Грузія. Мандрівка по Сванетії, ч. 3/ Грузия. Путешествие по Сванетии, часть 3
UA. Третя і остання частина нашої мандрівки по меленькій частинці великої і красивої Грузії. Частина перша тут. Частина друга тут
RU. Третья и последняя часть нашего пудешествия по маленькой части большой и красивой Грузии. Первая часть тут. Вторая часть тут.
День 13. 02.08.2011. В столицю
Сьогодні вниз до села і в цивілізацію. Зійшли вниз швидко. Перед селом переодягнулися в цивільний одяг. Вийшли до дороги. Стоїмо, чекаємо на авто, а його немає. Проходять місцеві, хтось питає як справи і іде далі, хтось залишається. Підійшов хлопчина, звати Торніке. Російською не говорить тож спілкуємося англійською, благо в Грузії це зараз основна іноземна і вся молодь поглиблено її штудіює. Питаємо де можна купити мацоні і лаваш. Каже зараз ніде, бо печуть для себе і тільки раз в день-два. Підійшов ще один чоловік, потім ще один. По трохи говоримо на різні теми. Потім підійшла жінка. Звати її Жужуна, попитали в неї про лаваш, мацоні і хачапурі. Наче "не світить". Проте за пів години запрошує нас до себе. Ми й досі не звикли до такої гостинності до чужинців. Але нам приємно. Тим більше що гір ми вже наїлися і зараз прагнемо людського спілкування. Вона запропонувала лаваша і води / чачі для чоловіків. Ми відмовляємося бо ж непитущі. Навколо сидять кілька чоловіків - її родина, як ми зрозуміли, і наш гід Торніке. Через деякий час вона вирішила напекти хачапурі - Оля з радістю побігла їй допомагати. Сидимо в тіньку і затишку говоримо про те, про це, про місцеві новини, традиції, як це було і що буде, обговорюємо міжнародну ситуацію. Вони переконують що цього дня поїхати буде нереально бо всі буси до Кутаїсі і Тбілісі вже виїхали а попуток як таких не буде. Сидіти добре і приємно. Вони запрошують залишитися до завтра а завтра прямою маршруткою до Тбілісі. Нам і хочеться залишитися і хочеться подивитися Тбілісі на яке у нас залишилося 1 день. Врешті решт вирішуємо їхати дякуємо всім і йдемо на дорогу. Машин немає, час від часу в гори їдуть іноземні туристи. Невтішна для нас ситуація. Раптово на дорозі з'являється фольксваген гольф, весь у пилюці. Зупиняю його і пробую домовитися про трансфер до Лантехі - найближчого міста до Кутаїсі. Водій щось вагається і від'їжджає на бокову вулицю. Чекаємо далі, і от знову з'являється той же гольф, і водій каже що підвезе нас аж до Кутаїсі автостопом. З ним попутниця яка їде також до Кутаїсі. Які ж хороші люди трапляються нам в цій мандрівці! Їдемо і говоримо, проминаємо такі красивенні місця яких мабуть ніколи не бачив: то прірви то скали , велетенські водопади, дороги серпантином що притулилися коло бурхливої гірської ріки. Водій, Яко, відвозив свою сестру до родини чоловіка в гори а сам живе в Кутаїсі. По дорозі розказував про місцеві цікавинки, пропонував завести показати печери, запрошував ввечері поїхати з ним в Батумі на концерт на набережній, а в самому Кутаїсі переконав відвідати монастир і церкву на околиці. Все показав і розказав. Коротше влаштував цілу культурну програму а в кінці відвіз на вокзал і буквально посадив в автобус, за що ми йому дуже вдячні. Перед автобусом встигли купити морозива в макдогальдсі, тож сидимо в автобусі з кондиціонером, їмо морозиво і наближаємося до Тбілісі. По дорозі на перевалі водій робить перерву - заходимо в придорожнє кафе і з голоду замовляємо 3 хачапурі. 2 з'їдаємо - одне про запас. Ідемо вздовж ріки, в вечірніх сонячних променях в ріці купаються всі: від старого до малого - ідилія. В Тбілісі приїжджаємо вже вночі. Дзвоню в хостел по телефонах що дав мені Алекс. На жаль там все зайнято, жінка пробує мені допомогти продзвонюючи кілька інших хостелів. Наче все зайнято але в одному є місця і ми сторговуємося за хорошу ціну без харчування (ми і так на 1 день - самі прогодуємося). Хазяйка Наташа - хороша молода жінка - все робить для нас щоб було комфортно. Ваня залишається в окремій кімнаті а ми в іншій. Як добре прийняти душі і спати. І хоча доволі душно - спимо як вбиті. Для тих хто дочитав до кінця - бонус лінк на сайт з описами та картами трекінгових маршрутів в Сванетії http://www.svanetitrekking.ge/rus/trekking.htm
