Кавала. Місто першої християнської громади в Європі, Мохаммеда Алі та іншої краси
Кавала - вона як лялька.
Зі своїми 75 тисячами населення - четверте за розміром у трьох грецьких Македоніях - Західній, Центральній та Східній Македонії-Фракії (а та Македонія, що не грецька, - як відомо, і не Македонія зовсім, а так - постюгославська самозванка).
Це північне узбережжя Егейського моря. Можна сказати, що Кавала розташовується «навпроти» легендарної Трої. Паралель - приблизно така, як у Стамбула.
Місто розкинулося навколо кількох бухт у мальовничій місцині на схилах гори Символо. Через західну околицю проходить шосе Егнатія - колишня знаменита дорога, що з'єднувала тутешні римські провінції з Римом.
Кавала - місто видатне. У 45 році саме тут зійшов із човна на берег апостол Павло, що приплив з Азії. І саме біля Кавали, в місті Філіппи, Павло хрестив першу європейську людину - жінку на ім'я Лідія (про стародавні Філіппи буде наступний мій пост під тегом « мандрівки»).
Вид на порт Кавали й навколишні квартали з пагорба Панагія.
Пагорби навколо Кавали - соковито-зелені. Місто теж зелене. Або біло-зелене, якщо зважати на акуратні фасади типових новогрецьких будинків. Або біло-зелено-червонясте - з урахуванням дахів.
Тут мало старої архітектури. Адже за Лозаннським договором 1923 року господарі всієї Північної Греції змінилися. Турки й греки-мусульмани з усіма пожитками виїхали в Малу Азію, а звідти, з регіонів навколо Константинополя-Стамбула, сюди приїхали православні греки. Мінус - 500 тисяч османів та іже з ними потурчених. Плюс - аж півтора мільйона християн. Тож абсолютну більшість населення Кавали й навколишніх регіонів Македонії-Фракії становлять нащадки тих переселенців. Вони звели нові будинки, нові села й міста.
Чи болісно було учасникам того великого переселення народів залишати землі й могили своїх пращурів і переїздити на інший берег Егейського моря? «Не те щоб аж так болісно, - каже Костас, помічник віце-губернатора Кавали, який опікувався нами в прес-турі. - Адже вони просто переїхали з однієї частини історичної Еллади в іншу. Й інакше було не можна після того греко-турецького розмежування».
Тепер у Кавалі мало що нагадує про кількасотрічне османське панування. Тут немає жодної мечеті. Місто - сучасне, хоча й із багатою древньою історією та кількома її втіленнями в архітектурі і руїнах.
Історичний пуп Кавали - на півострові Панагія (у перекладі - Пресвята [Богородиця]), що здіймається вгору поруч із сучасним портом. Перші сліди людських поселень тут датуються 1050 р. до н. е.
Вид із порту на пагорб Панагія зі старою фортецею.
А сама історія Кавали як міста починається з VII ст. до н. е. Тоді місто на узбережжі заснували колоністи з досить далекого острова Парос, які прибули сюди транзитом через острів Тасос, що навпроти Кавали. У ті часи місто звалося Неаполіс - «Нове місто».
Згодом це був торговельний порт при місті Філіппи - важливому місті Македонського царства на чолі з Філіппом ІІ та його сином-завойовником Александром.
У римський період місто теж мало важливе значення в сенсі логістики, адже розташовувалося посередині морського шляху з Константинополя в Аттіку та сухопутного - дороги Егнатії.
Тоді апостол Павло організував у Кавалі першу християнську громаду в Європі.
Під назвою Христуполіс (Христополіс, «Місто Христа»), що усталилася у VIII ст., місто стало жертвою учасників Хрестових походів та турецьких завойовників, які захопили і вщент зруйнували це поселення у 1391 році.
Після сторіччя пустки, вже під іменем Кавала та під османським пануванням, місто знову стало великим портом. А ще - центром тютюнової промисловості.
На початку ХХ ст. була війна проти турків і її фінал - уже описане вище велике переселення 1920-х років.
Оскільки я багато разів був у Болгарії з її Несебирами й Созополами, то про Північну Грецію хочеться сказати: «схоже на Болгарію». Особливо наполовину дерев'яні, наполовину побілені фасади старих будинків, підперті вгору-по-діагоналі темними балками. І кухня. І ще дещо з назв. І не тільки...
