ріки іде маршрут до льодовика і гори Шхара. Можна іти і по лівому берегу - зразу за селом міст, по ньому кожного дня туди-сюди ходять бички та корови. По долині ріки іде грунтова дорога, по ній можна під'їхати на позашляховику майже до самого льодовика. Пройшли шлях доволі швидко, проте гаряче - аж страх бере, та й "самі знаєте хто" загризає до крові - мотаємо головами мов корови всю дорогу. Дійшли до кінця грунтовки доволі швидко, вирішили розкласти намета і заховатися від надокучливих друзів а так я води у нас не було послали Ваню. Я ж думав що він піде в найближчий ярок і запропонував захопити куртку щоб не попектися борщовиком ще раз. Він чогось пішов вверх на пагорб. Я помітив це через 5 хв як він зник наверху - побіг туди щоб повернути його адже немає потреби іти вверх і шукати десь воду якщо вона була в 400-500 метрах назад по дорозі. Вибігаю на пагорб - його немає, а навколо простори до самих вешечок гір. Ще й оля "піддала", сказала наче ним хитало з боку в бік. Всі замучені, перегріті, починаємо хвилюватися щоб його в куртці не вдарив тепловий удар. Я побіг назад до того місця де востаннє бачив воду, набрав, повернувся назад а Вані і далі немає. Думаю, "От чотрятка, це ж треба зараз ще Ваньку шукати між високої трави". Оля пішла направо а я наліво проте ознак його перебування ніде немає. Пройшло хвилин 10, а наче година, тут Оля кричить, я бігом до неї - аж от і Ванька десь знизу іде такий весь замучений і засмучений а ми такі раді ;). Дали йому води попити, а в нього кров носом як хлине! Ну не можна йому багато пити і все. Прийшли до берега розклали намет біля ріки і заховалися від "самі знаєте кого". Ввечері знайшли поруч хороше місце для намету в кущах на траві. З'явилася мошкара. Завтра у нас денний відпочинок і ми ідемо на найближчу вершинку.
День 8. 28.07.2011 Квирикоба
О празднике: Квирикоба - церковный праздник, который празднуют 28 июля. В этот день вспоминают святого Квирика. Еще праздник называется Лагурка. По легенде когда Квирику было три года, его мать подвергли пыткам за то, что она была сторонницей христианства. Пытки проходили на глазах ребенка, который выкрикнул что также является христианином и охранник который держал на руках сбросил Квирике на землю.
Праздничная служба проходит в старинной церкви, которая была построена в честь святого Квирике. В этой церкви находятся уникальные старинные иконы. На праздник приезжают не только из Сванетии, но и Грузии и других стран.
С самого утра жители начинают подготовку - режут крупнейшего бычка, читают молитвы, во всех домах пекут особый хлеб. На церковном дворе проходят соревнования кто поднимет колокол и огромный камень, который мужчины должны перебросить через плечо. Рядом в котле варят принесенного в жертву бычка и раздают мясо всем кто пришел на праздник.