День 13. 02.08.2011. В столицу
Сегодня вниз к селу и в цивилизацию. Спустились вниз быстро. Перед деревней переоделись в чистую одежду. Вышли к дороге. Стоим, ждем авто, а его нет. Проходят местные, кто спрашивает как дела и идет дальше, кто остается. Подошел парень, зовут Торнике. По-русски не говорит поэтому общаемся на английском, благо в Грузии это сейчас основной иностранный и вся молодежь углубленно ее изучает. Спрашиваем где можно купить мацони и лаваш. Говорит сейчас нигде, потому пекут для себя и только раз в день-два. Подошел еще один человек, потом еще один. Говорим понемногу на разные темы. Потом подошла женщина. Зовут ее Жужуна, спросили у нее о лаваше, мацони и хачапури. Как-будто "не светит". Однако за пол часа приглашает нас к себе. Мы все еще не привыкли к такому гостеприимству к чужестранцам. Но нам приятно. Между тем гор мы уже наелись и сейчас стремимся к человеческому общению. Она предложила лаваша и воды/чачи для мужчин. Мы отказываемся потому что трезвенники. Вокруг сидят несколько мужчин - ее семья, как мы поняли, и наш гид Торнике. Через некоторое время она решила напечь хачапури - Оля с радостью побежала ей помогать. Сидим в тени и уюте, говорим о том, об этом, о местных новостях, традиции, как это было и что будет, обсуждаем международную ситуацию. Они убеждают что в этот день поехать будет нереально ибо все бусы в Кутаиси и Тбилиси уже выехали а попуток как таковых не будет. Сидеть хорошо и приятно. Они приглашают остаться до завтра а завтра прямой маршруткой до Тбилиси. Нам и хочется остаться и хочется посмотреть Тбилиси на которое у нас остался 1 день. В конце концов решаем ехать, благодарим всех и идем на дорогу. Машин нет, время от времени в горы едут иностранные туристы. Неутешительная для нас ситуация. Внезапно на дороге появляется фольксваген гольф, весь в пыли. Останавливаю его и пробую договориться о трансфере к Лантехи - ближайшей города к Кутаиси. Водитель чего-то колеблется и уезжает на боковую улицу. Ждем дальше, и вот снова появляется тот же гольф, и водитель говорит что подвезет нас до Кутаиси автостопом. С ним попутчица которая едет также в Кутаиси. Какие же хорошие люди встречаются нам в этом путешествии! Едем и говорим, минуем такие красивые места, которых видимо никогда не видел: то пропасти то скалы, гигантские водопады, дороги серпантином что приютились у бурной горной реки. Водитель, Яко, отвозил свою сестру в семью мужа в горы а сам живет в Кутаиси. По дороге рассказывал о местных новостях, предлагал завести показать пещеры, приглашал вечером поехать с ним в Батуми на концерт на набережной, а в самом Кутаиси убедил посетить монастырь и церковь на окраине. Все показал и рассказал. Короче устроил целую культурную программу а в конце отвез на вокзал и буквально посадил в автобус, за что мы ему очень благодарны. Перед автобусом мы успели купить мороженого в Макдональдсе, поэтому сидим в автобусе с кондиционером, едим мороженое и приближаемся к Тбилиси. По пути на перевале водитель делает перерыв - заходим в придорожное кафе и с голоду заказываем 3 хачапури. 2 съедаем - один про запас. Идем вдоль реки, в вечерних лучах солнца в реке купаются все: от малого до старого - идиллия. В Тбилиси приезжаем уже ночью. Звоню в хостел по телефонам что дал мне Алекс. К сожалению там все занято, женщина пытается мне помочь позванивает несколько других хостелов. Как-будто все занято но в одном есть места и мы сторговались за хорошую цену без питания (мы и так на 1 день - самые пропитаемся). Хозяйка Наташа - хорошая молодая женщина - все делает для нас чтобы было комфортно. Ваня остается в отдельной комнате а мы в другой. Как хорошо принять души и спать. И хотя довольно душно - спим как убитые.
