Берегом Дніпра

Dec 14, 2010 21:41



От стукнуло мені в голову поїхати в село на велику.

А село Жовтневе Переяслав-Хмельницького району. І пофіг, що вчора весь день дув південний вітер. Пофіг, що він дме і сьогодні.

1. Київ. Вітер сильний і заважає їхати, але є надія на краще майбутнє і на зникнення цього вітру.  


2. Заглядаючи в промзону, вляпався в фарбу на Південному мості. Через деякий час у фарбі були і кпк, і фотик, і навушники, і руки з головою)


3. Свіжепофарбований міст


4. Те саме, тільки знизу. Тут я марно намагався відмити щось з вищепереліченого. А ще тут страшенно гуркотить метро.  


Рухаюсь через Осокорки, шукаю Дніпро. Дніпро знаходиться, біля води мене чекає чудовий матрацик для лежання:)

5.


6. Кульбабки придніпровські


7.


8.


9. На Осокорках повно безглуздих парканів, які обгороджують що-небудь або нічого з двох-трьох сторін. Заїжджаєш, а виїхати немає кудою. Добре, що можна пролізти під/через:)


10. Дніпро


11. Дамба. Тут в Дніпро впадає канал від Бортницької станції аерації, в яку впадають всі київські каналізації.


12. По чому ж це я їду!?


Далі занесло мене в пустелю. Величезний (50 га) намитий острів, навколо один пісок.

13. По такому не поїздиш


14. Сильний вітер


15. Пісок в повітрі, летить і сильно б'є по ногах


16.


17.


18. Зате як приємно повалятися під сонцем в пісочку)


19.


На яскравому сонці в google maps не було видно, що я на острові, який крім одного місточка зв'язку з сушею не має. А з цього слідувало, що треба було вертатися назад. Після години блукань пустелею на сушу таки потрапив.

20. Вже катаюся 4 години, а Київ ще на горизонті


21. Дніпро навесні піднявся, дерева стоять у воді


22. Природа


23.


24.


25. Нарешті доїхав до дамби.


Тут чудова дорога, на відміну від попередньої, по якій неможливо було швидко їхати. Але тут інша біда: ацький зустрічний вітер, з таким їхати 15 км/г було щастям, їхав 10-13. Зате встигав пейзажі роздивитися, красивенні.

26. Вид на Великий правобережний горб



27. Українка. Трипільська ТЕС розміром з кілька житлових будинків.


28. Знаменита українська гора.


29. Мівіна


30. Вітер гонить!


31. Село Кийлів


Після Кийлова маршрут звертає в ліс, де, нарешті, вітру немає.

32.


33. Але дорога закінчується і з'являється інше нещастя - піски! Перша біда полягає в тому, що їхати по ним мало де можливо, доводиться іти пішки. Друга біда в тому, що не дуже ясно куди йдеш. Зупинитися і подивитися карту/GPS теж проблематично. Весь пісок всіяний злими мурашками, які через 5 сек після зупинки вже сидять на ногах і кусаються! Свині.


34.


35. Сонце вже заходить.


36. І тут карта мені обіцяє дорогу з покриттям! За півтори години здолавши 10 кілометрів, я опиняюся на жахливій богом забутій дорозі з бруківки.


Але після клятого лісу ця дорога видається дуже зручною для пересування. Відкинувши свої наполеонівські плани покататись ще й лиманами і проїхати далі Дніпром, через Переяслав-Хмельницький, я поїхав бруківкою до села Старе, де почалася вже краща дорога.
Не розраховані на таке довге проходження дамби і пісків, мої харчові запаси закінчилися. Як добре, що в Старому є магазин.

37. Сонце зайшло. Рухаюся дуже пустою дорогою до Любарців. Дорога на північ, вітер нарешті в спину, тому легко їхалося 25 км/г, вперше за день.


А в Любарцях, хоч я і не просив, мене забрали машиною. Проїхав 106 км, недоїхав ще 40. І життєво важливий комунікатор з картами мій ледве доїхав зі мною, лишилося 2% акамулятора. Ще трохи і батьки панікували б:)

Але поїздку вважаю вдалою, адже багато побачив і доїхав живим)

Канівське море, пустеля, katadze, Київщина, Дніпро, Українка

Previous post Next post
Up