Спадщина. Сутискі. Маєток Гейденів. Частина 2. Експедиція 2015 року.
Частина 2
“…Вані запам'яталися відвідування лікарні графинею Гейден із благодійною метою. Графиня Катерина Михайлівна Гейден, уроджена Драгомирова, гарна, висока жінка років тридцяти з невеликим, у жалобі по нещодавно померлому батькові, ходила по палатах, роздаючи пораненим натільні хрестики та маленькі мідні іконки. Щасливчикам перепадали носові хустки.
Зазирнула Катерина Михайлівна і на кухню, поцікавилася, чим годують поранених. А коли привіталася з Іваном Івановичем, відставний унтерофіцер витягнувся в струнку, тримаючи руки по швах, і гаркнув:
- Здоров'я бажаю, Ваше сіятельство!
Графиня посміхнулася - мабуть, залишилася задоволена, а Іван Іванович ще старанніше випнув груди.
Щоразу, відвідуючи лікарню, графиня обов'язково заходила на кухню і, мабуть, Варвара Миколаївна сподобалася їй своєю акуратністю та привітністю. Зрештою графиня забрала Варвару Миколаївну до себе в маєток кухаркою.…”
Варвара Миколаївна Малиновська, мати Родіона Яковича. 1898. Фотографія надана Наталією Родіонівною Малиновської
Підтримайте проект своїми лайками, поширенням та благодійною грошовою підтримкою.
Дякуємо всім Вам за те що Ви з нами!
Нагадуємо, там де це можливо, по кліку дивимось великі картинки.
Фінансова допомога на підтримку нашого проекту: https://uaaheritage.blogspot.com/2022/07/blog-post_31.html
А ось так Родіон Якович пише про самого графа Гейдена:
А Варвара Миколаївна вирішила сходити до графа Гейдена та попросити його допомогти Вані з навчанням. Адже граф не зла людина, не відмовить. Гейден і справді надавав деяку допомогу своїм селянам: то корову дасть з виплатою на виплат, а тому, у кого близнюки народяться, та й так дітей повний будинок - задарма; то землю виділить - знов-таки з виплатою на виплат.
Як ви розумієте, що збережені інтер'єри в Сутисках шукати марно. Але ось ця чудова чорна ванна, виконана з цілісного шматка граніту - збереглася.
Заглянемо сюди:
переросток - https://www.4sync.com/web/get/MadMax_UA/2015/APRIL/25. SUTISKY/IMG_6343_middle.png
Не так далеко від Сутисок знаходиться Гнівань - місце, давно відоме своїми гранітними розробками. Промисловий видобуток почалася під час будівництва залізниці Київ-Одеса (1865-1870-ті роки). До 1891 працювало два кар'єри, які робили будівельний і дорожній граніт, а також тесаний і полірований. Продукція відправлялася до Австрії, Франції, Німеччини та звичайно для внутрішнього вживання в Російській Імперії. Виробками володіли Франц і Гнат Ярошинські. З розширенням виробництва власники подумали про створення акціонерного підприємства. Оскільки кар'єри вважалися власністю Імператора, знадобилася згода Миколи II. 13 грудня 1902 згоду було отримано і було створено "Акціонерне Товариство Подільських гранітних ломок і майстерень гранітних виробів" з капіталом у 200 тисяч рублів. Під час Першої Світової, в 1916 році Микола II та Олександра Федорівна відвідали Вінницю, і можливо Гнівань і Тиврів. Тоді Ярошинський і вирішив подарувати Імператору твір працюючих у нього майстрів - гранітну ванну. Її робили майстри Радзіховський, Іщук та Собканюк, з цілісного масиву дрібнозернистого граніту. Виріб важив близько двох тонн. Однак Микола, бувши забобонним, відмовився прийняти подарунок Ярошинських - його бентежив чорний колір. Можливо після цього ванну придбав граф Гейден і привіз її до себе в Сутиски. За зразком знаменитої Царської ванни під Царським Селом тут спочатку встановили ванну, а потім навколо побудували будівлю. Двері будинку були вузькими, щоб її не можливо було винести. З цим зіткнулися в 1944 році німці, відступаючи вирішили вивести її до Німеччини. Тоді вирішили виносити через вікно, але після того, як її підняли на підвіконня, ванна тріснула навпіл. Все пішло не так в 1944 у німців …
Після відходу німців добрі люди склеїли ванну … *
*Використаний матеріал краєзнавця О.Коваля
Може бути ванна була в цьому будиночку? (Фотографія звідси)
Перед палацом рівний майданчик із віковими липами вздовж алей, посередині фонтан, неподалік альтанки, яскраві квітники, а далі плакучі верби. Величезна садиба ділилася на кілька ділянок. Один із них займали так званий швейцарський палац, молочна з льодовиком та гарний особнячок - житло німця-садівника гера Отто. На іншому краю садиби розкинувся великий сад з оранжереями, теплицями, садовими грядками. Сад розсікала пряма, обсаджена липами та живоплотом дорога, що виходить на шосе Сутиски - Тиврів. Від будиночка садівника до самого Буга тяглася висока кам'яна стіна з побитим склом на верхній окрайкі.