«Це Болгарія схожа на нас, - сміється Костас. - Вони брали від нас, а не навпаки».
Цікаво, що під час І і ІІ Світової воєн Кавала перебувала під болгарською окупацією - тоді німці давали карт-бланш болгарським союзникам на панування над частиною колишньої «метрополії».
Зараз сюди на відпочинок, на екскурсії чи закупи приїздить багато болгарських туристів - адже на авто від Софії до Егейського моря значно ближче, ніж до Чорного, та й курорти Північної Греції суттєво кращі, ніж Золоті Піски і Ко.
У Кавалі вистачає всіляких написів, оголошень та меню болгарською мовою. А про звірства болгарських окупантів на стінах старих будинків у Панагії свідчать ось такі таблички:
Гуляємо вуличками Панагії.
Шкода, що було мало часу - треба було встигнути на пором на Тасос, тому до самої фортеці (а ще до археологічного та тютюнового музеїв) ми не дійшли. Але колорит вловили:
Вартість житла в історичному центрі, в районі Панагія, - нижча, ніж у нових будинках на березі моря. За словами Костаса, квартира тут коштує в середньому 150-200 тисяч євро.
Є й дешевші, бо Кавала - місто контрастів, і, крім «лялькових» будинків, на пагорбі Панагіє й є закинуті-захаращені, як-от:
Після кризи, за словами Костаса, нерухомість подешевшала на 25%, але загалом ринок житла у Греції не впав, на відміну від Іспанії. Різниця в тому, що в Іспанії збанкрутували банки, а в Греції збанкрутували не комерційні установи і приватні компанії, а держава.
У регіоні Кавали житло дорожче, ніж у багатьох сусідів, бо тут хороші умови для відпочинку, каже Костас.
Та й будиночки симпатичні:
Квадроцикли - популярний тут засіб пересування.
Вид на порт із Панагії.
Щодо турецького, або мусульманського, спадку, то він таки є.
Головний його вияв - найкрутіший у Кавалі 5-зірковий готель «Імарет», який стоїть на скелі над портом, на середньому рівні Панагії.
«Імарет» - архітектурна пам'ятка останнього періоду Османської імперії, світло-руда будівля по всій довжині фотки:
Сайт: http://www.imaret.gr/
Цей будинок у 1817 році звів Мехмет (Мохаммед) Алі Паша. Так звали відомого діяча Османської імперії та нового Єгипту, албанця за походженням (1769-1849).
Уродженець Кавали Мехмет Алі виявив себе як визначний вояк, політик і полководець. Правителем Єгипту він став за власним бажанням, незалежно від волі султана. Просто прийшов з армією і витіснив звідти мамелюків. Так Мехмет Алі став засновником нової єгипетської династії, мірою сил реформувавши єгипетську армію, економіку та бюрократію за європейським зразком.
Зрештою Мехмет повстав проти султана, але то вже окрема історія.
Колись «Імарет» був комплексом ісламських шкіл, медресе, хамамів, інтернатів, пансіонів, їдалень, потім будівля переживала занепад, доки зрештою в 2000-х роках не стала «історичним» готелем класу «люкс» із розкішним садом у внутрішньому дворі.
Портрет Мехмета Алі при головному вході.
Якщо піднятися по цій самій вулиці Poulidou ще трохи вперед по схилу, ліворуч побачимо пам'ятник Мехмету Алі. Греки залишили його недоторканим, що не зовсім типово для їхнього поводження з турецьким спадком. Але Мехмет Алі Паша - справді найвидатніший уродженець Кавали. Для «балансу» поруч спорудили православну церкву:
Кінна статуя Алі Паші дивиться на будинок, де майбутній хедив жив у Кавалі.
Греки його реконструювали й перетворили у щось на кшталт музею. І цей вчинок вони теж називають прикладом свого «делікатного» поводження із залишками мусульманської історії:
Спускаємося зі старого центру міста - Панагії - в новий центр.
Під Панагією - порт Кавали. Звідси ходять пороми на Тасос, інші острови та в кілька навколишніх міст. Сюди прибувають рибалки з уловом.