Утром встали позавтракали, пошли в церковь. Она стоит наверху на холме. Довольно высоком и крутом. Многие идут вверх. Среди них много пожилых людей. Надо сказать что в грузины очень набожны, даже, кажется больше украинцев из западной Украины. Вокруг церкви ограда, вход через маленькие ворота. Сразу за воротами большой котел на огне. Там варят бычка которого зарезали на рассвете, некое жертвоприношение. Сама церквушка маленькая, людей много и всех не помещает. На входе стоит мужчина который фильтрует кого пускать а кого нет, вижу что нам не удастся побывать внутри. Перед входом куча народу, кто-то жертвует деньги, тот кто взял деньги читает громко какую маленькую молитву и дергает за шнуровку, звонит колокол на башне. Справа от церкви пристройка, видимо женская часть, туда вход свободный, но не так интересно. Возле церкви стоят трое ребят и очень красиво поют песни и играют на интересном инструменте. Чуть дальше лежат три яйцевидные камня по килограмм 60-80 которые надо перекинуть через плечо. Победа - признак силы и уважения окружающих. Погуляли вокруг, посмотрели, не встретили наших хозяев и решили возвращаться, а людей все прибывает. Пришли домой, дверь не закрыта на замок однако все на месте, перекусили, перепаковались. Тут приехали наши друзья из Халде. Рады были их видеть, потому что уже не надеялись. Они в церковь, а мы в путь. Только вышли (10 часов) останавливается УАЗик, мужчина предлагает нас подвезти. Хотим сэкономить сил и поэтому соглашаемся. Дорога петляет по красивому и живописному каньону, однако мы радуемся что не сбили ноги по дороге, да и жара стоит просто изнуряющая. Довез он нас до общины Ушгули. Перед мостом к Жабеши по правому берегу реки идет маршрут к леднику и горы Шхара. Можно идти и по левому берегу - сразу за деревней мост, по нему каждый день туда-сюда ходят бычки и коровы. По долине реки идет грунтовая дорога, по ней можно подъехать на внедорожнике почти до самого ледника. Прошли путь достаточно быстро, однако горячо - ух!, да и "сами знаете кто" грызет до крови - мотаем головами словно коровы всю дорогу. Дошли до конца грунтовки довольно быстро, решили разложить палатку и укрыться от назойливых друзей а так воды у нас не было послали Ваню. Я думал что он пойдет в ближайший овраг и предложил захватить куртку чтобы не обжечься борщевиком еще раз. Он чего пошел вверх на холм. Я заметил это через 5 мин как он исчез наверху - побежал туда чтобы вернуть его, ведь не нужно идти вверх и искать где воду если она была в 400-500 метрах назад по дороге. Выбегаю на холм - его нет, а вокруг просторы до самых вершков гор. Еще и Оля "подлила масла", сказала будто им шатало из стороны в сторону на подъеме. Все замученные, перегреты, начинаем волноваться чтобы его в куртке не ударил тепловой удар. Я побежал обратно к тому месту где последний раз видел воду, набрал, вернулся а Ване и дальше нет. Думаю, "Вот дьявол, это же надо сейчас еще Ваньку искать между высокой травы". Оля пошла направо а я налево однако признаков его пребывания нигде нет. Прошло минут 10, а словно час, тут Оля кричит, я бегом к ней - аж вот и Ванька - снизу идет такой весь замученный и расстроенный а мы так рады;). Дали ему воды попить, а у него кровь носом как хлынет! Ну нельзя ему много пить и все. Пришли к берегу разложили палатку возле реки и спрятались от "сами знаете кого". Вечером нашли рядом хорошее место для палатки в кустах на траве. Появилась мошкара. Завтра у нас дневной отдых и мы идем на ближайшую вершинку.
01
02
03
04
05
06
07
08
09
10
11
12
13
День 9. 29.07.2011. Денний відпочинок
Встали раненько, поснідали, склали речі, намет преренесли в густі кущі щоб корови не з'їли. Пішли вверх то по високій траві, то по крутому схилу, нарешті вийшли на гребінь. За 2 години вийшли на вершинку - навколо краса, навіть Казбек видно. Тут бачимо що до стіни де Шхара стоїть можна ще ближче підійти, але у нас закінчується вода, добре що по шляху лежав сніжник і ми набрали з нього воду. Вилізли на пиптик, там 3300 м над рівнем моря - голова гуде, ходити важко, горняшка підкралася непомітно. Сіли чекати на лавини: сонце пече немилосердно а лавин немає і все. Так посиділи 2 години, пофотографувалися, пішли вниз. На половині дороги побачили що біля нашого намету тусується корова, я один поспішив вниз. Прийшов "додому" а там нікого, пішов назустріч Олі і Вані. Повертаємося а в наших кущах бицюра ховається такий величезний як півтори корови. Ми туди - а він за нами, ми сюди - а він до нас - коротше ледве його прогнали але Оля встигла налякатися ;). Завтра вниз в село і через хребет в нижню Сванетію.