За стіною - господарська частина маєтку: короварня приблизно з сотнею корів; панська стайня коней на тридцять; добротний кам'яний каретний сарай, пташник та свинарник. Серед споруд великий обгороджений майданчик, розділений на квадрати, куди випускали на прогулянку корів, коней та свиней - погрітися та полежати на сонці. Далі - зернові склади, криті гофрованим залізом, за ними робоча стайня та волівня, потім кузня, майстерні сільськогосподарського інвентарю. Осторонь господарських будівель хороший будинок із садом: у ньому живе управитель маєтком Карл Карлович, супротивний, червонолиций, злий німець із рудими стриженими вусами. Біля самих воріт, поблизу водокачки - непоказна кухня та їдальня для наймитів. Тут зазвичай рояться полчища мух.
Великі володіння графа Гейдена з полями, ягідниками, луками та лісом відгороджені від зовнішнього світу глибокими ярами та живоплотом з колючого чагарнику. Крім того, маєток охороняють об'їзники та численні сторожі.
Тарабанівка. Село Сутиски належить дворянину С.-Петербурзької губернії графу Дмитру Феодоровичу Гейдену (православний). Власник живе в м. Києві, в районі Липки. Усієї землі в імені 2156 десятин, в тому числі: садибної - 81 д,. орної -1069 д., Ліси - 839 дес. вигона - 125 дес. і незручної - 42 д. Садиба знаходиться в управлінні.*
* Помісне землеволодіння у Подільській губернії. В. К. Гульдман, 1898.
В Сутисках ми були двічі. Другий раз приїхали спеціально відшукати т.зв. "Далекий корпус", який за словами Олександра Федорука, найбільш зберіг в собі риси палацу, що стояв тут. Далекий корпус перед вами:
Загальний вигляд Далекого корпусу.
Головный фасад.
Бічний фасад, дивлячий до парку.
Вид на інший бічний фасад.
фундамент
На розі корпусу - вхід в підвал.
На іншому торці будівлі теж стрілчасті вікна, але вже три, а не два..
Стрільчасті вікна.
Як і слід було очікувати, пам'ятаючи в'їзні споруди та вежу палацового флігеля, корпус вирішений у стилі неоготики, дуже модною в кінці XIX століття, звідси теоретично можна припустити час будівлі палацового комплексу. Про неоготику кажуть, наприклад стрілчасті вікна. Звичайно, біленька і зелененька фарба, металопластик, дах покритий шифером, який безумовно був іншої форми, скрадають враження того, що ти стоїш перед палацовим корпусом, хоч і дальнім. Але що поробиш. Треба радіти тому, що хоч це є …
Трохи допомогти представити як було раніше може задній фасад, не так зіпсований, видимо фарби не вистачило. Тут видно, що цоколь, з аркою, що вела в підвал, був складний з граніту, як це часто зустрічається у Вінницькій області. Або ж оброблений під граніт.
У палаці графська родина жила лише навесні та влітку. Коли графи вставали, Ваня не знав, його ж мама будила рано, майже тоді ж, коли вставала сама (близько шостої ранку, а іноді й раніше) і змушувала робити найнеприємнішу процедуру - вмиватися холодною водою; потім напувала його молоком і відпускала гуляти. Тоді ж виходили гуляти разом з учителем Петром Івановичем і графчуки, всі троє. Дорік такому ж віку, як Ваня, може, старший на рік-півтора, тримався поважно: як-не-як граф! Мишко - років на два молодші Доріка - поводився з Ванею по-дружньому, а Сандрик, малюк років чотирьох, намагався у всьому наслідувати Мішу та Ванюшу. Дорік від них трьох тримався осторонь, зате Петро Іванович приділяв старшому графчуку куди більше уваги, ніж іншим.