До одного з причалів о 6-й ранку прибувають рибалки-приватники, які в цей час продають рибу оптом.
Удень на причалах під ковдрами зберігаються рибальські сіті:
Ті сіті, що пошкоджені, потрібно полагодити:
На набережній:
Мотоцикли поліцейських біля портового терміналу:
Про пором на райський острів Тасос із Кавали я писав в окремому пості. А перед відплиттям ще було трохи часу для експрес-прогулянки.
Відходимо від порту. Або від'їжджаємо.
Скутери тут значно популярніші, ніж велосипеди.
Міська рада Кавали - вона ж «дімос».
Ще одна визначна архітектурна пам'ятка міста - акведук.
Місцеві греки звуть його «Камарес» - «арки».
Уперше споруджений ще за римських часів, він постачав Кавалу гірською водою аж до 1911 року. Нинішня «редакція» споруди датується XVI ст., коли акведук реконструювали османи:
Просто красива квітка. Хтось знає, що це за рослина?
А ось і церква святого Миколая. На її місці колись був причал (море доходило трохи далі, ніж тепер), і тут висадився апостол Павло. Церкву присвятили покровителеві мореплавців:
Ця мозаїка з апостолом Павлом на фасаді церкви - сюжет кавальських сувенірів та путівників.
Ікона зі святим Миколаєм - у такому звичному для нас вигляді.
Грецька православна церква - демократична. Крім іншого, під час богослужінь тут сидять на стільцях, жінкам можна не носити хусток і т.д.
Вулички Кавали короткі й неширокі:
Греки, як відомо, не люблять працювати в поті чола. Їхня сієста починається рано й триває довго. Багато хто працює до 15.30. Там жарко, ага. Тож затінок кавальських кафешок і таверн переповнений гомінкими клієнтами.
А ось цей ресторанчик узяв за інтер'єр старий турецький хамам, майже нічого не міняючи.
Кавальське турагентство. Просто цікаво, куди можна поїхати відпочивати з курорту (а Кавала - курорт) і як греки пишуть власні географічні назви типу Париж, Будапешт, Відень і т.д.
Площа Елефтеріас - Свободи - одна з центральних у місті.
Я був у Греції перед черговими позачерговими виборами. На них виграли «європейці», хоча «антиєвропейці» вели дуже активну кампанію.
Утім цього разу результат «грецької Вітренко» - блоку СІРІЗА - не був настільки значним, щоб ліваки змогли сформувати уряд.
А якраз того дня, коли ми гуляли центром Кавали, в місто приїздив один із лідерів СІРІЗИ, і місто було обклеєне анонсами його вситупу:
Агітпункт грецької компартії. Її тут мало хто любить - надто важкий історичний спадок тягне ця політична сила, але виборчий бар'єр комуняки Греції долають справно.
Свіжа щоденна преса.
Грецькі дівчата:
У Кавалі є ФК «Кавала», але з «вишки» він вилетів у четверту лігу - через банкрутство (і взагалі, куди не приїде Д. - місцевий маленький клуб банкрутує і вилітає в саме підземелля, будь-то Піза, Альгеро чи ще щось таке :).
А взагалі в Кавалі стіни обписані назвами двох команд із найближчого мегаполісу - Салонік. Це ПАОК і «Аріс».
До речі, приємно було купити справжню жовто-чорну футболку «Аріса» (це грецьке ім'я Арея, того самого бога війни) всього за 10 євро. Хоча більшість написів прославляють таки ПАОК.
Замість автобуса типу «оупентур» у Кавалі ось такий паровозик - як у Монако.
Туристичний офіс на площі біля набережної є. Але карти там дають не на шару, а продають. Зате там можна придбати кавальські сувеніри. Бо інших сувенірних крамниць тут чомусь немає. І ці люди ще прагнуть залучити додаткову кількість туристів...
Ще один вид на Панагію.
Всюдисущі негри, які впарюють луївіттонівські сумки, круті годинники й окуляри, пробралися й сюди. Хоча це були чи не єдині негри, яких я бачив у Греції.
Ліворуч - наш провідних Костас, хороший дядько. Допомагає з покупками в газетному кіоску.