Для тех кто дочитал до конца - бонус линк на сайт с описанием и картами трекинговых маршрутов по Сванетии http://www.svanetitrekking.ge/rus/trekking.htm
46
47
48
49
50
51
52
53
54
55
День 14. 03.08.2011. Тбілісі
Встали з ранку - поснідали фруктами що купили вчора ввечері. Плануємо похід по місту. До Гаги не можемо додзвонитися - у нас геть розрядився телефон, а жаль. На виході з метро купили карту міста (аж 35 грн!!!) дешевше немає, пройшлися по най видовищніших центральних місцях Тбілісі. Мені Тбілісі нагадує Львів - у них схожа атмосфера таке ж саме невелике місто що має душу. Про Тбілісі можна розказувати так багато, що я навіть не хочу починати, краще кожному приїхати туди і виділити кілька днів на блукання про покручених вуличках, споглядання старої архітектури, не гіршої ніж у Європі, і спілкування з людьми - найбільш вартісної культурної програми у Грузії. Магазинчики з продуктами біля нашого хостела працюють до 11-12 ночі, є де прикупити фруктів, все близько і компактно - люблю такі міста. Ввечері пішли до мосту свободи і парку біля нього. Цей міст збудований в ультасучасному стилі одна з головних туристичних принад міста. Мало того що весь збудований з металу і скла, та ще й технології його освітлення - на високому рівні, які можна оцінити тільки після заходу сонця. Хвилі світла протікають через міст то в одну сторону то в іншу через ріку Мтквари, або освітлюють чи ховають міст в темряві ріки. З сторони президентського палацу (з куполом як в бундестагу) розкинутий парк відпочинку частини якого ще і досі будують. Тут розкинутий парк з зеленими насадженнями, великою кількістю ламп підсвітки і великий музичний фонтан на який проектують відеосюжети. Навколо багато людей, їдять морозиво, цукрову вату, і що цікаво немає ні пяних ні агресивно налаштованих людей. Комфортно, чисто і безпечно, на відміну від Майдану Незалежності в Києві. В межах культурної програми встигли відвідати в лікарні нашого нового знайомого, Паату який умудрився захворіти замість того щоб показати нам свій Тбілісі. Його друзі встигли показати нам Тбілісі з авто і треба сказати з вікна автомобіля місто виглядає набагато більшим ніж воно нам здалося. Не хочеться прощатися з Тбілісі, але завтра додому. Останній глибокий подих повітря міста з тисячолітньою історією і спати.
День 14. 03.08.2011. Тбилиси
Встали с утра - позавтракали фруктами купивших вчера вечером. Планируем поход по городу. К Гаге не можем дозвониться - у нас вон разрядился телефон, а жаль. На выходе из метро купили карту города (аж 35 грн!) Дешевле нет, прошлись по самым зрелищным местах Тбилиси. Мне Тбилиси напоминает Львов - у них схожая атмосфера: такой же небольшой город у которого есть душа. О Тбилиси можно рассказывать так много, что я даже не хочу начинать, лучше каждому приехать туда и выделить некоторое время на блуждание о кривым улочкам, созерцание старой архитектуры, не худшей чем в Европе, и общение с людьми - наиболее интересную культурную программу в Грузии. Магазинчики с продуктами возле нашего хостела работают до 11-12 ночи, есть где прикупить фруктов, все близко и компактно - люблю такие города. Вечером пошли к мосту Свободы и парка около него. Этот мост построен в ультрасовременном стиле одна из главных туристических достопримечательностей города. Мало того что весь построенный из металла и стекла, да еще и технологии его освещения - на высоком уровне, которые можно оценить только после захода солнца. Волны света протекают через мост то в одну сторону то в другую через реку Мтквари, или освещают или прячут мост в темноте реки. Со стороны президентского дворца (с куполом как в Бундестаге) раскинут парк отдыха части которого еще до сих пор строят. Здесь раскинут парк с зелеными насаждениями, большим количеством ламп подсветки и большой музыкальный фонтан на который проецируют видеосюжеты. Вокруг много людей, едят мороженое, сахарную вату, и что интересно нет ни пьяных ни агрессивно настроенных людей. Комфортно, чисто и безопасно, в отличие от Майдана Незалежности в Киеве. В рамках культурной программы успели посетить в больнице нашего нового знакомого, Паата которого угораздило заболеть вместо того чтобы показать нам свой Тбилиси. Его друзья успели показать нам Тбилиси с авто и надо сказать из окна автомобиля город выглядит гораздо большим чем нам показалось. Не хочется прощаться с Тбилиси, но завтра домой. Последний глубокий вздох воздуха города с тысячелетней историей и спать.
56
57
58
59
60
61
62
63
64
65
66
67
68
69
70
71
72
73
74
День 15. 04.08.2011. Додому
Зранку нас вже чекає таксі - машина з водієм який готовий провезти нас до аеропорта за людські гроші. По дорозі купуємо нічного смачного лаваша і вперед. В аеропорту обмінник з нормальним курсом. В касах Пегаса (перевізника до Местії) знову нічого не знають про розклад і ціни на перельоти. 2 години і ми вдома. В Борисполі нас зустрічає добірний мат і ми розуміємо що приїхали. Вдома сидимо в ступорі - хочеться назад.
День 15. 04.08.2011. Домой
Утром нас уже ждет такси - машина с водителем который готов провезти нас до аэропорта за адекватную цену. По пути покупаем ночного вкусного лаваша и вперед. В аэропорту обменник с нормальным курсом. В кассах Пегаса (перевозчика в Местиа) опять ничего не знают о расписании и ценах на перелеты. 2 часа и мы дома. В Борисполе нас встречает отборный мат и мы понимаем что приехали. Дома сидим в ступоре - хочется обратно.