У парку ще попався ось цей місток радянського зразка. За легендою до нього тут був ажурний металевий місток. Колись парк в Сутисках був ідеально розпланований з урахуванням місцевості, з тим, щоб максимально підкреслити та дати можливість милуватися красою тутешньої природи. Потім гегемон, який переміг (а це, між іншим, не якісь невідомі злі недбалі дядьки та тітки, а ми з вами) насаджав тут дерев (добра справа!) де не будь і абияк, знищивши усе планування і красу парку… Від паркових споруд залишився тільки цей місток, та і він перероблений і зіпсований.
Крім містка попалися ще два погреби. Але я не відомо, чи мають вони відношення до палацових будівель.
Ще трохи про безповоротно збігле - життя в маєтку -
Якось графиня прийшла подивитися, як хлопці працюють на своїх «городах» - маленьких шматочках землі, де потрібно було посадити всього потроху: кілька бульб картоплі, три-чотири кущики капустяної розсади, посіяти буряк, моркву, редиску, горох, кукурудзу, соняшник. посадити трохи квітів. Ванюша допомагав Мишкові та Сандрику. Хлопчики із захопленням копалися на своїх ділянках. Графчуки були одягнені однаково: білі сорочки з відкритими комірцями та короткими рукавами, білі трусики та пікейні накрохмалені, добре згладжені панамки. А на Вані темні довгі штанці з бульбашками на колінах і синя в білий горошок ситцева косоворотка. На голові - учнівський картуз: Ваня збирався з осені піти до школи. Варвара Миколаївна, побачивши сина разом із графчуками, хотіла було відвести Ваню, але графиня зупинила її та сказала:
- Ти, Варваро Миколаївно, зшила б такий же білий костюмчик і панамку своєму Ванюши. І нехай вони разом грають та займаються.
- Добре, Ваше сіятельство, дуже дякую!
Варвара Миколаївна була на сьомому небі - такої милості для сина вона не сміла й мріяти.
- І ще: ти, Варваро Миколаївно, можеш називати мене просто - Катерино Михайлівно. Мені приємно зробити щось добре для тебе і для Вані.
- А ти, Петре Івановичу, - продовжувала графиня, - виділи й Вані свій город, нехай кожен працює на своїй ділянці.
- Слухаюсь, Катерино Михайлівно, все буде зроблено,- відповів гувернер.
Варвара Миколаївна і не знала, як дякувати графині.
Так Ваню начебто зрівняли із графчуками та він потрапив під пригляд Петра Івановича, який цілі дні проводив із хлопчиками. Вони мали самі доглядати за городиками: полоти, поливати та висаджувати рослини. Ще вони ходили з учителем садом, вивчали породи дерев, збирали гусениць. У лісі знайомилися з деревами, вчилися впізнавати стовбурами, де південь, північ, схід і захід. У великого мурашника Петро Іванович розповів їм, як живуть і трудяться мурахи. Хоч би якусь кашу жука чи козявочку знайшли діти, Петро Іванович обов'язково розповідав, що це за вид, корисний він чи шкідливий, як живе і розмножується. Так само докладно говорив він і про птахів і мешканців водойм та річок.
У понеділок, середу і п'ятницю після обіду з хлопчиками займалися бони: німкеня, француженка та англійка - навчали іноземних мов. Бони майже не знали російської.
З Петром Івановичем хлопчики обійшли всю економію, виїжджали в поле на жнива та молотьбу, на цукровий завод у Гнівань, у кар'єри, де видобували та обробляли граніт, на цегельний та винокурний заводи, на водяний та паровий млини, у майстерні - і всюди вчитель чи на його прохання інженер, зайнятий на виробництві, пояснював їм, як це все влаштовано.
Іноді вранці дітям приводили коней, покритих помаранчевими пітниками, затягнутими міцно троками, і хлопчики вчилися їздити верхи: Мишко і Сандра на маленьких поні, а Дорік і Ваня на звичайних конях; їм, звичайно, наводили найспокійніших, адже їздити верхи на пітниках без сідла важко - можна злетіти.
Усі дні були розписані. Вставали діти рано, вмивалися холодною водою або йшли з Петром Івановичем у купальню і плавали в Бузі, загартовувалися та засмагали. Снідали, обідали та вечеряли у певний годинник. Ваня обідав з матір'ю, але їв майже те саме, що й графчуки.
Щоправда, Вані не подобалася зелень, а Варвара Миколаївна змушувала її їсти, бо зелень велено було подавати графським дітям.