А кіоск не дуже звичайний - продавець вивісив назовні клітки зі своїми численними співочими птахами. Дзвінко й весело.
Греки - вони взагалі дуже позитивні і приємні.
І ще трохи міста.
Це нові квартали біля іншої бухти. Не тієї, що порт, а західнішої.
Порковка біля хати метрів за 200 від моря - всі поширені тут види транспорту.
Причал для човнів біля нашого готелю Lucy.
Захід сонця. Вид із балкона в готелі на старіше місто.
Біля супермаркета.
Неодмінні макро-кітки :).
На вулиці.
Загалом у місті досить чисто. Хоча в ящиках для пакетів «собачникам» - сміття, а не пакети.
На стінах і стовпах - некрологи за судами, як у Болгарії. Тобто це в Болгарії - як у Греції :).
Вечеря в ресторані на даху готелю «Егнатія». Види на нове місто й море:
Один із кавальських міських пляжів. Вода там теж прозора.
Курортничати, імхо, краще не в Кавалі - бо тут, як мені здалося, не надто великий вибір готельних і квартирних пропозицій. Та й пляжі кращі не в великому місті, а в селищах поруч із Кавалою. У бік Салонік це Неа Перамос, Неа Іракліца й далі по 65-кілометровій лінії пляжів муніципалітету Пангео. У бік Фракії - Керамоті та ін.
У Кавали є свій аеропорт - «Александр Великий», але він орієнтований більше на внутрішні рейси. Тож більшість іноземних курортників прибувають через аеропорт Салонік - «Македонія». Звідти до Кавали - 160 км, дві години їзди по шосе автомобілем чи автобусом (залізниці тут немає, найближча залізнична станція - на гірськолижному курорті Драма за 35 км).
Узагалі, головний курорт цього району - острів Тасос. Фактично всі, хто туди прямує, проїжджають через Кавалу. Тут є сенс затриматися принаймні на півдня, а краще - на півтора. Погуляти по старому місту плюс з'їздити в Філіппи на стародавні руїни та на місце хрещення апостолом Павлом першої європейки. Там цікаво; від Кавали - 20 км.
До побачення, Кавало. Ми повернемося уже вдвох :).
Зі своїми 75 тисячами населення - четверте за розміром у трьох грецьких Македоніях - Західній, Центральній та Східній Македонії-Фракії (а та Македонія, що не грецька, - як відомо, і не Македонія зовсім, а так - постюгославська самозванка).
Це північне узбережжя Егейського моря. Можна сказати, що Кавала розташовується «навпроти» легендарної Трої. Паралель - приблизно така, як у Стамбула.
Місто розкинулося навколо кількох бухт у мальовничій місцині на схилах гори Символо. Через західну околицю проходить шосе Егнатія - колишня знаменита дорога, що з'єднувала тутешні римські провінції з Римом.
Кавала - місто видатне. У 45 році саме тут зійшов із човна на берег апостол Павло, що приплив з Азії. І саме біля Кавали, в місті Філіппи, Павло хрестив першу європейську людину - жінку на ім'я Лідія (про стародавні Філіппи буде наступний мій пост під тегом « мандрівки»).
Вид на порт Кавали й навколишні квартали з пагорба Панагія.
Пагорби навколо Кавали - соковито-зелені. Місто теж зелене. Або біло-зелене, якщо зважати на акуратні фасади типових новогрецьких будинків. Або біло-зелено-червонясте - з урахуванням дахів.
Тут мало старої архітектури. Адже за Лозаннським договором 1923 року господарі всієї Північної Греції змінилися. Турки й греки-мусульмани з усіма пожитками виїхали в Малу Азію, а звідти, з регіонів навколо Константинополя-Стамбула, сюди приїхали православні греки. Мінус - 500 тисяч османів та іже з ними потурчених. Плюс - аж півтора мільйона християн. Тож абсолютну більшість населення Кавали й навколишніх регіонів Македонії-Фракії становлять нащадки тих переселенців. Вони звели нові будинки, нові села й міста.
Чи болісно було учасникам того великого переселення народів залишати землі й могили своїх пращурів і переїздити на інший берег Егейського моря? «Не те щоб аж так болісно, - каже Костас, помічник віце-губернатора Кавали, який опікувався нами в прес-турі. - Адже вони просто переїхали з однієї частини історичної Еллади в іншу. Й інакше було не можна після того греко-турецького розмежування».
