Берегом Дніпра
От стукнуло мені в голову поїхати в село на велику.
А село Жовтневе Переяслав-Хмельницького району. І пофіг, що вчора весь день дув південний вітер. Пофіг, що він дме і сьогодні.
1. Київ. Вітер сильний і заважає їхати, але є надія на краще майбутнє і на зникнення цього вітру.
2. Заглядаючи в промзону, вляпався в фарбу на Південному мості. Через деякий час у фарбі були і кпк, і фотик, і навушники, і руки з головою)
3. Свіжепофарбований міст
4. Те саме, тільки знизу. Тут я марно намагався відмити щось з вищепереліченого. А ще тут страшенно гуркотить метро.
Рухаюсь через Осокорки, шукаю Дніпро. Дніпро знаходиться, біля води мене чекає чудовий матрацик для лежання:)
5.
6. Кульбабки придніпровські
7.
8.
9. На Осокорках повно безглуздих парканів, які обгороджують що-небудь або нічого з двох-трьох сторін. Заїжджаєш, а виїхати немає кудою. Добре, що можна пролізти під/через:)
10. Дніпро
11. Дамба. Тут в Дніпро впадає канал від Бортницької станції аерації, в яку впадають всі київські каналізації.
12. По чому ж це я їду!?
Далі занесло мене в пустелю. Величезний (50 га) намитий острів, навколо один пісок.
13. По такому не поїздиш
14. Сильний вітер
15. Пісок в повітрі, летить і сильно б'є по ногах
16.
17.
18. Зате як приємно повалятися під сонцем в пісочку)
19.
На яскравому сонці в google maps не було видно, що я на острові, який крім одного місточка зв'язку з сушею не має. А з цього слідувало, що треба було вертатися назад. Після години блукань пустелею на сушу таки потрапив.
20. Вже катаюся 4 години, а Київ ще на горизонті
21. Дніпро навесні піднявся, дерева стоять у воді
22. Природа
23.
24.
25. Нарешті доїхав до дамби.
Тут чудова дорога, на відміну від попередньої, по якій неможливо було швидко їхати. Але тут інша біда: ацький зустрічний вітер, з таким їхати 15 км/г було щастям, їхав 10-13. Зате встигав пейзажі роздивитися, красивенні.
26. Вид на Великий правобережний горб
27. Українка. Трипільська ТЕС розміром з кілька житлових будинків.
28. Знаменита українська гора.
29. Мівіна
30. Вітер гонить!
31. Село Кийлів
Після Кийлова маршрут звертає в ліс, де, нарешті, вітру немає.
32.
33. Але дорога закінчується і з'являється інше нещастя - піски! Перша біда полягає в тому, що їхати по ним мало де можливо, доводиться іти пішки. Друга біда в тому, що не дуже ясно куди йдеш. Зупинитися і подивитися карту/GPS теж проблематично. Весь пісок всіяний злими мурашками, які через 5 сек після зупинки вже сидять на ногах і кусаються! Свині.
34.
35. Сонце вже заходить.
36. І тут карта мені обіцяє дорогу з покриттям! За півтори години здолавши 10 кілометрів, я опиняюся на жахливій богом забутій дорозі з бруківки.
Але після клятого лісу ця дорога видається дуже зручною для пересування. Відкинувши свої наполеонівські плани покататись ще й лиманами і проїхати далі Дніпром, через Переяслав-Хмельницький, я поїхав бруківкою до села Старе, де почалася вже краща дорога.
Не розраховані на таке довге проходження дамби і пісків, мої харчові запаси закінчилися. Як добре, що в Старому є магазин.
37. Сонце зайшло. Рухаюся дуже пустою дорогою до Любарців. Дорога на північ, вітер нарешті в спину, тому легко їхалося 25 км/г, вперше за день.
А в Любарцях, хоч я і не просив, мене забрали машиною. Проїхав 106 км, недоїхав ще 40. І життєво важливий комунікатор з картами мій ледве доїхав зі мною, лишилося 2% акамулятора. Ще трохи і батьки панікували б:)
Але поїздку вважаю вдалою, адже багато побачив і доїхав живим)