- Це шпинат, - казала мати, - він корисний.
І доводилося їсти шпинат, а все через графа!
Минуло літо. У графів з весни жила дальня родичка, молода вдова мадам Ірен із двома хлопчиками-близнюками. Вони ніколи не грали з графчуками та Ванею; гуляли тільки зі своєю матір'ю задерши носи та напижившись. У серпні мадам Ірен із хлопчиками на спільне задоволення пішла.
На зиму графська сім'я виїжджала за кордон до Німеччини, а навесні поверталася. Іноді граф Олександр Федорович з'являвся і взимку, підкочував до палацу на четвірці та проводив у маєтку кілька днів. Тоді палац оживав, а після від'їзду господаря знову занурювався, як ведмідь, у зимову сплячку. …
… палац уже доведено до ладу - навощений, пофарбований, провітрений: чекає на господарів.
Нарешті до парадного ґанку підкотила карета, запряжена четвіркою вороних коней, а за нею екіпажі - графи приїхали. Метушаться лакеї на чолі з пихатим Лаврентієм, у якого так і бігають очі. А у вестибюлі графиню зустрічає Варвара Миколаївна з покоївками. Ось і графчук. Дорік привітався з Ванею холодним і пихатим кивком голови, а Мишко та Сандрик кинулися обіймати.
Бони фрейлейн Клара, мадемуазель Луїза та міс Елізабет приїхали разом із графською родиною, а Петро Іванович - на другий день. І почалося звичайне літнє життя…
Графиня переглянула господарські книжки та залишилася задоволена роботою економки: солідні доходи.
Якщо повернутися до башти флігеля і пройти трохи далі від нього, то потрапляєш на залишки двох оглядових майданчиків.
А це другий майданчик. Він трохи далі.
З майданчика відкрився чудовий краєвид на долину річки.
переросток - https://www.4sync.com/web/get/MadMax_UA/2015/APRIL/25. SUTISKY/DJI00312_middle.png
Спустимося вниз, до річки. Вниз веде кам'яна стежка.
Оглядові майданчики влаштовано нагорі величезної скелі, що височіє над Південним Бугом. Зліва видно огорожа одного, справа - цегляні стіни другого. Ці оглядові майданчики - це те, що залишилося від "Кришталевого" або "Скляного палацу", який тут стояв, і який згорів під час війни. Навряд чи це був повноцінний палац зі скляними стінами, або скоріше просто криті галереї або альтанки, але все одно, виглядало, упевнені, незрівнянно …
Ось що ще про це місце розповів Олександр Федорук, який навчався колись тут, в Сутисках:
"У районі скелі був міст на правий берег Буга, за легендою він був підірваний під час війни, від башти з флігелем якщо стати до неї спиною, до колишнього мосту йде дорога, що добре проглядається.".
Частина 3
Якщо Ви маєте бажання, і найголовніше маєте на це можливість, то можете приєднатися до фінансування проєкту. Нам дуже приємна і дорога Ваша підтримка.
Княпаємо сюди ===> Посилання для надання фінансової допомоги на підтримку нашого проєкту: на експедиції та існування блогу та файлосховища.
Дякуємо всім не байдужим до нашої Архітектурної Спадщини та нашого проєкту "Українські Архітектурні Пам'ятки. Спадщина”.
Підписуйтесь на сторінки проєкту на:
Patreon
Twitter
Технічні партнери проєкту:
найпрофесійніший сервіс з ремонту квадрокоптерів та багато якого іншого обладнання в Україні
та
хмарне сховище для синхронізації файлів між комп'ютерами, мобільними пристроями та веб-аккаунтом, яке надає користувачам 1 ТБ для зберігання фото, музики, відео, різних файлів і документів.
ну як то, так =))
P. S. A cup of hot, strong coffee won't hurt with our project! Come on! It's only a dollar!
P R E S S ===>>>
and support us!
P.S. ПРОЕКТ НЕ ЗАЙМАЄТЬСЯ ЗБОРОМ КОШТІВ І ПОЖЕРТВ НА РЕМОНТИ, РЕСТАВРАЦІЇ ТА РЕКОНСТРУКЦІЇ ОБ'ЄКТІВ АРХІТЕКТУРНОЇ СПАДЩИНИ, ПРО ЯКІ МИ РОЗПОВІДАЛИ ТА РОЗПОВІДАЄМО У СВОЇХ СТАТТЯХ.