Тепер у Кавалі мало що нагадує про кількасотрічне османське панування. Тут немає жодної мечеті. Місто - сучасне, хоча й із багатою древньою історією та кількома її втіленнями в архітектурі і руїнах.
Історичний пуп Кавали - на півострові Панагія (у перекладі - Пресвята [Богородиця]), що здіймається вгору поруч із сучасним портом. Перші сліди людських поселень тут датуються 1050 р. до н. е.
Вид із порту на пагорб Панагія зі старою фортецею.
А сама історія Кавали як міста починається з VII ст. до н. е. Тоді місто на узбережжі заснували колоністи з досить далекого острова Парос, які прибули сюди транзитом через острів Тасос, що навпроти Кавали. У ті часи місто звалося Неаполіс - «Нове місто».
Згодом це був торговельний порт при місті Філіппи - важливому місті Македонського царства на чолі з Філіппом ІІ та його сином-завойовником Александром.
У римський період місто теж мало важливе значення в сенсі логістики, адже розташовувалося посередині морського шляху з Константинополя в Аттіку та сухопутного - дороги Егнатії.
Тоді апостол Павло організував у Кавалі першу християнську громаду в Європі.
Під назвою Христуполіс (Христополіс, «Місто Христа»), що усталилася у VIII ст., місто стало жертвою учасників Хрестових походів та турецьких завойовників, які захопили і вщент зруйнували це поселення у 1391 році.
Після сторіччя пустки, вже під іменем Кавала та під османським пануванням, місто знову стало великим портом. А ще - центром тютюнової промисловості.
На початку ХХ ст. була війна проти турків і її фінал - уже описане вище велике переселення 1920-х років.
Оскільки я багато разів був у Болгарії з її Несебирами й Созополами, то про Північну Грецію хочеться сказати: «схоже на Болгарію». Особливо наполовину дерев'яні, наполовину побілені фасади старих будинків, підперті вгору-по-діагоналі темними балками. І кухня. І ще дещо з назв. І не тільки...
«Це Болгарія схожа на нас, - сміється Костас. - Вони брали від нас, а не навпаки».
Цікаво, що під час І і ІІ Світової воєн Кавала перебувала під болгарською окупацією - тоді німці давали карт-бланш болгарським союзникам на панування над частиною колишньої «метрополії».
Зараз сюди на відпочинок, на екскурсії чи закупи приїздить багато болгарських туристів - адже на авто від Софії до Егейського моря значно ближче, ніж до Чорного, та й курорти Північної Греції суттєво кращі, ніж Золоті Піски і Ко.
У Кавалі вистачає всіляких написів, оголошень та меню болгарською мовою. А про звірства болгарських окупантів на стінах старих будинків у Панагії свідчать ось такі таблички:
Гуляємо вуличками Панагії.
Шкода, що було мало часу - треба було встигнути на пором на Тасос, тому до самої фортеці (а ще до археологічного та тютюнового музеїв) ми не дійшли. Але колорит вловили:
Вартість житла в історичному центрі, в районі Панагія, - нижча, ніж у нових будинках на березі моря. За словами Костаса, квартира тут коштує в середньому 150-200 тисяч євро.
Є й дешевші, бо Кавала - місто контрастів, і, крім «лялькових» будинків, на пагорбі Панагіє й є закинуті-захаращені, як-от:
Після кризи, за словами Костаса, нерухомість подешевшала на 25%, але загалом ринок житла у Греції не впав, на відміну від Іспанії. Різниця в тому, що в Іспанії збанкрутували банки, а в Греції збанкрутували не комерційні установи і приватні компанії, а держава.
У регіоні Кавали житло дорожче, ніж у багатьох сусідів, бо тут хороші умови для відпочинку, каже Костас.
Та й будиночки симпатичні:
Квадроцикли - популярний тут засіб пересування.
Вид на порт із Панагії.
Щодо турецького, або мусульманського, спадку, то він таки є.
Головний його вияв - найкрутіший у Кавалі 5-зірковий готель «Імарет», який стоїть на скелі над портом, на середньому рівні Панагії.