День 9. 29.07.2011. Дневной отдых
Встали пораньше, позавтракали, сложили вещи, палатку преренесли в густые кусты чтобы коровы не съели. Пошли вверх то по высокой траве, то по крутому склону, наконец вышли на гребень. За 2 часа вышли на вершинку - вокруг красота, даже Казбек видно. Здесь видим что к стене где Шхара стоит можно еще ближе подойти, но у нас заканчивается вода, благо по пути лежал снежник и мы набрали из него воду. Вылезли горку, там 3300 м над уровнем моря - голова гудит, ходить тяжело, горняшка подкралась незаметно. Сели ждать лавины: солнце печет немилосердно а лавин нет и все. Так посидели 2 часа, пофотографировались, пошли вниз. На половине дороги увидели что у нашей палатки тусуется корова, я один поспешил вниз. Пришел "домой" а там никого, пошел навстречу Оли и Вани. Возвращаемся а в наших кустах быцюра скрывается такой огромный полутора коровы ростом. Мы туда - а он за нами, мы сюда - а он к нам - короче еле его прогнали но Оля успела испугаться;). Завтра вниз в деревню и через хребет в нижнюю Сванетию.
14
15
16
17
18
19
День 10. 30.07.2011. Вперед назад
Зранку дорога вниз по долині. Пропустили стадо корів-бичків. В Ушгулі безуспішно пошукали мацоні. Єдине що нам запропонували це пів літри мацоні за 30 грн. Зате в іншому дворі нам дали безкоштовно лаваш. Ну що, ж і на тому вдячні. Пройшли повз село по лівому (по ходу) схилу долини. Наїлися афин (чорниць), назбирали на себе величезних павуків хрестоносців. Зупинилися вище села під берізками щоб сховатися від палючого сонця. Нагріли на сонці води, помилися. Вирішили далі не йти бо не були впевнені чи можна вище стати. І добре зробили, бо до самого вершечку гори було тільки одне місце для стоянок і то під самим верхом і без води.
День 10. 30.07.2011. Вперед назад
Утром дорога вниз по долине. Пропустили стадо коров-бычков. В Ушгули безуспешно поискали мацони. Единственное что нам предложили это пол литра мацони за 30 грн. Зато в другом дворе нам дали бесплатно лаваш. Ну что, и за то благодарны. Прошли мимо села по левому (по ходу) склона долины. Наелись черники, насобирали на себя огромных пауков крестоносцев. Остановились выше села под березками чтобы спрятаться от палящего солнца. Нагрели на солнце воды, умылись. Решили дальше не идти ибо не были уверены можно ли выше стать. И хорошо сделали, ибо до самого верху горы было только одно место для стоянок и то под самым верхом и без воды.
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
32
33
День 11. 31.07.2011. Маленька плутанина
Вийшли на наверх (2800 м.), там вказівник зі стрілками. Взяли напрям і пішли по хребту на захід. Хребет дуже мальовничий: з одного боку Головний Кавказький хребет а з іншого нижня Сванетія. На хребті немає води лиш кілька маленьких озерець з стоячою водою з якої п'ють і корови і коні. Згодом стежка робить поворот ліворуч вздовж хребта і виходить до великого озера з стоячою водою. Трохи далі озера по ходу стежки - перевал з великим туриком. Біля озера і вирішили зупинитися на обід. Сховалися в наметі від "самих знаєте кого". Я хотів іти далі до наступного аналогічного озера на другій стороні хребта, Оля ж хотіла залишитися тут на ночівлю - надто красивим був пейзаж. Я все-таки переконав Олю іти далі, почали збиратися, раптом набігли хмари і я вирішив що треба іти швидко щоб дійти до озера до дощу. Побігли. Тут треба сказати що в цьому місці на карті генштабу стежка робить дивний поворот і якщо накласти цей шлях на місцевість то вийде що треба скинути по вертикалі 200 метрів а потім зробивши петлю набрати по висоті 200 метрів і прийти в місце з якого вийшли - цього робити не слід а варто триматися маркерів які доволі помітні. Ми ж бігли як шалені через туман і через кілька хвилин я зрозумів що я загубив маркер і вивів всіх на обриви - прийшлося приймати рішення повертатися назад, так як ходити в тумані понад скалами надто небезпечно. Треба сказати що я ледве "переступив через себе" і повернувся до місця де немає чистої протічної питної води. Ввечері щоб зайняти себе чимось ми пішли за турик вниз по тому маршруту що сьогодні вже бігали і набрали чистої питної води зі сніжника на 200 метрів нижче нашої стоянки.