Це є прерогативою місцевих органів, громад, громадських об'єднань чи благодійних фондів.
“…Вані запам'яталися відвідування лікарні графинею Гейден із благодійною метою. Графиня Катерина Михайлівна Гейден, уроджена Драгомирова, гарна, висока жінка років тридцяти з невеликим, у жалобі по нещодавно померлому батькові, ходила по палатах, роздаючи пораненим натільні хрестики та маленькі мідні іконки. Щасливчикам перепадали носові хустки.
Зазирнула Катерина Михайлівна і на кухню, поцікавилася, чим годують поранених. А коли привіталася з Іваном Івановичем, відставний унтерофіцер витягнувся в струнку, тримаючи руки по швах, і гаркнув:
- Здоров'я бажаю, Ваше сіятельство!
Графиня посміхнулася - мабуть, залишилася задоволена, а Іван Іванович ще старанніше випнув груди.
Щоразу, відвідуючи лікарню, графиня обов'язково заходила на кухню і, мабуть, Варвара Миколаївна сподобалася їй своєю акуратністю та привітністю. Зрештою графиня забрала Варвару Миколаївну до себе в маєток кухаркою.…”
Варвара Миколаївна Малиновська, мати Родіона Яковича. 1898. Фотографія надана Наталією Родіонівною Малиновської
Підтримайте проект своїми лайками, поширенням та благодійною грошовою підтримкою.
Дякуємо всім Вам за те що Ви з нами!
Нагадуємо, там де це можливо, по кліку дивимось великі картинки.
Фінансова допомога на підтримку нашого проекту: https://uaaheritage.blogspot.com/2022/07/blog-post_31.html
А ось так Родіон Якович пише про самого графа Гейдена:
А Варвара Миколаївна вирішила сходити до графа Гейдена та попросити його допомогти Вані з навчанням. Адже граф не зла людина, не відмовить. Гейден і справді надавав деяку допомогу своїм селянам: то корову дасть з виплатою на виплат, а тому, у кого близнюки народяться, та й так дітей повний будинок - задарма; то землю виділить - знов-таки з виплатою на виплат.
Як ви розумієте, що збережені інтер'єри в Сутисках шукати марно. Але ось ця чудова чорна ванна, виконана з цілісного шматка граніту - збереглася.
Заглянемо сюди:
переросток - https://www.4sync.com/web/get/MadMax_UA/2015/APRIL/25. SUTISKY/IMG_6343_middle.png
Не так далеко від Сутисок знаходиться Гнівань - місце, давно відоме своїми гранітними розробками. Промисловий видобуток почалася під час будівництва залізниці Київ-Одеса (1865-1870-ті роки). До 1891 працювало два кар'єри, які робили будівельний і дорожній граніт, а також тесаний і полірований. Продукція відправлялася до Австрії, Франції, Німеччини та звичайно для внутрішнього вживання в Російській Імперії. Виробками володіли Франц і Гнат Ярошинські. З розширенням виробництва власники подумали про створення акціонерного підприємства. Оскільки кар'єри вважалися власністю Імператора, знадобилася згода Миколи II. 13 грудня 1902 згоду було отримано і було створено "Акціонерне Товариство Подільських гранітних ломок і майстерень гранітних виробів" з капіталом у 200 тисяч рублів. Під час Першої Світової, в 1916 році Микола II та Олександра Федорівна відвідали Вінницю, і можливо Гнівань і Тиврів. Тоді Ярошинський і вирішив подарувати Імператору твір працюючих у нього майстрів - гранітну ванну. Її робили майстри Радзіховський, Іщук та Собканюк, з цілісного масиву дрібнозернистого граніту. Виріб важив близько двох тонн. Однак Микола, бувши забобонним, відмовився прийняти подарунок Ярошинських - його бентежив чорний колір. Можливо після цього ванну придбав граф Гейден і привіз її до себе в Сутиски. За зразком знаменитої Царської ванни під Царським Селом тут спочатку встановили ванну, а потім навколо побудували будівлю. Двері будинку були вузькими, щоб її не можливо було винести. З цим зіткнулися в 1944 році німці, відступаючи вирішили вивести її до Німеччини. Тоді вирішили виносити через вікно, але після того, як її підняли на підвіконня, ванна тріснула навпіл. Все пішло не так в 1944 у німців …
Після відходу німців добрі люди склеїли ванну … *
*Використаний матеріал краєзнавця О.Коваля
Може бути ванна була в цьому будиночку? (Фотографія звідси)
Перед палацом рівний майданчик із віковими липами вздовж алей, посередині фонтан, неподалік альтанки, яскраві квітники, а далі плакучі верби. Величезна садиба ділилася на кілька ділянок. Один із них займали так званий швейцарський палац, молочна з льодовиком та гарний особнячок - житло німця-садівника гера Отто. На іншому краю садиби розкинувся великий сад з оранжереями, теплицями, садовими грядками. Сад розсікала пряма, обсаджена липами та живоплотом дорога, що виходить на шосе Сутиски - Тиврів. Від будиночка садівника до самого Буга тяглася висока кам'яна стіна з побитим склом на верхній окрайкі.