«Імарет» - архітектурна пам'ятка останнього періоду Османської імперії, світло-руда будівля по всій довжині фотки:
Сайт: http://www.imaret.gr/
Цей будинок у 1817 році звів Мехмет (Мохаммед) Алі Паша. Так звали відомого діяча Османської імперії та нового Єгипту, албанця за походженням (1769-1849).
Уродженець Кавали Мехмет Алі виявив себе як визначний вояк, політик і полководець. Правителем Єгипту він став за власним бажанням, незалежно від волі султана. Просто прийшов з армією і витіснив звідти мамелюків. Так Мехмет Алі став засновником нової єгипетської династії, мірою сил реформувавши єгипетську армію, економіку та бюрократію за європейським зразком.
Зрештою Мехмет повстав проти султана, але то вже окрема історія.
Колись «Імарет» був комплексом ісламських шкіл, медресе, хамамів, інтернатів, пансіонів, їдалень, потім будівля переживала занепад, доки зрештою в 2000-х роках не стала «історичним» готелем класу «люкс» із розкішним садом у внутрішньому дворі.
Портрет Мехмета Алі при головному вході.
Якщо піднятися по цій самій вулиці Poulidou ще трохи вперед по схилу, ліворуч побачимо пам'ятник Мехмету Алі. Греки залишили його недоторканим, що не зовсім типово для їхнього поводження з турецьким спадком. Але Мехмет Алі Паша - справді найвидатніший уродженець Кавали. Для «балансу» поруч спорудили православну церкву:
Кінна статуя Алі Паші дивиться на будинок, де майбутній хедив жив у Кавалі.
Греки його реконструювали й перетворили у щось на кшталт музею. І цей вчинок вони теж називають прикладом свого «делікатного» поводження із залишками мусульманської історії:
Спускаємося зі старого центру міста - Панагії - в новий центр.
Під Панагією - порт Кавали. Звідси ходять пороми на Тасос, інші острови та в кілька навколишніх міст. Сюди прибувають рибалки з уловом.
До одного з причалів о 6-й ранку прибувають рибалки-приватники, які в цей час продають рибу оптом.
Удень на причалах під ковдрами зберігаються рибальські сіті:
Ті сіті, що пошкоджені, потрібно полагодити:
На набережній:
Мотоцикли поліцейських біля портового терміналу:
Про пором на райський острів Тасос із Кавали я писав в окремому пості. А перед відплиттям ще було трохи часу для експрес-прогулянки.
Відходимо від порту. Або від'їжджаємо.
Скутери тут значно популярніші, ніж велосипеди.
Міська рада Кавали - вона ж «дімос».
Ще одна визначна архітектурна пам'ятка міста - акведук.
Місцеві греки звуть його «Камарес» - «арки».
Уперше споруджений ще за римських часів, він постачав Кавалу гірською водою аж до 1911 року. Нинішня «редакція» споруди датується XVI ст., коли акведук реконструювали османи:
Просто красива квітка. Хтось знає, що це за рослина?
А ось і церква святого Миколая. На її місці колись був причал (море доходило трохи далі, ніж тепер), і тут висадився апостол Павло. Церкву присвятили покровителеві мореплавців:
Ця мозаїка з апостолом Павлом на фасаді церкви - сюжет кавальських сувенірів та путівників.
Ікона зі святим Миколаєм - у такому звичному для нас вигляді.
Грецька православна церква - демократична. Крім іншого, під час богослужінь тут сидять на стільцях, жінкам можна не носити хусток і т.д.
Вулички Кавали короткі й неширокі:
Греки, як відомо, не люблять працювати в поті чола. Їхня сієста починається рано й триває довго. Багато хто працює до 15.30. Там жарко, ага. Тож затінок кавальських кафешок і таверн переповнений гомінкими клієнтами.
А ось цей ресторанчик узяв за інтер'єр старий турецький хамам, майже нічого не міняючи.
Кавальське турагентство. Просто цікаво, куди можна поїхати відпочивати з курорту (а Кавала - курорт) і як греки пишуть власні географічні назви типу Париж, Будапешт, Відень і т.д.