День 11. 31.07.2011. Маленькая путаница
Вышли на наверх (2800 г.), там указатель со стрелками. Взяли направление и пошли по хребту на запад. Хребет очень живописный: с одной стороны Главный Кавказский хребет с другой нижняя Сванетия. На хребте нет воды лишь несколько маленьких озер со стоячей водой из которой пьют и коровы и лошади. Позднее тропа делает поворот налево вдоль хребта и выходит к большому озеру с стоячей водой. Чуть дальше озера по ходу тропы - перевал с большим Турик. У озера и решили остановиться на обед. Укрылись в палатке от "самых знаете кого". Я хотел идти дальше к следующему аналогичному озера на другой стороне хребта, Оля же хотела остаться здесь на ночевку - слишком красивым был пейзаж. Я все же убедил Олю идти дальше, начали собираться, вдруг набежали тучи и я решил что надо идти быстро чтобы дойти до озера до дождя. Побежали. Здесь следует отметить что в этом месте на карте генштаба тропа делает странный поворот и если наложить этот путь на местность то получится что надо сбросить по вертикали 200 метров а затем, сделав петлю, набрать по высоте 200 метров и прийти в место из которого вышли - этого делать следует а стоит держаться маркеров которые довольно заметны. Мы же побежали как сумасшедшие за тумана и через несколько минут я понял что я потерял маркер и вывел всех на обрывы - пришлось принимать решение возвращаться назад, так как ходить в тумане возле скал слишком опасно. Надо сказать что я тут "переступил через себя" и вернулся к месту где нет чистой проточной питьевой воды. Вечером чтобы занять себя чем-то мы пошли за турик вниз по тому маршруту что сегодня уже бегали и набрали чистой питьевой воды из снежника на 200 метров ниже нашей стоянки.
34
35
36
37
38
39
День 12. 01.08.2011. Останні перешкоди
Мушу признати, що схід сонця в тому місці був справді дивовижний. Я зорієнтувавшись, повів нашу маленьку компанію по азимуту до місця де мала починатися наша стежка. Вийшли туди куди треба - зверху сонце, знизу хмари просто краса. За годину дійшли до наступного озера що стоїть на хребті на роздоріжжі з 4 напрямками. Там довго не затримувалися - попрощалися з Ушбою, яку бачили протягом всього походу і пішли по лівому схилу гори в нижню Сванетію. Через хвилин 20-30 після озера стежка повинна вивести до невеликих скал які помічені численними графіті і білими мішками -вказівникам. Саме сюди треба йти бо всюди навколо знаходяться скалисті обриви а це місце наче безпечні ворота. Далі місцевість стає доволі складною для проходження: кут нахилу гори зростає, на зміну траві приходить кам'яниста сипуха, схил стає зрізаний кулуарами в яких лежать сніжники. Раптові набіги хмар заставляють зупинитися і перечекати щоб мати змогу побачити наш шлях. Через деякий час стежка виходить на рівну поверхню де можна побачити розвалини будиночків пастухів. Маркери тут розгледіти доволі важко. Вони тут у вигляді стовпчиків з червоними наконечниками проте ховаються у високій траві. Правильний шлях пролягає через траву вище розвалин і виходить на величезний обрив - ґрунтовий зсув шириною метрів 300-500 який тягнеться до самого низу долини. Як виявилося ми пропустили поворот який заводить стежку в кулуар і виводить її вище обриву. Прийшлося прикласти чималі зусилля щоб вилізти ще на 100 метрів вище. Це був найбільш екстремальна частина нашої