За стіною - господарська частина маєтку: короварня приблизно з сотнею корів; панська стайня коней на тридцять; добротний кам'яний каретний сарай, пташник та свинарник. Серед споруд великий обгороджений майданчик, розділений на квадрати, куди випускали на прогулянку корів, коней та свиней - погрітися та полежати на сонці. Далі - зернові склади, криті гофрованим залізом, за ними робоча стайня та волівня, потім кузня, майстерні сільськогосподарського інвентарю. Осторонь господарських будівель хороший будинок із садом: у ньому живе управитель маєтком Карл Карлович, супротивний, червонолиций, злий німець із рудими стриженими вусами. Біля самих воріт, поблизу водокачки - непоказна кухня та їдальня для наймитів. Тут зазвичай рояться полчища мух.
Великі володіння графа Гейдена з полями, ягідниками, луками та лісом відгороджені від зовнішнього світу глибокими ярами та живоплотом з колючого чагарнику. Крім того, маєток охороняють об'їзники та численні сторожі.
Тарабанівка. Село Сутиски належить дворянину С.-Петербурзької губернії графу Дмитру Феодоровичу Гейдену (православний). Власник живе в м. Києві, в районі Липки. Усієї землі в імені 2156 десятин, в тому числі: садибної - 81 д,. орної -1069 д., Ліси - 839 дес. вигона - 125 дес. і незручної - 42 д. Садиба знаходиться в управлінні.*
* Помісне землеволодіння у Подільській губернії. В. К. Гульдман, 1898.
В Сутисках ми були двічі. Другий раз приїхали спеціально відшукати т.зв. "Далекий корпус", який за словами Олександра Федорука, найбільш зберіг в собі риси палацу, що стояв тут. Далекий корпус перед вами:
Загальний вигляд Далекого корпусу.
Головный фасад.
Бічний фасад, дивлячий до парку.
Вид на інший бічний фасад.
фундамент
На розі корпусу - вхід в підвал.
На іншому торці будівлі теж стрілчасті вікна, але вже три, а не два..
Стрільчасті вікна.
Як і слід було очікувати, пам'ятаючи в'їзні споруди та вежу палацового флігеля, корпус вирішений у стилі неоготики, дуже модною в кінці XIX століття, звідси теоретично можна припустити час будівлі палацового комплексу. Про неоготику кажуть, наприклад стрілчасті вікна. Звичайно, біленька і зелененька фарба, металопластик, дах покритий шифером, який безумовно був іншої форми, скрадають враження того, що ти стоїш перед палацовим корпусом, хоч і дальнім. Але що поробиш. Треба радіти тому, що хоч це є …
Трохи допомогти представити як було раніше може задній фасад, не так зіпсований, видимо фарби не вистачило. Тут видно, що цоколь, з аркою, що вела в підвал, був складний з граніту, як це часто зустрічається у Вінницькій області. Або ж оброблений під граніт.
У палаці графська родина жила лише навесні та влітку. Коли графи вставали, Ваня не знав, його ж мама будила рано, майже тоді ж, коли вставала сама (близько шостої ранку, а іноді й раніше) і змушувала робити найнеприємнішу процедуру - вмиватися холодною водою; потім напувала його молоком і відпускала гуляти. Тоді ж виходили гуляти разом з учителем Петром Івановичем і графчуки, всі троє. Дорік такому ж віку, як Ваня, може, старший на рік-півтора, тримався поважно: як-не-як граф! Мишко - років на два молодші Доріка - поводився з Ванею по-дружньому, а Сандрик, малюк років чотирьох, намагався у всьому наслідувати Мішу та Ванюшу. Дорік від них трьох тримався осторонь, зате Петро Іванович приділяв старшому графчуку куди більше уваги, ніж іншим.
