Пропущено-юбилейное
А знаете ли вы, пановэ, что мы пропустили очередной юбилей?!
95 лет современной украинсой государственности!
10 марта 1919 года на III Всеукраинском съезде Советов в Харькове было провозглашено создание Украинской Социалистической Советской Республики и принята ее Конституция.
Да я сам вспомнил об этой незабываемой дате только потому, что случайно наткнулся на собственную газетную статью 1997 года издания. Захлестнула ностальгия… Б-г ты мой, 17 лет прошло, а читается все равно свежо и нонконформистски. Ай да я был 17 лет назад!
Текст был написан мовою солов’їною, и на том же языке я его републикую. Так, шо, которые москали и нє скачуть мовы не розумиють, звыняйте.
БАТЬКИ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ
Вперше надруковано в газеті «Західний Донбас» 8 жовтня 1997 року
Офіційна радянська історична наука мала величезну ваду, яка зводила майже нанівець її справді великі досягнення. Живу історію потрібно було заганяти в прокрустове ложе ідеології. Конструювання політичних міфів перетворювало науку на «політику, повернуту в минуле».
На жаль, в незалежній Україні ця традиція не тільки не зникла, але й отримала «друге дихання». Поступово вивчення реальнї української icтopiї перетворюється на переказ старих та вигадку нових міфів, які теж несуть певну ідеологічну та політичну навантаженість. Десятки учорашніх викладачів icторії КПРС, миттєво «перебудувавши» свою свідомість, хутко взялися до роботи.
У своєму прагненні бути святішими за Папу Римського деякі горе-історики доходять до справжнього маразму. У пошуках української ідентичності вже добралися до праслов'янських та індоєвропейськихчасів, найбільш завзяті записали в українці навіть трипільців (IV-II тис. до н. е.). Скоро вже доберуться до неандертальців та доведуть-таки, що українці пішли від інших пітекантропів, нiж москалі. Головна прикрість цього процесу полягає в тому, що здійснюються спроби розпоширити подібні ідеї в широкій суспільній cвiдомості, таким чином міфологізувавши її.
Найбільше міфів понакручено навколо проблеми формування української державності. Де тільки не відшукуються витоки нашої сучасної державності. В добі УНР, у гетьманів Розумовського та Мазепи, Хмельницький взагалi став фундатором новітньої державності. Київська Русь теж безперечно українська, а росіянам пропонується вивчати "свою - монголо-фінську історію". Фраза про «тисячолітню українську державність» увійшла в усі підручники іcтopiї України.
Цих, з дозволу сказати, «іториків» можна зрозуміти: треба ж чимось заробляти на хліб. Paнішe такою роботою була історія КПРС, зараз - історія української державності. Але тому, хто дійсно прагне зрозуміти реальний стан речей, розібратися, де ж ми перебуваємо i чому саме тут опинилися, треба замислитись ось над чим: чому після проголошення державної незалежності у 1991 poцi в Україні практично не відбулося того, що називається державотворчим процесом?
До цього процесу входять: визначення кордонів нової держави, формування opганів державної влади, збройних сил, органів місцевого самоврядування та багато іншого. Нічого схожого на Україні не відбулося. Державні кордони були вже давно визначені (ними стали кордони УРСР), бюрократичний апарат, без якого не може існувати сучасна держава, іcнyвaв вже давно, за роки незалежності він тільки виріс, органи місцевого врядування - у формi Рад теж існували, існував i парламент, який прийняв акт про незалежність, існували мiнicтepcтвa, відомства, органи правопорядку, закони - тобто все те, що у кyпi i має назву держава. Змінилися вивіски, та й тi не вci, бо над будівлею ВерховноїРади й досі висить герб УРСР. Підпорядкували частини Радянської Армії, розташовані на теритopiї УРСР та повідкривали посольства за кордоном (але міністром закордонних справ став в минулому представник УРСР при ООН Удовенко).
Тобто стає зрозумілим, що фактично українська державність існувала i до проголошення незалежності, існувала у формі Української Радянської Соціалістичної Республіки. Це означає, що українській державі не тисячі років, зрозуміло, але й не шість.
Створення Української Радянської Республіки було проголошено на I Всеукраїнському з’їзді Рад у Харкові 12 грудня 1917 року, тобто у цьому році виповнюється 80 poкiв, але мeнi чомусь здаеться, що це не стане приводом для святкування. Тепер, коли ми визначилися з більш-менш точною датою утворення української держави, дуже цікавим буде прослідкувати, як же саме сталося и' формування, бо умови, у яких проходив цей процес, були досить несприятливими, більше того, до певного часу їх, тобто умов, взагалі не існувало.
По-перше, 80 poкiв тому територія сучасної України була поділена між двома державами: Австро-Угорщиною та Pociєiю. Ми зосередимо свою увагу на pociйській частинi, бо саме тут проходили події, які й визначили майбутнє української держави. Це зауваження зроблено навмисно, бо якщо почитати деякі сучасні підручники з icтopiї, то може скластися враження, що то не Західна Україна була приєднана до основної території, а саме Галичина об'єднала навколо себе yсі українські землі.
По-друге, більшість тодішніх українців (які самі себе називали малоросами) вважали себе «русскими». Не росіянами (тобто етнічними великоросами), а саме руськими, та разом з великоросами, білорусами та іншими православними підданими Царя складали панівну в Російській імперії руську націю.
Третє і головне: ідеї української незалежності, або навіть автономії, не були поширені серед українців i не виходили за межі невеликої купки революційно та соціалістично настроєних лівих інтелігентів.
Лише після державного перевороту 27 лютого - 3 березня 1917 року, який гучно назвали Лютневою революцією, у атмосфері революційного безладу та суспільного розпаду iдеї українського націоналізму знайшли, нарешті, добрий грунт - утворилася Центральна Рада. Треба пам'ятати, що населения ніякого відношення до її утворення не мало. Центральна Рада була створена з’їздом політичних діячів національно-соціалістичного спрямування (інших серед українських націоналістів не було. Цей рух з самої своєї появи був крайнім лівим). Сталося те, що можливо лише у революційний час: ніким не обрана та нікого не представляюча opraнізaцiя стала розмовляти від iмeнi дев'яти південно-західних губерній. I, що парадоксально, - її стали слухати. Чим це пояснити? Під час революцій на гребені політичної хвилі можуть утриматися лише крайні ліві - це закон, відомий ще з часів Великої Французької революції.
Гаслом крайніх лівих більшовиків було: взяти все та й поділити. Тому вони й перемогли. Центральна Рада довго вагалася, та все ж таки крайні ліві елементи в ній перемогли i вона виступила з не менш соціалістичним гаслом, але з національним ухилом: взяти все I поділити, але між українцями. Це на певний час привернуло до неї прихильність частини населения. Конфлікт між соціалістами національними та інтернаціональними був неминучий і запалала громадянська війна. До речі, вci сили, які брали участь у громадянській війні, були виключно революційними. I червоні, і білі та інші ycix кольорів та відтінків, були «народжені революцією». У цій боротьбі за владу загинуло більше двадцяти мільйонів наших співвітчизників. Лише два мільйони загинули безпосередньо на фронтах, а решта - це мирне населення, яке гинуло від голоду, холоду, тифу та терору усіляких ЧК та контррозвідок.
To be continued