мандрівки (і ми аж ніяк не очікували зустрітися з таким в передостанній день в горах) Далі стежка поволі спускається вниз і виходить на обширні пасовиська. Стежка тут маркована високими палями встромленими в землю. За ними стежка заходить в ріденький ліс і за кілька хвилин виходить до джерела. Далі стежка веде в низ, в ліс і виходить до галявини з маленьким будиночком пастуха. Галявинка доволі заросла борщовиком. Трошки вище від галявини на виході з лісу, в кулуарі є струмок. Між струмком і хатинкою на умовному майданчику є місце на 1-2 намети. Тут ми і зупинилися на ночівлю. Коники-цвіркунці в цих краях зовсім страх загубили: великі жирні і нікого не бояться а в ночі виявляється сплять якусь годину чи дві і цілісіньку ніч влаштовували в нас на наметі дискотеку зі стрибками і сюркутанням.
День 12. 01.08.2011. Последние препятствия
Должен признать, что восход солнца в том месте был действительно удивительный. Я, сориентировавшись, повел нашу маленькую компанию по азимуту до места где должна начинаться наша тропа. Вышли туда куда надо - сверху солнце, снизу облака - просто красота. Через час пришли к следующему озеру, стоящему на хребте на перепутье с 4 направлениями. Там долго не задерживались - попрощались с Ушбой, которую видели на протяжении всего похода и пошли по левому склону горы в нижнюю Сванетию. Через минут 20-30 после озера тропа должна вывести к небольшим скалам с многочисленными граффити и белыми мешками-указателям. Именно сюда надо идти ибо повсюду вокруг находятся скалистые обрывы а это место - безопасные ворота. Далее местность становится довольно сложной для прохождения: угол наклона горы растет, на смену траве приходит каменистая сыпуха, склон становится резанный кулуарами в которых лежат снежники. Внезапные набеги облаков заставляют остановиться и переждать чтобы иметь возможность увидеть наш путь. Через некоторое время тропа выходит на ровную поверхность где можно увидеть развалины домиков пастухов. Маркеры здесь разглядеть довольно трудно. Они здесь в виде столбиков с красными наконечниками однако прячутся в высокой траве. Правильный путь лежит через траву выше развалин и выходит на огромный обрыв - грунтовый оползень шириной метров 300-500 который тянется до самого низа долины. Как оказалось мы пропустили поворот который заводит тропу в кулуар и выводит ее выше обрыва. Пришлось приложить немалые усилия чтобы вылезти еще на 100 метров выше. Это была наиболее экстремальная часть нашего путешествия (и мы никак не ожидали встретиться с такими препятствиями в предпоследний день в горах) Далее тропа медленно спускается вниз и выходит на обширные пастбища. Тропинка здесь маркирована высокими сваями воткнутыми в землю. За ними тропинка заходит в жиденький лес и через несколько минут выходит к источнику. Далее тропа ведет в низ, в лес и выходит к поляне с маленьким домиком пастуха. Полянка довольно заросшая борщевиком. Немножко выше поляны на выходе из леса, в кулуаре есть ручей. Между ручьем и избушкой на условном площадке есть место на 1-2 палатки. Здесь мы и остановились на ночевку. Кузнечики в этих краях совсем страх потеряли: большие, жирные и никого не боятся а ночью, оказывается, спят каких-нибудь час или два и всю ночь устраивали у нас на палатке дискотеку с прыжками и стрекотанием.
40
41
42
43
44
45
Частина третя / Часть третья