У парку ще попався ось цей місток радянського зразка. За легендою до нього тут був ажурний металевий місток. Колись парк в Сутисках був ідеально розпланований з урахуванням місцевості, з тим, щоб максимально підкреслити та дати можливість милуватися красою тутешньої природи. Потім гегемон, який переміг (а це, між іншим, не якісь невідомі злі недбалі дядьки та тітки, а ми з вами) насаджав тут дерев (добра справа!) де не будь і абияк, знищивши усе планування і красу парку… Від паркових споруд залишився тільки цей місток, та і він перероблений і зіпсований.
Крім містка попалися ще два погреби. Але я не відомо, чи мають вони відношення до палацових будівель.
Ще трохи про безповоротно збігле - життя в маєтку -
Якось графиня прийшла подивитися, як хлопці працюють на своїх «городах» - маленьких шматочках землі, де потрібно було посадити всього потроху: кілька бульб картоплі, три-чотири кущики капустяної розсади, посіяти буряк, моркву, редиску, горох, кукурудзу, соняшник. посадити трохи квітів. Ванюша допомагав Мишкові та Сандрику. Хлопчики із захопленням копалися на своїх ділянках. Графчуки були одягнені однаково: білі сорочки з відкритими комірцями та короткими рукавами, білі трусики та пікейні накрохмалені, добре згладжені панамки. А на Вані темні довгі штанці з бульбашками на колінах і синя в білий горошок ситцева косоворотка. На голові - учнівський картуз: Ваня збирався з осені піти до школи. Варвара Миколаївна, побачивши сина разом із графчуками, хотіла було відвести Ваню, але графиня зупинила її та сказала:
- Ти, Варваро Миколаївно, зшила б такий же білий костюмчик і панамку своєму Ванюши. І нехай вони разом грають та займаються.
- Добре, Ваше сіятельство, дуже дякую!
Варвара Миколаївна була на сьомому небі - такої милості для сина вона не сміла й мріяти.
- І ще: ти, Варваро Миколаївно, можеш називати мене просто - Катерино Михайлівно. Мені приємно зробити щось добре для тебе і для Вані.
- А ти, Петре Івановичу, - продовжувала графиня, - виділи й Вані свій город, нехай кожен працює на своїй ділянці.
- Слухаюсь, Катерино Михайлівно, все буде зроблено,- відповів гувернер.
Варвара Миколаївна і не знала, як дякувати графині.
Так Ваню начебто зрівняли із графчуками та він потрапив під пригляд Петра Івановича, який цілі дні проводив із хлопчиками. Вони мали самі доглядати за городиками: полоти, поливати та висаджувати рослини. Ще вони ходили з учителем садом, вивчали породи дерев, збирали гусениць. У лісі знайомилися з деревами, вчилися впізнавати стовбурами, де південь, північ, схід і захід. У великого мурашника Петро Іванович розповів їм, як живуть і трудяться мурахи. Хоч би якусь кашу жука чи козявочку знайшли діти, Петро Іванович обов'язково розповідав, що це за вид, корисний він чи шкідливий, як живе і розмножується. Так само докладно говорив він і про птахів і мешканців водойм та річок.
У понеділок, середу і п'ятницю після обіду з хлопчиками займалися бони: німкеня, француженка та англійка - навчали іноземних мов. Бони майже не знали російської.
З Петром Івановичем хлопчики обійшли всю економію, виїжджали в поле на жнива та молотьбу, на цукровий завод у Гнівань, у кар'єри, де видобували та обробляли граніт, на цегельний та винокурний заводи, на водяний та паровий млини, у майстерні - і всюди вчитель чи на його прохання інженер, зайнятий на виробництві, пояснював їм, як це все влаштовано.
Іноді вранці дітям приводили коней, покритих помаранчевими пітниками, затягнутими міцно троками, і хлопчики вчилися їздити верхи: Мишко і Сандра на маленьких поні, а Дорік і Ваня на звичайних конях; їм, звичайно, наводили найспокійніших, адже їздити верхи на пітниках без сідла важко - можна злетіти.
Усі дні були розписані. Вставали діти рано, вмивалися холодною водою або йшли з Петром Івановичем у купальню і плавали в Бузі, загартовувалися та засмагали. Снідали, обідали та вечеряли у певний годинник. Ваня обідав з матір'ю, але їв майже те саме, що й графчуки.
Щоправда, Вані не подобалася зелень, а Варвара Миколаївна змушувала її їсти, бо зелень велено було подавати графським дітям.
