Пропущено-юбилейное 2
БАТЬКИ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ
(закінчення)
Але повернімось до нашої теми. Чи можемо ми назвати yci цi Центральні Ради, Гетьманати та Директорії - державами? Під час громадянської війни на просторах Pociї виникали десятки, якщо не сотні,подібних «держав». Візьмемо найближчий до нас приклад - батько Махно. Він теж контролював певну територію, мав свою «армію» та видавав якісьукази. Але чомусь зараз нixто не пише монографій про махновську «державність».
Українську державність почали будувати більшовики саме тому, що вони перемогли у громадянсьюй війні та утворили свою владу. Саме вони створили Українську Радянську Республіку та зробили українську мову державною. Але навіщо це їм було потрібно?
Більшовики мали дві мети. Пepша: захопити та утримати владу над Росією. Для цього вони, окрім cоціалістичної демагогії, використали старий як cвіт принцип «розділяй та владарюй». Більшовики надали yci більш-менш великим народам Pociї «державність», не отримали її тільки великороси, бо русофобська спрямованість більшовицької політики була загальновідомою. Поки народи гралися своєю новонародженою «державністю», більшовики захоплювали владу - бо їхньою головною метою була Світова Революція, після якої yci «національні держави Європи та Азії» повинні були злитися у єдиній Всесвітній Kpaїнi Рад.
Теоретично «право наций на самовизначення аж до відділення» обгрунтував Володимир Ілліч Ленін у своїх працях «О праве наций на самоопределение», «Критические заметки по национальному вопросу» та інших. Базуючись саме на його теоретичних пропозиціях, i були збудован! «незалежні» та «автономні» «держави», які у 1922 році утворили «единий могучий Радянський Союз».
В. I. Ленін став, якщо можливе таке порівняння, Бенджаміном Франкліном національних республік, у тому числі й України. А хто ж став українським Джорджем Вашингтоном? Йосип Bicapіонович Сталін.
Ось людина, якій Україна та інші пострадянські держави повинні бути вдячними за державність. Відчуваю щире обурення yciєї «національної та загальнолюдської демократії». Але ось факти: по-перше, саме Сталін з перших днів радянської влади був наркомом у справах національностей, тобто саме він стояв біля витоків ycіx радянських республіканських державностей на території колишньої Pociї. По-друге: саме за часів Сталіна та завдяки його політиці були приєднані Буковина, Галичина та Підкарпатська Русь і майже всі українські землі були об'єднані у єдиній, «соборній» Україні. По-третє, у 1944 році УРСР стала одним із засновників Організації Об'єднаних Націй, тобто стався вихід України на зовнішньополітичну арену, зрозуміло, що без участі Cталінa це ніяким чином статися не могло. Цей «вихід» мав цілком номінальне значения, але «не сразу Москва строилась». Цього, мабуть, досить, щоб продемонструвати, що значення Сталіна в будівництві Української держави hi в яке порівняння не може йти анi з якимось Скоропадським, який тримався лише на німецьких багнетах, ані з Петлюрою, котрий віддав полякам Галичину. Виникає питання, чому Сталін, будуючи суперцентралізовану державу, взагалі не ліквідував усі ці союзні та автономні республіки? Світової революції не сталося, але це не свідчило про те, що її ідея зникла зi свідомості радянського керівництва. Національні республіки й повинні були демонструвати cвітові «ленінське рішення національних проблем».
За чaciв Сталіна национальні республіки мала цілком декоративне значення, але після його смерті ситуація почала змінюватися. За часів хрущовської «в|длиги» та брежнівського «застою» республіканські партійно-господарські еліти, або, як казали під час перебудови, номенклатури, зміцніли, стали на ноги. Перші секретарі, про що свідчить хоч би справа Рашидова, стали відчувати себе майже удільними князьками. А поганий той князь, який не воліє стати королем.
Коли до влади прийшов Горбачов та розпочав перебудову, яка фатально послабила Центр, республіканські еліти зрозуміли, що у вирі політичної, соціальної та економічної кризи в них з'являється шанс стати «королями». Після цього сталася зустріч «братів-слов'ян» у Біловезькій Пущі та розпад СРСР.
Радянський Союз розпався не тому, що, як волають сучасні комуністи, «темні сили» пробралися до влади, а тому, що він не міг не розвалитися. Mінa, закладена «ленінською національною політикою», вибухнула. Держава не може будуватися на таких безглуздих засадах. Після того, як клей, який скріплював СРСР - страх та ідеологія - вивітрився, а сталося це десь у середині 70-х, то СРСР тримався лише інерцією та вагою, потрібен був лише невеличкий поштовх, після якого уся споруда розвалилася б. Цей поштовх зробив Горбачов, який діяв, зрозуміло, з самих кращих намірів.
Під час загальнодержавної кризи республканські номенклатури використали національні гасла, щоб залишитися при владі. Це їм цілком вдалося. Після отримання незалежності деякі з них надбали «національну» специфіку, як у Туркменістані, або залишилися у своїй радянській незайманості, як у нас. Так були розбудовані номенклатурні держави. Це не образа, це лише констатація факту. Існували держави рабовласницькі та феодальні, станові та буржуазні, а в нас держава номенклатурна, справжніми батьками якої є Володимир Ілліч Ленін та Йосип Вісаріонович Сталін, а інакше як пояснити той факт, що першим президентом незалежної України став в минулому головний ідеолог українських комуністів та другий секретар ЦК КПУ, а другим - колишній секретар парткому заводу та вихованець військово-промислового комплексу. Така постановка питання викличе, зрозуміло, хвилю обурення серед національно заангажованих громадян. Але стаття розрахована не на них, а на тих, хто дійсно прагне будувати нормальну сучасну Державу та позбавлятися радянської спадщини. Для цього потрібно реально дивитися на речі та називати їх своїми іменами, а не тішити себе байками про тисячолітні традиції державностi.
Лише справжнє самопізнання може дати нам можливість відчути твердий грунт під ногами. Якщо ж історичне самопізнання підмінюється «патріотичними» вигадками та міфами, то це може мати фатальні наслідки, насамперед для держави. Яскравий приклад - перебудова. Того потоку напівправди та правдоподібної бpexнi (бо за час перебудови було сформовано не менше міфів, ніж за попередню радянську добу), який хлинув на наші, виховані в дуci "Короткого курсу icтopiї ВКП(б)", голови, вистачило, щоб вщент розтрощити міфологізовану радянську суспільну свідомість, що, у свою чергу, стало однією з причин неймовірно легкого та майже безболісного розпаду великої держави. Це має стати застереженням на майбутнє.