Площа Елефтеріас - Свободи - одна з центральних у місті.
Я був у Греції перед черговими позачерговими виборами. На них виграли «європейці», хоча «антиєвропейці» вели дуже активну кампанію.
Утім цього разу результат «грецької Вітренко» - блоку СІРІЗА - не був настільки значним, щоб ліваки змогли сформувати уряд.
А якраз того дня, коли ми гуляли центром Кавали, в місто приїздив один із лідерів СІРІЗИ, і місто було обклеєне анонсами його вситупу:
Агітпункт грецької компартії. Її тут мало хто любить - надто важкий історичний спадок тягне ця політична сила, але виборчий бар'єр комуняки Греції долають справно.
Свіжа щоденна преса.
Грецькі дівчата:
У Кавалі є ФК «Кавала», але з «вишки» він вилетів у четверту лігу - через банкрутство (і взагалі, куди не приїде Д. - місцевий маленький клуб банкрутує і вилітає в саме підземелля, будь-то Піза, Альгеро чи ще щось таке :).
А взагалі в Кавалі стіни обписані назвами двох команд із найближчого мегаполісу - Салонік. Це ПАОК і «Аріс».
До речі, приємно було купити справжню жовто-чорну футболку «Аріса» (це грецьке ім'я Арея, того самого бога війни) всього за 10 євро. Хоча більшість написів прославляють таки ПАОК.
Замість автобуса типу «оупентур» у Кавалі ось такий паровозик - як у Монако.
Туристичний офіс на площі біля набережної є. Але карти там дають не на шару, а продають. Зате там можна придбати кавальські сувеніри. Бо інших сувенірних крамниць тут чомусь немає. І ці люди ще прагнуть залучити додаткову кількість туристів...
Ще один вид на Панагію.
Всюдисущі негри, які впарюють луївіттонівські сумки, круті годинники й окуляри, пробралися й сюди. Хоча це були чи не єдині негри, яких я бачив у Греції.
Ліворуч - наш провідних Костас, хороший дядько. Допомагає з покупками в газетному кіоску.
А кіоск не дуже звичайний - продавець вивісив назовні клітки зі своїми численними співочими птахами. Дзвінко й весело.
Греки - вони взагалі дуже позитивні і приємні.
І ще трохи міста.
Це нові квартали біля іншої бухти. Не тієї, що порт, а західнішої.
Порковка біля хати метрів за 200 від моря - всі поширені тут види транспорту.
Причал для човнів біля нашого готелю Lucy.
Захід сонця. Вид із балкона в готелі на старіше місто.
Біля супермаркета.
Неодмінні макро-кітки :).
На вулиці.
Загалом у місті досить чисто. Хоча в ящиках для пакетів «собачникам» - сміття, а не пакети.
На стінах і стовпах - некрологи за судами, як у Болгарії. Тобто це в Болгарії - як у Греції :).
Вечеря в ресторані на даху готелю «Егнатія». Види на нове місто й море:
Один із кавальських міських пляжів. Вода там теж прозора.
Курортничати, імхо, краще не в Кавалі - бо тут, як мені здалося, не надто великий вибір готельних і квартирних пропозицій. Та й пляжі кращі не в великому місті, а в селищах поруч із Кавалою. У бік Салонік це Неа Перамос, Неа Іракліца й далі по 65-кілометровій лінії пляжів муніципалітету Пангео. У бік Фракії - Керамоті та ін.
У Кавали є свій аеропорт - «Александр Великий», але він орієнтований більше на внутрішні рейси. Тож більшість іноземних курортників прибувають через аеропорт Салонік - «Македонія». Звідти до Кавали - 160 км, дві години їзди по шосе автомобілем чи автобусом (залізниці тут немає, найближча залізнична станція - на гірськолижному курорті Драма за 35 км).
Узагалі, головний курорт цього району - острів Тасос. Фактично всі, хто туди прямує, проїжджають через Кавалу. Тут є сенс затриматися принаймні на півдня, а краще - на півтора. Погуляти по старому місту плюс з'їздити в Філіппи на стародавні руїни та на місце хрещення апостолом Павлом першої європейки. Там цікаво; від Кавали - 20 км.
До побачення, Кавало. Ми повернемося уже вдвох :).