- Це шпинат, - казала мати, - він корисний.
І доводилося їсти шпинат, а все через графа!
Минуло літо. У графів з весни жила дальня родичка, молода вдова мадам Ірен із двома хлопчиками-близнюками. Вони ніколи не грали з графчуками та Ванею; гуляли тільки зі своєю матір'ю задерши носи та напижившись. У серпні мадам Ірен із хлопчиками на спільне задоволення пішла.
На зиму графська сім'я виїжджала за кордон до Німеччини, а навесні поверталася. Іноді граф Олександр Федорович з'являвся і взимку, підкочував до палацу на четвірці та проводив у маєтку кілька днів. Тоді палац оживав, а після від'їзду господаря знову занурювався, як ведмідь, у зимову сплячку. …
… палац уже доведено до ладу - навощений, пофарбований, провітрений: чекає на господарів.
Нарешті до парадного ґанку підкотила карета, запряжена четвіркою вороних коней, а за нею екіпажі - графи приїхали. Метушаться лакеї на чолі з пихатим Лаврентієм, у якого так і бігають очі. А у вестибюлі графиню зустрічає Варвара Миколаївна з покоївками. Ось і графчук. Дорік привітався з Ванею холодним і пихатим кивком голови, а Мишко та Сандрик кинулися обіймати.
Бони фрейлейн Клара, мадемуазель Луїза та міс Елізабет приїхали разом із графською родиною, а Петро Іванович - на другий день. І почалося звичайне літнє життя…
Графиня переглянула господарські книжки та залишилася задоволена роботою економки: солідні доходи.
Якщо повернутися до башти флігеля і пройти трохи далі від нього, то потрапляєш на залишки двох оглядових майданчиків.
А це другий майданчик. Він трохи далі.
З майданчика відкрився чудовий краєвид на долину річки.
переросток - https://www.4sync.com/web/get/MadMax_UA/2015/APRIL/25. SUTISKY/DJI00312_middle.png
Спустимося вниз, до річки. Вниз веде кам'яна стежка.
Оглядові майданчики влаштовано нагорі величезної скелі, що височіє над Південним Бугом. Зліва видно огорожа одного, справа - цегляні стіни другого. Ці оглядові майданчики - це те, що залишилося від "Кришталевого" або "Скляного палацу", який тут стояв, і який згорів під час війни. Навряд чи це був повноцінний палац зі скляними стінами, або скоріше просто криті галереї або альтанки, але все одно, виглядало, упевнені, незрівнянно …
Ось що ще про це місце розповів Олександр Федорук, який навчався колись тут, в Сутисках:
"У районі скелі був міст на правий берег Буга, за легендою він був підірваний під час війни, від башти з флігелем якщо стати до неї спиною, до колишнього мосту йде дорога, що добре проглядається.".
Частина 3
Якщо Ви маєте бажання, і найголовніше маєте на це можливість, то можете приєднатися до фінансування проєкту. Нам дуже приємна і дорога Ваша підтримка.
Княпаємо сюди ===> Посилання для надання фінансової допомоги на підтримку нашого проєкту: на експедиції та існування блогу та файлосховища.
Дякуємо всім не байдужим до нашої Архітектурної Спадщини та нашого проєкту "Українські Архітектурні Пам'ятки. Спадщина”.
Підписуйтесь на сторінки проєкту на:
Patreon
Технічні партнери проєкту:
найпрофесійніший сервіс з ремонту квадрокоптерів та багато якого іншого обладнання в Україні
та
хмарне сховище для синхронізації файлів між комп'ютерами, мобільними пристроями та веб-аккаунтом, яке надає користувачам 1 ТБ для зберігання фото, музики, відео, різних файлів і документів.
ну як то, так =))
P. S. A cup of hot, strong coffee won't hurt with our project! Come on! It's only a dollar!
P R E S S ===>>>
and support us!
P.S. ПРОЕКТ НЕ ЗАЙМАЄТЬСЯ ЗБОРОМ КОШТІВ І ПОЖЕРТВ НА РЕМОНТИ, РЕСТАВРАЦІЇ ТА РЕКОНСТРУКЦІЇ ОБ'ЄКТІВ АРХІТЕКТУРНОЇ СПАДЩИНИ, ПРО ЯКІ МИ РОЗПОВІДАЛИ ТА РОЗПОВІДАЄМО У СВОЇХ СТАТТЯХ.
Це є прерогативою місцевих органів, громад, громадських об'єднань чи благодійних фондів.